Таємниці Вінниці: 5 головних легенд загадкової Єрусалимки

Єрусалимка – це не просто район Вінниці, це живий міф, закарбований у цеглі, бруківці та пам’яті поколінь. Колись це був гамірний центр ремісництва та торгівлі, а сьогодні – місце, де історія тісно переплетена з міськими переказами.

Лабіринти минулого: Таємниці підземних ходів

Найстійкіша легенда Єрусалимки стверджує, що під її фундаментом розгалужена мережа стародавніх єзуїтських та єврейських катакомб. За переказами, глибокі підвали будинків були з’єднані між собою, утворюючи шляхи до єзуїтського монастиря (Мурів) та берегів Південного Бугу.

Містяни використовували ці тунелі як природні «холодильники» для товарів, а в часи погромів чи воєн – як надійні сховища.

Архітектура відкритості

Єрусалимка забудовувалася за принципом максимальної щільності. Будинки буквально "наповзали" один на одного, створюючи унікальний архітектурний хаос.

Легенда свідчить, що на Єрусалимці не існувало приватних таємниць. Сусіди могли передати дрібку солі або газету через вікно, не виходячи на вулицю. Кажуть, варто було комусь чхнути на одному краї кварталу, як на іншому вже знали рецепт ліків, які йому виписав аптекар. Це місце стало символом ідеального, хоч і галасливого, мирного співіснування

Місця сили молитов

Колись квартал був заповнений синагогами – купецькими, ремісничими, цеховими. Зараз же на Єрусалимці знаходиться лиш одна, по вулиці Червонохрестівській.

Кажуть: навіть там, де від синагоги не лишилося й каменя, зберігається особлива аура. Вважається, що молитви сотень років залишили енергетичний слід, і кожен, хто прийде до збережених стін або на пустирі, із чистими намірами, отримає благословення та успіх у справах.

Потерти пам’ятник до грошей

Пам’ятник вінницькому єврею біля входу до району – новочасна легенда, що виросла на фундаменті колишньої торгової слави кварталу.

Хоча пам’ятник молодий, він уже має свої «магічні» властивості. Туристи та місцеві підприємці виробили стійку традицію: аби покращити фінансовий стан, потрібно потерти гроші в руках фігури або доторкнутися до його носа. Це своєрідний символічний жест пошани до підприємливості колишніх мешканців Єрусалимки.

Кіт шкідник

Також біля памятника вінницькому єврею є кіт який краде у нього сосиски. Кіт це, дійсно, історичний персонaж, який згaдується в деяких легендaх тих чaсів.

За легендою, жив в Єрусaлимці тaкий кіт, який проявляв дивa винaхідливості, в тому, що крaв м'ясо і ковбaсу з будинків євреїв. Котa цього звaли Шльомa. Цей винахідник відтворений нa скульптурі, де він крaде сосиски у єврея.

Джерело: https://vinnitsa.info/article/tayemnytsi-vinnytsi-5-holovnykh-lehend-zahadkovoyi-yerusalymky

Легенди Вінниччини: про привидів з монастирських руїн і таємницю старого лісу

 • Кожна країна, область, місто й невеликий населений пункт може похвалитись чималою кількістю легенд, міфів і переказів, які передаються із покоління у покоління. • Це є не тільки важливою формою культурної ідентичності, але й можливістю просто пояснити щось незвичайне й оповите домислами. Крім того, наявність цікавих легенд позитивно впливає на туристичний потенціал регіону. • А що ж легенди розповідають про Вінницю?

«Монастирська» легенда

Перша легенда відправляє нас у Немирівський район. Точніше у поле між двома селами, де тепер можна знайти руїни колишнього монастиря.

«Десь у 1800 році був побудований жіночий монастир  на території села Свинциці (тепер назва Коржівка). З навколишніх сіл та місцеві люди приходили в монастир молитися, вишивати й ткати, — йдеться у легенді. — Старожили розповідають, що під час нападу татар, ченці цієї господи пішли в ліс, і винесли все церковне начиння, а ікони й всі дорогоцінності вони сховали в глибоку печеру під монастирем». 

За переказами, там, у печері, залишились ще кілька ченців. Вони мали запасів на найближчі шість років. 

«Інші ченці пішли в далекі країни для того, щоб через шість років повернутися і відкопати зачинених ченців. Але, на жаль, вони своєї обіцянки не виконали, і ченці до сьогоднішнього дня «чекають» свого визволення, — додають автори легенди. — Зараз старий собор майже зруйнований, і там ніхто не живе. Ніхто, крім привидів».

Кажуть, що вночі біля руїн можна почути чиїсь кроки й скрип старих дверей, а у вікнах побачити дивне миготіння невіданих вогнів.

«З давніх джерел відомо, що в 1928 році прийшла до колишнього монастиря закохана пара, заради цікавості, а привиди ченців їх забрали до себе. На даний час люди обходять стороною цю будівлю, адже з того часу вважають його будинком з привидами».

Звідки ліс у Подільську?

Є на Вінниччині село Подільське, посеред якого росте Яремин ліс. Лише у місцевих легендах зберіглось пояснення цієї незвичної, на перший погляд, назви.

«Дуже давно, коли ще село було малим хутірцем, на його околиці поселився селянин Ярема. Він був дуже роботящим, завжди щось робив, ніколи не мав вільної хвилинки, — розпочинаємо читати легенду. — Недалеко від хати Яреми був глибокий яр, по дні якого текла болотиста річечка. Щовесни яр розмивала вода, роблячи його ще страшнішим».

Автори цієї історії переповідають, що вирішив Ярема засадити яр деревами. А щоб працювалось швидше — звернувся по допомогу до односельців. Останні були надто заклопотані, тому тільки звіддаля спостерігали за невтомним Яремою.

«Ніхто не вірив, що одна людина спроможна засадити яр, але Ярема не здавався. Ходив лісами, викопуючи молоді деревця, просив у людей вишеньки та сливки й таки домігся свого: майже увесь яр був засаджений, — читаємо далі. — Та природа вирішила випробувати терпіння молодого господаря: влітку вдарила нестерпна спека. Ярема бачив, що багато деревець гине від спеки, а допомогти їм не було змоги. Та не такий був Ярема, щоб опустити руки».

Вирішив він, як говорять старожили, зробити гребельку, щоб та перегородила дно яру. За роботу взялось все село й вже за кілька тижнів там виник маленький ставок. Тепер молоді дерева було звідки поливати, а щовесни можна було досаджувати все нові й нові.

«Працелюбність і настирливість зробили диво: через кілька років яр зеленів молодими деревцями, а ставочок став ставком. І ліс, і ставок люди стали називати Яреминим. Ця назва дійшла і до наших часів».

Чому Вінниця?

Кожен вінничанин, напевно, знає кілька версій того, як виникло наше місто й чому саме таку назву отримало. Деякі версії виглядають більш реалістичними, інші ж — фантастичними. Та кожна, безперечно, має право на існування.

«Прийшов на берег Бугу чоловік, поставив собі хату й зажив з жінкою. Мав двох дочок. Одну ласкаво називав Вишенькою, а другу — Вiнничкою, — йдеться у легенді. — Росли дівчата, як ягоди, рум'яні та веселі. А коли виросли, то одружив їх з працьовитими риболовами». 

Говорять, що Вишенька з чоловіком збудували дерев’яну хату на правому березі Бугу, а родинна її сестри Віннички — на лівому. 

«Одного разу зірвався сильний вітер, завив. Птиці перестали співати, сонце зайшло за чорну хмару, — продовжують далі автори. — То не вітер вив, не буря надходила, а страшні вороженьки понад Бугом чорний копоть підняли. Оточили зненацька домівки Вишеньки й Вiннички, хотіли всіх в полон забрати, на східних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, ніж довга й чорна неволя». 

Так, переповідають, сестри вирішили влаштували пожежу, в якій обидві й загинули. 

А через багато років, коли вже нові люди прийшли на цю землю, вирішили сестер вшанувати. Ім’я однієї перетворилось на річку, а іншої — на назву цілого міста, яке розгорнулось біля збудованої фортеці. 

Джерело https://vn.20minut.ua/Nashe-mynule/prividi-z-monastirskih-ruyin-i-taemnitsya-starovinnogo-lisu-yakimi-leg-11451573.html