Оборона Вінниці козаками полковника Івана Богуна.

Цьогоріч у березні виповнюється 370 років з часу оборони Вінниці полковником Іваном Богуном. «Льодова пастка Богуна» є чи не найвідомішою подією міської історії XVII ст.

1 липня 1648 року полковник Максим Кривоніс захопив Вінницю — столицю Брацлавського воєводства.

На Поділлі за наказом Б.Хмельницького було створено полки: Барський, Могилівський, Животівський, Кальницький (Вінницький) на чолі з Іваном Богуном та Брацлавський під проводом Данила Нечая. Вінниця входила до Кальницького полку, а впродовж 1653-1657 років була його центром.

За Зборівським договором 1649 року Брацлавське, Київське і Чернігівське воєводства відходили до козацької держави. Це не влаштовувало поляків, які й гадки не допускали, що втратять такі землі, а поряд буде існувати козацька держава. Українці теж були невдоволені, бо хотіли бачити у складі своєї держави всі українські землі, а селяни не бажали повертатися до своїх панів. Неодноразово на околицях Вінниці з’являлися козацькі загони, які громили маєтки, перешкоджали шляхті вивозити зерно з України.

Першими порушили умови Зборівського договору поляки.

В 1651 році польський гетьман М.Калиновський і брацлавський воєвода С. Лянцкоронський за наказом короля розгорнули наступ на українські землі. Після жорстокої січі поляки заволоділи містечком Красне. Тут загинув полковник Данило Нечай.

Пограбувавши Мурафу, Шаргород, Чернівці, Стіну, Ямпіль, польські війська рушили на Вінницю. З 11 по 20 березня 1651 року 20 — тисячне вороже військо штурмувало місто, яке обороняли козаки, міщани та селяни на чолі з Іваном Богуном. Сили були не рівними: в сім разів переважав ворог.

Козацькі загони зайняли оборону біля єзуїтського монастиря (поблизу нинішньої міської теплостанції). На річці між островом Кемпа і монастирем захисники прорубали ополонки і замаскували соломою, а перед укріпленим замком за наказом Богуна жителі міста залили льодяні гірки.

Війська гусарів кинулися в атаку. Козаки заманили поляків на лід, вдавши, що відступають. Коли поляки почали переслідувати козаків, останні відкрили артилерійський та вогнепальний вогонь. Майже весь авангардний загін поляків на чолі із Лянцкоронським був знищений, провалився під лід. У Польщі після цього було оголошено національний траур.

12 березня Богун розпорядився підпалити місто, щоб прикрити всі підступи до єзуїтського монастиря. Впродовж 13-14 березня штурмували чужоземні війська в районі «Мурів» козацькі укріплення. В ці дні своїми сміливими вилазками відзначився сам Іван Богун. Польський жовнір, мемуарист Станіслав Освєцім пізніше писав: «...дуже вони хоробро захищались, як вогнепальною зброєю, так і косами, дубинами і камінням».

Вінниця на момент 1651 р. Червоним позначені єзуїтські Мури, де тримав оборону Іван Богун, синім — острівний замок на Кемпі, де був штаб Калиновського, зеленим — угіддя Благовіщенського монастиря, де зараз стоїть пам’ятний знак. Використано карту С. О. Царенка.

Сили були нерівні, а тому Богун приймає рішення розпочати переговори. Поляки вимагали видати їм Івана Богуна, всі гармати, козацькі прапори. Козаки не прийняли такі умови. Вони запропонували полякам чотири тисячі волів і 50 діжок меду та відступити від Вінниці на милю. Однак поляки відмовилися виконати такі умови, а Богун припинив переговори, бо в цей час стало відомо, що з-під Липовця на допомогу обложеним поспішав Уманський полк Йосипа Глуха.

                                                          Уманський полковник Осип Глух

Поляки в паніці почали відступати, полишивши поранених, хворих. Ця втеча прирівнювалася до втечі під Пилявцями. Захисники міста, як писав С.Освєнцім, стояли на валах і насміхалися вслід: «Пилявчики, не каєтесь, далі до Вісли, не тут ваше діло».

Козацькі загони наздогнали ворога і завдали нищівного удару під селом Якушенці. Решта польського війська рушила до Бару, а далі до Кам’янець-Подільського.

Героїчної оборони Вінниці в період Визвольної війни відіграла велике значення. Мужні захисники на чолі з І.Богуном перешкодили полякам захопити Східне Поділля, які відступаючи втратили половину армії, всю артилерію.

Місто двічі під час війни навідав Богдан Хмельницький: в листопаді 1649, коли повертався з-під Зборова після підписання перемир’я, за яким Вінниця включалася в число міст, де гетьман тримав свій гарнізон, та в грудні 1654 року.

Битва під Зборовом. Жан Пьер Норблен де ла Гурден

Доля Вінниці і її мешканців в роки війни була нелегкою: то поляки прагнули повернутися, то татари вчиняли свої грабіжницькі напади. Населення скорочувалося, занепадали землеробство, ремесла, торгівля.

Полководець Іван Богун

Про полковника Івана Богуна козаки говорили з гордістю, складали про нього думи і пісні, а вороги з острахом розповідали легенди і наділяли його надзвичайними здібностями. Зокрема В.Коховський характеризував його так: «Богун же мав вдачу лисиці, яка показує собакам зуби і хвіст. Він був сильний і хитрий, ...вславився невтомністю і швидкістю дій».

Військовий талант Івана Богуна полягав в тому, що вмів дати лад війську в найскрутніший час, за найскладніших обставин. Особливу виняткову хоробрість і винахідливість проявив І. Богун у битві під Берестечком в червні 1651 року.

Коли військо татар втікало з поля бою, а Б.Хмельницький кинувся їм вслід, щоб зупинити втечу, загони козаків опинился в оточені. Козацький табір вивів із оточення Богун через непрохідне болото і р.Пляшівку, наказавши спорудити переправу із возів, підручних засобів. Основні сили козаків, полкова артилерія були врятовані.

Талант полководця продемонстрував Богун під час оборони Умані.

Іван Богун під Берестечком

У жовтні 1654 року польські війська на чолі з коронним гетьманом Станіславом Потоцьким за підтримки кримського хана Мегмет-Гірей об’єдналися під Брацлавом, оточили Умань, яку обороняв полк Івана Богуна разом із місцевими жителями. Він використав набутий досвід під час обороні Вінниці в 1651 році. За його наказом фортечні вали облили водою і вони перетворилися в крижані гори. В цей час на допомогу обложеним поспішав полтавський полк під командуванням полковника Мартина Пушкаря, а за ними йшла 20-ти тисячна московська армія.

Польські війська відступили від Умані, відсікли полтавців від московських військ і розпочали винищувати московитів. Козакам вдалося відбити атаку поляків і врятувати московські війська. Іван Богун із загоном тим часом непомітно вийшов із Умані і вдарив в тил польсько-шляхетського війська, яких татари залишили без підтримки, а самі кинулися грабувати українські села.

Полковник Іван Богун був одним із тих, хто не присягнув московському царю в 1654 році після Переяславської ради, бо не вірив у перспективи такого союзу.

Польський історик Роллє писав, що «...з 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун — найпрекрасніший: поєднані розум, військові здібності, незалежність характеру.Не заплямував себе жорстокістю, відзначився високою моральністю і вірністю високим ідеалам». Загинув найпослідовніший борець за Україну, не заплямувавши себе ні користолюбством, ні інтригами, зберігаючи вірність українській справі.

В 1957 році вулиця П’ятничанська міста Вінниці названа іменем видатного діяча часів Богдана Хмельницького — полковника Івана Богуна. В Україні є навчальний заклад, який готує майбутніх захисників Української держави — Київський військовий ліцей імені І.Богуна.

Джерело: https://vn.20minut.ua/Nashe-mynule/yak-vinnitsya-zhila-za-kozakiv-ta-yaki-bitvi-prohodili-bilya-miskih-mu-10971797.html

 Україна відзначає День соборності. Історія свята.

Створення Української Центральної Ради

17 березня 1917 року створили Українську Центральну Раду – парламент України, керівний орган національного руху. Головою став Михайло Грушевський, до неї входили Воодимир Винниченко, Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Іван Стешенко, Микола Садовський та інші. Вона проіснувала до 29 квітня 1918 року.

"Ми, Українська Центральна Рада, обрана з'їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо Український Народ хоче миру, і мир демократичний повинний бути як найшвидче".

Будинок Української Центральної Ради, де також працював Генеральний Секретаріат, відбулася низка українських з'їздів та зібрань. Фото: Український інститут національної пам'яті

Універсали Української Центральної Ради — документи державного значення, адміністративно-політичні акти, грамоти-прокламації. Їх видавала Українська Центральна Рада. Всього було видано 4 Універсали, які визначили етапи створення Української держави — від автономної до самостійної.

7 листопада 1917 року у Києві III Універсалом Української Центральної Ради після повалення Тимчасового уряду була проголошена Українська Народна Республіка. Вже у січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.

Створення Національної Ради

18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Рада взяла у руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття "уконституйовуються як Українська держава".

Українська Національна Рада заявила про намір творити національну державність та об’єднати українців у соборній державі. Відтак ідея соборності українських земель набула державного статусу.

1 грудня 1918 року ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна рада та Директорія УНР – уклали у Фастові Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

"Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю", — зазначалося у тексті документу.

3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР.

"Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днем Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", — йшлося у тексті рішення.

Відтак УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. За словами президента Ради Євгена Петрушевича, обидві сторони одностайно прагнули об’єднатися в єдину країну.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення IV Універсалу, у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. Відтак 22 січня згадують й про прийняття IV Універсалу Української Центральної Ради у 1918-му.

Проголошення Акту злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки на Софійській площі у Києві 22 січня 1919 року.

Попри те, що в реаліях буремних подій на тлі громадянської війни в Росії молодій українській державі не вдалося встояти, Акт Злуки 1919 року мав величезне значення для історичної пам'яті українського народу. Завдяки йому Україна інтерпретувалася в українській суспільно-політичній думці лише як соборна держава.

У радянські роки про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося, однак у пам'яті народу вона залишалася живою.

Святкування Дня Соборності

21 січня 1990 року на честь 71-річниці Акту Злуки Народний рух України організував "живий ланцюг" від Івано-Франківська через Львів до Києва. Це була одна з перших масштабних антирадянських українських акцій, що поклали кінець СРСР та дозволили Україні здобути справжню незалежність.

Довжина ланцюга перевищувала 770 км, а за різними оцінками участь в акції взяли від 500 тисяч до 3 млн осіб.

Скасування Дня Соборності та відновлення

Офіційно свято було встановлене у 1999 році згідно з указом чинного в той час президента Леоніда Кучми. 30 грудня 2011 року тодішній президент України Віктор Янукович видав указ, згідно з яким День Соборності було скасовано. А замість нього встановив нове свято – День Соборності та свободи України.

До цього День Свободи святкувався 22 листопада, його запровадив у 2005 році тодішній президент України Віктор Ющенко на честь річниці Помаранчевої Революції.

Об'єднавши два свята й запровадивши нове, Віктор Янукович юридично їх обидва скасував. Але вже 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Джерело:https://suspilne.media/culture/200031-ukraina-vidznacae-den-sobornosti-aka-istoria-cogo-svata/