День Собо́рності

День Собо́рності — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

   Офіційно в Україні День соборності відзначають з 1999 року.

У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.

Підготовка Акту злуки

   У результаті ухвалення ІІІ-го Універсалу Української Центральної Ради

 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній.

  Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду. Відтоді велися переговори про втілення ідеї соборності.

 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною.

   Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

    3 січня 1919 року Національна Рада УНР у місті Станіславі (Івано-Франківськ) схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

Проголошення злуки

   Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.

   22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

   Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

   Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

   Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

   Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Перше офіційне святкування Соборності

   22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехословаччині. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з’їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П’ємонту».

    «Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.

(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)

   Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі».      Спогади письменника та журналіста Василя Гренджи-Донського про святкування 20-ої річниці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го

Живий ланцюг 1990 День Єдності

21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло ланцюга починалося в Стрию, де сходилися два відроги: один, невеликий, — із закарпатського напрямку, а другий тягнувся від Івано-Франківська. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.

Живі ланцюги в 2000-ні

   В кінці 2000-х рр. почали відроджувати традицію створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників.

 

Найцікавіші факти про Святого Миколая

   Свято Миколая прийшло до України 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича. Святий – заступник простого люду, захисник дітей. Миколай скоропомічний – опікується подорожуючими та моряками.

1. Мир Лікійський

     Народився Миколай між 270 та 286 роками у Малій Азії в родині заможних людей. У дитинстві вирішив присвятити життя богослужінню. Рано став священиком. Спадок батьків до останньої монети Миколай роздарував біднякам. Не чекав, щоб у нього просили допомоги, сам шукав бідних, аби допомогти. Багато років служив єпископом у Мирах Лікійських (сучасна Анталія у Туреччині). Тому Миколай іще – Мир Лікійський.

    Під час гоніння християн,на початку ІV століття, був ув’язнений за віру. Помер, імовірно, у віці 65-70 років.

2. Як насправді виглядав

   Учені, розкривши могилу Миколая Лікійського, провели ряд досліджень. Було створено приблизну модель обличчя та встановлено інші зовнішні риси померлого. Миколай мав приблизно 167 см зросту. У нього було мужнє обличчя та карі очі. Шкіра – оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці. Антропологи припускають, що Мир Лікійський не вживав м’ясної їжі.

   Миколай одягався просто і без прикрас. А із давніх свідчень сучасників Миколая, його обличчя випромінювало незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.

    «Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі», – розповів професор Луїджі Мартіно. Він проводив досліди над тілом святого. Зміни також викликані довгим багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості (святий провів у темниці близько 20 років).

3. Найвідоміший у Європі святий

    Мощі Миколая виявилися нетлінними, мироточивими і здатними зцілювати хворих. Церква канонізувала Миколая. Він був і залишається найвідомішим святим у Європі. Його поважають однаково й католики, й протестанти. Миколая люблять діти Колумбії, Німеччини та України.

     Святого Миколая можна вважати прадідом і Діда Мороза, і Санта Клауса. Саме на основі його древнього образу з’явились ці казкові персонажі.

   В Україні Святого Миколая здавна вважають опікуном дітей. У старих церковних записах є такі слова: «Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей» (1555 р.). А в давній миколаївській колядці:«Святий Ніколасе, мені поклади, що за потрібне вважаєш ти. Яблука, горіхи, мигдаль маленькі діти радо їдять!».

    Миколай, оцінюючи поведінку дітей, вчить бути порядними, чесними і слухняними, милосердними, безкорисливими, щедрими та допомагати іншим.

4. Як ходив по українських землях

   Традиція дарувати подарунки дітям на свято Миколая розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна.

    Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Іванові Франку належить віршований переказ легенди «Чудо з утопленим хлопцем» та одноактова п’єса «Суд святого Николая». У ній постали традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.

 Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну Миколаю прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.

   У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток – сиріт та дітей з багатодітних сімей. За рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.

5. Мокрий Миколай

   На старих українських іконах можна побачити різні зображення Святителя. Одним із найцікавіших є так званий Мокрий Миколай.

    Легенда «чудо про немовля в Києві», яке сталося не пізніше 1091 року, розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам’яті. Поверталися вони до Києва по Дніпру на човні. Дорогою жінка задрімала і упустила немовля у воду. У відчаї батьки дитини звернулись до св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.

Джерело: Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.

 

 

День Гі́дності та Свобо́ди

   

День Гі́дності та Свобо́ди —свято України, що святкується щороку  21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчової революції  (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята  Дня Свободи, що святкувалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом президента Віктора Януковича

   Встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України  Петра Порошенка № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

   Революція Гідності — політичні та суспільні зміни в Україні, викликані протестом громадян України проти протиправного розгону мирної акції студентів та громадських активістів, яка розпочалася 21 листопада 2013 року як спротив проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою відмовою від цього курсу. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках Віктора Януковича, небажання народу України миритись з перетворенням країни не лише де-факто, але і де-юре на одну з колоній  Росії.

    «Небе́сна Со́тня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції Гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року. 21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану.

 

Найбільше людей за час протестів на Майдані Незалежності зібрав  “Марш мільйону”, який відбувся 8 грудня. За повідомленням опозиціонерів та громадських активістів цього разу Євромайдан підтримали 1,5 мільйони українців.    Акції на підтримку євроінтеграційного шляху України провели в 46 містах  22 країн світу: найбільше Евромайдан підтримали в США, Канаді та Австралії.      На підтримку євроінтеграційного шляху України мітингували навіть в Індії та  Південній Кореї. Зокрема, більше 1300 українців, що мешкають  за межами країни, влаштували всесвітній флешмоб і прийшли на роботу  у вишиванках. На Євромайдані зробили свою Стіну плачу та боротьби або, як ще її називають, Стіну гордості. Це огорожа, зроблена із сотень дерев’яних брусків. На кожному з них написано назву міста України, з якого прибули активісти до столиці.

    Євромайдан підтримали багато українських музикантів, письменників та артистів: Руслана, Сашко Положинський, Сергій Жадан, Тарас Чубай, Ірена Карпа, Марічка Бурмака, Ада Роговцева, ТНМК, Мандри, ТІК, Kozak System, Гайдамаки. Підтримку мирним акціям протесту в Україні висловили і за кордоном: білоруси “Ляпис Трубецкой”, американський актор Джордж Клуні та гітарист британського гурту Depeche Mode Мартін Гор.

 

«Дні історії в гімназії №6» 

Тема: «Військова звитяга України. Від козацтва до сьогодення»

12.10-13.10 2020р.

№	Зміст роботи	Дата	Відповідальний
1.	Фото-челендж «Символи України у моєму житті» (5-11 класи)	12.10-13.10.20р.	Певень Т.В.
2.	Фотопроект «Військова звитяга Поділля» (5-11 класи)	12.10-13.10.20р	Певень Т.В.
3.	Інтерактивний квест «Кращий знавець історії козацтва» (6-ті класи)	12.10-13.10.20р.	Певень Т.В.
4.	Усний журнал «Українські січові стрільці»(10-ті класи)	13.10.20р.	Жук О.В.
7.	Ребуси, крилаті вислови про козаків.	12.10-13.10.20р.	Полотняна Н.С.

 

Інтерактивний квест

«Кращий знавець історії козацтва»

(6-ті класи)

Правила квесту:

1.    Створити команду, обрати отамана.

2.    Дати назву команді, якою будуть підписані відповіді.

3.    Завдання будуть розміщені на головній сторінці блогу кафедри історії в 09.00 год. (12.10, 13.10)

4.    Виконані завдання відправляти на електронну пошту tatpeven@gmail.com до 19.00.

5.    В інший час завдання не будуть враховуватися.

6.    Підсумки квесту будуть підведені в п’ятницю, 16.10.20р.

7.     Відповіді оформлювати в документі WORD. Додавати зображення.

8.    В п’ятницю, 16.10.20р. використати знайдений матеріал на виховній години. Надіслати фото на електронну пошту.

12.10.20р. Запитання до квесту:

№1. Чому в Україні святкують День козацтва 14жовтня?

№2. Перерахуйте умови за якими юнак міг стати козаком.

13.10.20р. Запитання до квесту:

№1. Опишіть яким одяг козаків.

№2. Опишіть військове мистецтво  козаків («галас», табір, фігура, чайка).

Підведення підсумків інтерактивного квесту

«Кращий знавець історії козацтва»

В квесті, який проходив протягом 12 та 13.10.20 р. брали участь шість 6-х класів. Найбільш активно діяли учні 6А (кл. кер. Певень Т.В.) та 6В класів (кл. кер. Жук О.В.). Команди на чолі з отаманами виконували завдання, першими відправляли відповіді на електронну пошту.

Непогані результати показали учні 6Б,Г,Д,Е класів. Діти із цікавістю чекали запитань, які з’являлися на блозі кафедри історії, із задоволенням шукали відповіді. Під час гри учні дізналися багато нового з історії козацтва. Школярам дуже сподобалась нова-інтерактивна форма гри.