Зимові свята на Поділлі

До Нового року - колядували, після - щедрували, на сам Новий рік - посівали, а ще багато ходили в гості.

На різдвяні свята давні традиції та обряди наче оживають, нагадуючи нам про вірування наших предків. Багато століть українці в зимовий період проводили цикл особливих ритуалів, створювали приповідки та складали тексти колядок і щедрівок, у які вкладали побажання родючості та сімейного затишку на весь рік.

Ті традиції передавалися з покоління в покоління. Ми згадаємо про те, як святкували Різдво, Новий Рік, Водохреще на Поділлі століття тому.

У Святвечір перед Різдвом вся родина збиралася разом, переважно в хаті батьків. Був святковий стіл із 12 пісних страв. У кожному селі готували свої традиційні страви, але обов’язково на столі були калач, узвар, кутя. Невід’ємною частиною Різдва був дідух на покутті, або ж солома. Увесь час свят вшановували душі пращурів, які за древніми слов’янськими віруваннями, спускалися на землю. Ці дідухи, які заносили в хату й ставили на покутті, були прообразами наших предків. Вони стояли від Різдва і спалювалися десь на третій день після Водохреща.

На тому ж покутті була макітра з кутею, горіла свічка. Спочатку всі молилися, у деяких родинах було заведено просити прощення за цілий рік, обов’язково згадували своїх пращурів. Від Святої вечері й в перший день Різдва носили вечері своїм хрещеним, до одиноких людей. Якщо в селі була своя церква, то люди йшли вночі на службу, а потім ще раз зранку. Ввечері після служби могли одразу ж йти колядувати.

Колядки у предків були різноманітні. У їх текстах величалися господар, господиня та їхні дітки. А ще була аграрна тематика: люди просили врожаю, щоб гарно зорати, засіяти землю, щоб збіжжя гарно виросло, щоб худоба родилася. Дівчатам на виданні та парубкам просили, щоб знайшли цього року пару.

Співали колядки до Старого Нового року. Після Нового року і до Йордана вже звучали щедрівки. А от такого поняття, як «різдвяний вертеп», на Поділлі не було. Зате на Поділлі у вечір на передодні Нового року (13 січня) водили «Маланку» – новорічний обряд з традиційним переодяганням у тварин і персонажів. На світанку ж, коли ледь-ледь сходило сонце, ходили посівати.

Посівали хлопчики та молоді неодружені парубки, приспівуючи «Сійся-родися жито-пшениця всіляка пашниця». Треба було обов’язково пустити цю громаду. А щедрівки починали співати в ніч на 14 січня. Була традиція в нашої області: люди говорили замість «пішли щедрувати» – «пішли «орати». То надзвичайно давній обряд. Вони нібито брали борону та імітували оранку.

Вечеря у вечір на Новий рік була щедрою, а на Йордана – в ніч з 18 на 19 січня, була знову пісна. У деяких регіонах ще більш строга – навіть риба на стіл не клалася. Традиційно й в ці вечори несли вечерю одиноким людям, хрещеним. Насправді весь період різдвяних свят в українців був гостиною – в цей час всі ходили в гості один до одного.

Джерело: https://ye.ua/kultura/57255_Rizdvo_na_Podilli__yak_svyatkuvali_nashi_predki.html

13 січня – Щедрий вечір (свято Меланки).

Уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії. Вечір перед старим Новим роком має й третю назву – Щедра Кутя. Бо ж, на відміну від постового Свят-вечора, його стіл дуже багатий – м'ясний. Господині готують купу смачних страв: холодець, ковбасу, печеню, пироги й кутю та інші. Народні повір'я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви – можна просити в Бога про найпотаємніше.

Цього дня водять «козу». Парубки співають, а «коза» (хлопчик у вивернутому вовною назовні кожуху), пританцьовує, кумедно показуючи кожну дію. Тим паче не можна пропустити ватагу, що водить «Меланку».

Та головні на Щедрий вечір навіть не забави, а щедрування – співані побажання щастя господарю та всій його родині! Традиційно наші предки відзначали Новий рік навесні з першою весняною появою «молодика» – молодого Місяця. Тому обряди і пісні цього свята нагадують про весну. З приходом християнства офіційний новий рік почав мандрувати – спочатку на вересень, потім на січень, а з ним мандрувало і свято. В результаті Новий рік зупинився на 14 січня (1 січня за старим календарем), а Щедрий вечір приходиться на 13 січня.

У давнину щедрівки співали в основному дівчата та жінки, рідше хлопці, а от чоловіки майже ніколи. Бо Меланка вважалася жіночим святом, а Василь – чоловічим.

Щедрівників, як і колядників, теж заведено обдаровувати солодощами та грошима.

Ніч проти старого Нового року наповнена магічними діями, чарами. Все це – намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

Для цього вечора господарі спішили розрахуватися з усіма боргами, помиритися з тим, з ким сварилися. Існувало повір'я, що на щедрий вечір не можна було лаятися, щоб тихо і спокійно жилося весь рік.

Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. У жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли "забрати достаток із господарства, де брали позичку". Якщо вже була конче потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.

Джерело: 

Воропай О. Звичаї нашого народу: етнограф. нарис