Вітаємо з перемогою!!!

     Відбувся третій Міський краєзнавчий конкурс «Шанувальники Кліо».

 На першому етапі команда з 4 учнів 6-го та 7-го класів відповідала на питання, які вимагали знання історії стародавніх чудес світу та «перлин Вінниччини». На другому етапі наша команда (за жеребом) розповідала про одне з чудес світу: Колоса Родосського.

     Команда відмінно підготувалась. Глядачі із захопленням слухали  цікаву розповідь про таємниці Колосу. Учні були нагороджені дипломом «Шанувальники культурної спадщини світу».

Наша команда отримала ІІ місце серед 27 шкіл міста.

Вітаємо: Крижанівського Артема (6 А), Ставіцького Арсенія (6 Б),

Малу Анастасію (7 В), Нагорняка Богдана  (7 Б).

Керівники команди: Певень Т.В. та Сергеєв Д.О.

Колос Родосський

        У 302 році до н. е. острів Родос зазнав нападу військ полководця Деметрія. Незважаючи на спеціальні облогові машини, здолати родосців йому не вдалося. Війська відступили, кинувши на березі величезну, окуту залізом облогову вежу з таранами— геліополіду, яку рухали 3400 воїнів. Вона замість руйнування принесла місту фінансову вигоду-300 талантів. На ці гроші родосці звели статую Геліоса. За легендою він був творцем Родосу: не маючи місця, йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.

 Це одне із семи чудес світу було споруджено в 292—280 р. до н. е. Головними джерелами, що дозволяють уявити легендарне чудо світу, є записи Плінія і Філона. Зберіглись тільки зображення голови Геліоса на давніх монетах.

Автором статуї був скульптор Харес, учень Лісиппа. Спочатку жителі вирішили будувати статую, що в десять разів перевищувала середній зріст людини, тобто 18-метрову. Однак потім висоту вирішили подвоїти, заплативши Харесу у двічи більше грошей.

Проте, навіть такої суми не вистачало, адже збільшуючи зростання статуї вдвічі, витрата матеріалу збільшувався до восьми разів! Майстер зайняв величезні суми грошей у рідних і друзів, щоб закінчити своі витвір. Після того, як будівництво закінчилася, його стали переслідувати кредитори, які вимагали повернути позичені гроші. Однак нещасний Харес не мав грошей і покінчив життя самогубством.

Зображення Колоса в наші дні зустрічаються різні. Нерідко можна бачити таке: гігантська статуя стоїть над входом в гавань, а її ноги утворюють як би арку, і між ними проходять кораблі, навіть не зачіпаючи їх щоглами. Колос тримає величезний факел з палаючим вогнем. Насправді цього не могло бути: вхід в гавань не міг бути такий вузький - його ширина становила близько 400 м.

Статуя сягала заввишки 36 метрів. Встановлена вона була на торговельній площі між морем і міськими воротами, на насипному пагорбі заввишки 7 метрів, вкритому білим мармуром. Ноги юнака були трохи розставлені, долоня правої руки була приставлена до очей, у лівій він тримав спадаюче до землі покривало. Голову прикрашав вінець із променів.

Конструкція гігантської статуї складалася з трьох масивних кам"яних стовпів, що відігравали роль опор для ніг статуї й покривала. Стовпи були основою залізного каркаса, який вкрили карбованими листами бронзи завтовшки 1,6 мм. Всього було витрачено 9 т заліза і 15 т бронзи. Збирали статую поступово насипаючи навколо земляний вал. Існує версія про те, що статуя Колоса Родоського складалася по частинах і була порожнистої. Порожнечі заповнювалися камінням і глиною, для стійкості - звідси й друга назва статуї «колос на глиняних ногах».

Про розміри статуї ми можемо судити також по записах Плінія: історик був вражений тим, що обхопити великий палець руки Колоса вдавалося небагатьом.

Доля Колоса Родоського була безжальною. Всього через 54 роки, приблизно в 225 році до н.е. стався землетрус, який і зруйнував його. Статуя переламалася біля колін і впала на землю. Уламки колоса пролежали на землі більше тисячі років, поки, нарешті, в 653 році араби під проводом Муавии I не захопили Родос. Нові господарі острова продали уламки стародавньої статуї єврейському купцеві з Едесси, який розплавив їх на місці і вивіз, навантаживши бронзовими злитками 900 верблюдів.

Колос став родоначальником своєрідної моди. До кінця 2 століття до н.е. на острові Родос з’явилося понад ста гігантських пам'ятників. Вважають, що саме легендарний Колос Родоський і став прообразом нью-йоркської Статуї Свободи.

У 2008 уряд Греції оголосив про свій намір відновити Колоса Родоського. Але сучасний бог Геліос буде ще більш величним. Передбачається, що його висота сягне 100 метрів. Планується реконструювати статую в формі світлотехнічної інсталяції. У проект інвестовано близько 200 мільйонів євро.

Краєзнавчий гурток

       Гарним підсумком роботи Краєзнавчого гуртку під керівництвом

Певень Т.В. стала презентація виховної години «Віртуальна мандрівка вулицями Вінниці», яку гуртківці запропонували учням 6 Д класу. Школярі уважно слухали цікаві розповіді юних науковців. А також діти розгадували ребуси, відповідали на запитання філворду, приймали участь у конкурсах. Особливо сподобалось глядачам впізнавати улюблені куточки Вінниці. Виступ краєзнавців завершився оплесками. У наступному навчальному році гурток продовжить свою роботу та завітає до інших класів. До нових зустрічей!

Іва́н Мики́тович Кожеду́б (8 червня 1920, Ображіївка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія — 8 серпня 1991) — льотчик-ас німецько-радянської війни, найрезультативніший льотчик-винищувач в авіації союзників за весь час Другої світової війни. Тричі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Маршал авіації (1985).

     Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня 1943 року в ході битви на Курській дузі, збивши бомбардувальник Ju 87.

До кінця війни гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, у 120 повітряних боях збив 64 літаки противника (сюди не входять 2 американських P-51, збиті ним весною 1945 року, які першими напали на нього, напевне прийнявши за гітлерівця). Свій останній бій, в якому збив 2 FW-190, провів у небі Берліна. За всю війну жодного разу не був збитий. Його вважають найкращим асом СРСР і взагалі авіації союзників.

З травня 1944 року воював на Ла-5ФН, побудованому на кошти колгоспника Сталінградської області В. В. Конєва. Через кілька днів збив на ньому Ju 87. Протягом 6 наступних днів збив ще 7 літаків. Наприкінці червня він передав свій Ла-5ФН К. А. Євстигнєєву (згодом двічі Герою Радянського Союзу), а самого Кожедуба тоді направили у навчальний полк для перепідготовки на винищувач Ла-7.

На рахунку Кожедуба є і перший в історії реактивної ери літак, збитий в повітряному бою та ще й гвинтовим противником. Це сталося 15 лютого 1945 р. над річкою Одер. Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262 унтер-офіцера К. Лянге з I./KG(J)54. "На реактивний літак сів ас, який мав 180 збитих літаків. Генерал-полковник авіації у відставці Сергій Горєлов згадував:

Швидкість потужна. Доганяє. Особливо коли забаришся, а він по прямій, без маневру йде». Німецький ас шукав Кожедуба, полював на нього, але Кожедуб знайшов його скоріше. Реактивного «мессера» переграв не швидкістю, а самою лише майстерністю. У небі Франкфурта-на-Одері. На максимальній межі можливостей літаків, при величезних перевантаженнях, він із своїм веденим зайшли у хвіст «мессершмідту». Титаренко — його літак був трохи вище — відкрив вогонь першим. Ме-262 — і це була вже паніка — тікає вліво, і тут його зустрічає Кожедуб. І гордість німецького авіапрому перетворюється у вогненну кулю.

   

 Наприкінці війни американськими льотчиками в зоні дій радянської авіації було збито радянські винищувачі. І. М. Кожедуб вилетів і особисто підбив два американські винищувачі, які були винні у цьому акті агресії, згідно радянської історіографії. У книзі Миколи Бодріхіна «Радянські аси» наведено дещо інші обставини цього епізоду: Кожедуб відігнав від американського бомбардувальника німецьких винищувачів, які атакували його; після чого його самого атакували американські винищувачі з дуже великої дистанції. Кожедуб збив два американських літаки; судячи зі слів американського льотчика, який вижив, американці прийняли літак Кожедуба за німецький Фокке-Вульф з червоним носом літака. Можливо, що він збив 6 травня 1945 року 3 американські бомбардувальника, які зарахувати йому на свій рахунок не дозволили.

У ході Корейської війни Кожедуб командував 64 ВАК (за іншими даними, під вигаданим прізвищем Крилов він командував 324-ю дивізією винищувачів), проте в повітря йому підніматися заборонили. На думку дослідника Корейської війни Олександра Орлова, Кожедуб до американських літаків, збитих у 1945 році над Німеччиною, додав ще кілька реактивних «Сейбрів», які комдиву не зарахували, адже він не мав тоді права літати. Всього в небі Кореї дивізія під командуванням Івана Кожедуба збила 215 (за іншими даними 239) літаків військ ООН (проти Кореї, Китаю та СРСР, який у війні формально не брав участь, були розгорнуті війська під прапором ООН — США, Англії, Франції, Греції, Австралії тощо), втративши при цьому всього 27 машин (9 пілотів загинуло).

Підготовка до сесії. 10 клас. Історія України

Основні дати

1900 р.- утворення РУП, першої політичної партії Наддніпрянської України.

1906р.-земельна реформа П. Столипіна

Серпень 1914 р.- утворення Головної української ради, формування легіону Українських січових стрільців, створення Союзу визволення України.

Березень 1917 р.- утворення Української Центральної Ради;

Квітень 1917 р.- Всеукраїнський Національний конгрес;

Червень 1917 р.- Перший Універсал Центральної Ради;

Липень 1917 р.- Другий Універсал Центральної Ради, збройний виступ самостійників;

Листопад 1917 р.- Третій Універсал Центральної Ради, проголошення автономії УНР;

Січень 1918 р.- Четвертий Універсал Центральної Ради, проголошення незалежності УНР. Січень (лютий) 1918 р.- Брестський мир між УНР та державами Четверного союзу;

29 квітня-14 грудня 1918 р.- Гетьманат П. Скоропадського;

14 листопада 1918 р.- утворення Директорії; 18 грудня-Директорія у Києві;

листопад 1918 р.- проголошення ЗУНР;

22 січня 1919 р.- Акт злуки;

Грудень 1919 - травень 1920– І«Зимовий похід» військ УНР;

Квітень 1920 р.- Варшавська года (УНРі Польща)

Березень 1921 р.– Ризький мир (УСРР і Польща);

Листопад 1921 р.– ІІ «Зимовий похід» військ УНР.

1922 р.- входження УСРР до складу СРСР;

1921 - 1923 рр.- голод в Україні;

1923-1933 р.- політика «українізації»;

1925 р.- завершення відбудови промисловості, курс на індустріалізацію.

1928-1938 рр.- період радянської модернізації в Україні;

1928 р.– Шахтинська справа;

1929 р.– справа СВУ (Єфремов);

1929 р.– рік великого перелому, початок суцільної колективізації;

1932 - 1933 рр.- Голодомор;

1934 р.- перенесення столиці України з Харкова до Києва

1929 р.- утворення ОУН;

1930 р.- польська «пацифікація» у Східній Галичині;

15 березня 1939 р.- проголошення незалежності Карпатської України.

Поняття  та терміни

«Автономізація», «самостійники», «Універсали УЦР», «Генеральний секретаріат», «Народний секретаріат», «українізація армії», «регіональні республіки». «Директорія», «Українська Галицька армія», УСРР, «воєнний комунізм».«індустріалізація», «українізація», «автокефальна церква» «форсована індустріалізація», «стаханівський рух», «колективізація», «розкуркулення», «закон про п'ять колосків», «голодомор», «розстріляне відродження». «осадництво», «пацифікація»,«русофільство», «русинство», «українофільство».

Персоналії

С.Єфремов, С. Петлюра, М. Міхновський.

Шептицький, К.Трильовський, І. Боберський, А. Волошин.

Левицький, Д. Дорошенко, О. Бобринський.

Грушевський, С. Єфремов, В.Антонов-Овсієнко, Ю. Коцюбинський.

П.Скоропадський, К.Левицький, Д. Вітовський, Є. Петрушевич,

С.Петлюра, В. Винниченко, Х.Раковський, Н. Махно, Ю. Тютюнник.

 Каганович, О. Шумський, М.Скрипник, М.Волобуєв, М.Хвильовий (Фітільов), Г.Юра, Л.Курбас, М.Бойчук, О.Довженко. Стаханов, П.Постишев. С.Косіор, М.Скрипник, Й.Сталін. Коновалець, Д. Донцов, С. Бандера, А. Мельник, В. Липинський, , А. Волошин.

Вінниця у другий половині ХІХ століття

     Значно швидше почала розвиватися економіка міста і набагато активізувалося громадське життя після реформи 1861 року. Важливим стимулом цього розвитку було залізничне сполучення. З 1871 року, коли закінчилось будівництво Києво-Балтської залізниці, Вінниця сполучалася з Одесою, Києвом, Москвою, Петербургом. У 1873 році відкрито рух на залізниці Козятин—Здолбуново. Цим самим Вінницю було зв’язано із західними містами України і Польщею.   

    Водночас швидко збільшувалось населення міста. За останні 40 років XIX ст. воно зросло майже в три з половиною рази. Провідною галуззю промисловості міста весь час залишалася харчова. Видавали продукцію пивоварний завод, заснований у 1863 році, горілчаний завод, млин, тютюно-махорочна фабрика та інші підприємства1. В 1880 році закінчується будівництво чавуноливарного заводу «Молот». Це було по суті перше індустріальне підприємство міста. На ньому виробляли обладнання для цукрових і винокурних заводів, нескладні сільськогосподарські машини та знаряддя. З інших значних підприємств почали працювати насіннєвий і суперфосфатний заводи, взуттєва фабрика «Яструб».

     Чимале місце в економічному житті Вінниці посідала торгівля. Крім торгівлі хлібом та іншими сільськогосподарськими продуктами, широкого розмаху набрав збут промислових товарів. За розміром товарообігу Вінниці належало перше місце в Подільській губернії. Через місто проходило близько чверті всіх товарів Поділля. В 1881 році було засновано Вінницький міський банк.

    Забудова міста після реформи прискорилась, але вона, як і раніше, відбувалася безсистемно. Біля своїх будинків власники часто споруджували майстернії або крамниці, не дотримуючись якогось певного плану. Фасади будинків прикрашалися без смаку, спотвореними елементами старих стилів ренесансу й барокко. Лише з 90-х років забудову міста почали частково планувати. Були сплановані вулиці на Замості, які являють собою прямі і широкі магістралі. Нового вигляду місту надавали адміністративні та громадські будинки. Вони здебільшого з’являлися далеко від центру. 1887 року було споруджено цілий ансамбль великих стандартних будинків — військове містечко. В 1897 році завершено будівництво психіатричної лікарні на 1200 місць. Основні корпуси лікарні побудовані з цегли. Тоді ж з’явилися перші великі будинки на центральній Поштовій вулиці (нині Леніна). В 1890 році тут виросло приміщення реальної школи, а через десять років — жіночої гімназії. 

22.03 2018 р. Історична гра «Знавці історії Поділля».

    У змаганні взяли участь команди 10А та Б класів. Учні згадали видатних діячів Поділля, розповіли про «перлини Вінниччини». Особливо сподобались глядачам творчі конкурси: «Соціальний ролик «Реклама Вінниці» та «Поетичне Поділля». Справжнім подарунком стала авторська пісня у виконанні учениць 10 Б класу Росподнюк Катерини та Путишиної Тамари .