Всеукраїнський журнал "Історичний калейдоскоп"

Абрам Маневич

   У збірці Вінницького обласного художнього музею знаходяться дві роботи Абрама Маневича, майстра зі світовим ім’ям.

"Портрет В.Коренева" – це одна з перших робіт, що започатковує колекцію Краєзнавчого музею Вінниці. Портрет відноситься до 1908 р.. Робота написана ніби на одному диханні - це споріднює творчість Маневича з імпресіоністами.

    Маневич народився у місті Мстислав Могилевської губернії. У 1903 році поступив до Київського художнього училища, де провчився три роки.  Після навчання Маневич здійснив подорож до Італії, Англії та Франції, навчався в Мюнхенської академії мистецтв.

   У Франції в 1913 році Маневич продемонстрував свої роботи на персональній виставці в престижній галереї. Про художника почали говорити впливові французькі критики, як про «музиканта фарб».

     Більшість картин Маневича не датовані, що ускладнює  вивчення спадку митця. Хоча тематика творів Маневича була постійною: провінціальні улички, хатинки на околицях, алеї парку, але манера письма часто відрізнялась в різні періоди.

  Критик Б. Лопатін у статті «Солнце России» писав «Маневич дивиться на природу крізь якісь особливі окуляри, котрі збагачують природу барвами, і пише давно бачені, відомі місця під несподівано мальовничим кутом зору. Якщо судити з його по­лотен, то глухі куточки нашої провінції, бідні єврейські кварта­ли Фастова, Вінниці чи Києва —_: одні з наймальовничіших місць Росії».

       Дерева, які схиляються під різкими поривами вітру, дуже часто стають головними героями картин митця.

  Олексій Масаінов у газеті«День» 1916 року зазначив:«Маневич досягає такої реальності, що іноді здається, ніби його карти­ни справді віють свіжим весняним вітром. В йо­го картинах хочеться гуляти, як гуляють у саду; вони підкоряють тебе незаперечна».

Відомий бельгійський поет Поль Верхарн стверджував, що художник вміє передати пензлем відчуття холоду.

   З приводу однієї з картин Василь Стус написав

«  Життя симфонія. Симфонія весни.

І сатанинський, зойками – Маневич…»

          Особливо  вразив Маневича випадок, коли він залишився живим лише тому, що в останню хвилину відмовився від подоро­жі. А решту пасажирів (близько ста чоловік) вирізали бандити, які напали на пароплав. Свої відчуття Маневич відобразив у картині «Гетто». Ця трагічна картина помітно відрізняється від усього, що він на­писав. Сьогодні вона зберігається у Бруклінському музеї.

    У 1917 році Маневича призначають професором пейзажного живопису Української академії мистецтв.

   У 1919 році в Трипіллі трагічно загинув його 17-річний син Борис. Тяжкі переживання примушують художника виїхати за кордон у 1920 році. Митець планував повернутися на батьківщину. Але доля розпорядилася інакше. З 1922 року він живе у Нью-Йорку. Америка визнала і полюбила художника. Щороку у великих містах влаштовуються виставки його робіт. Пейзажі Маневича купують провідні американські музеї, його мистецтвом захоплюється всесвітньовідомий Альберт Ейнштейн, котрий написав вже смертельно хворому живописцю: «Ми обоє служимо зорям-ви як художник, я-як вчений». 1942 року Маневича не стало.

     Виконуючи волю батька, його донька Люся в 1972 році передала в дар Національному художньому музею 48 полотен майстра.