Учні 5 А класу навчалися у «Школі темних віків»

  25.09.2019 року учні 5 А класу (класний керівник: Певень Т.В.) взяли участь в інтерактивній грі «Школа темних віків», яку запропонував Вінницький Краєзнавчий музей.  Особливістю виставки є  використання реконструкції оригінальних археологічних знахідок. Учні отримали можливість пройтися слідами давніх людей, спробувати себе у старовинних іграх та середньовічній каліграфії. Діти були у захваті! Вперше у житті в музеї їм дозволили доторкнутися до експонатів, писати гусячим пір’ям чорнилом власного виробництва, видряпувати слова на воскових табличках, навіть гратися. Було багато цікавої корисної інформації та веселощів. До такого музею хочеться повертатися ще багато разів!

                            

   

День незалежності України

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі. 

                               

                            

    20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:

   «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.»
                              

Цікаві факти про Україну 

Історія державного прапору України

Держа́вний пра́пор Украї́ни — сучасний прапор України, стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини.

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства XIV століття.

     Починаючи з XVI століття козаки Війська Запорозького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв. Такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із нашитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та золотим орнаментом.

                

     Сучасний синьо-жовтий прапор був вперше публічно зафіксований 25 червня 1848 року у Львові, який українці Королівства Галичини вивісили над Львівською ратушею як національний прапор. Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг набував все більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати і в Наддніпрянській Україні.

       У 1917—1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.

У 1938—1939 роках синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, в 1941 році — Української Держави. Надалі, за радянських часів синьо-жовтий стяг використовувався підпільно, його використання в СРСР каралося ув'язненням на два роки.

     1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни[5][6]. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Веселі канікули із користю

    З 3-10 липня 2019 року діяла безкоштовна літня освітня школа «Друга світова війна: переосмислення» для учнів 9-11 класів та студентів на території табору «Подільський Артек». Для того щоб стати учасником було потрібно написати мотиваційний лист та надіслати журі своє власне дослідження про події Другої світової війни. Організаторами: ГО «Подільська спадщина» та Вінницький департамент соціальної та молодіжної політики. Учасницею літньої школи стала й учениця нашої школи Кузнецова Варвара.

   Протягом семи днів учасники слухали цікаві лекції від викладачів Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, які розкривали для учнів багато таємниць війни. Студенти Вінницького педагогічного університету

Влаштовували для дітей веселі історичні квести та ігри. Кожен день слухачи представляли свій науковий проект. Варвара презентувала своє дослідження «Стежками спогадів Другої світової війни» (науковий керівник: Певень Т.В.). Учениця звернула увагу на антропологічний вимір війни тарозхповіла про

життя своїх прабабусі й прадідуся під час окупації.

   Надзвичайно цікавий майстер-клас по прочитанню інформації історичного документа провела для учасників Ірина Батирєва, яка працює у музеї Голодомору у Києві. Кожному роздали по картці полоненого солдата (копії справжнісіньких карток), діти мали дізнатися про свого героя та розповісти про нього іншим. Картки були заповнені німецькою мовою, що значно ускладнювало завдання.

Ввечері відбувався перегляд фільмів про події Другої світової війни. Наприклад, «У білому полоні», «Життя прекрасне», «Крадійка книжок» та інші. Після перегляду було обговорення, обмін емоціями та почуттями від побаченого разом

із викладачами.

   А сьомого липня велика родина літньої школи відсвяткувала день Івана Купала за всіма традиціями. Команди дівчат та хлопців прикрашали своє купальське дерево, дівчата плели собі віночки, які потім пускали на річку, Ввечері всі стрибали через багаття та співали коло нього пісні під гітару.

Отож, цей захід є яскравим прикладом того як можна поєднати веселий відпочинок та корисні знання.

Всеукраїнський журнал "Історичний калейдоскоп"

Абрам Маневич

   У збірці Вінницького обласного художнього музею знаходяться дві роботи Абрама Маневича, майстра зі світовим ім’ям.

"Портрет В.Коренева" – це одна з перших робіт, що започатковує колекцію Краєзнавчого музею Вінниці. Портрет відноситься до 1908 р.. Робота написана ніби на одному диханні - це споріднює творчість Маневича з імпресіоністами.

    Маневич народився у місті Мстислав Могилевської губернії. У 1903 році поступив до Київського художнього училища, де провчився три роки.  Після навчання Маневич здійснив подорож до Італії, Англії та Франції, навчався в Мюнхенської академії мистецтв.

   У Франції в 1913 році Маневич продемонстрував свої роботи на персональній виставці в престижній галереї. Про художника почали говорити впливові французькі критики, як про «музиканта фарб».

     Більшість картин Маневича не датовані, що ускладнює  вивчення спадку митця. Хоча тематика творів Маневича була постійною: провінціальні улички, хатинки на околицях, алеї парку, але манера письма часто відрізнялась в різні періоди.

  Критик Б. Лопатін у статті «Солнце России» писав «Маневич дивиться на природу крізь якісь особливі окуляри, котрі збагачують природу барвами, і пише давно бачені, відомі місця під несподівано мальовничим кутом зору. Якщо судити з його по­лотен, то глухі куточки нашої провінції, бідні єврейські кварта­ли Фастова, Вінниці чи Києва —_: одні з наймальовничіших місць Росії».

       Дерева, які схиляються під різкими поривами вітру, дуже часто стають головними героями картин митця.

  Олексій Масаінов у газеті«День» 1916 року зазначив:«Маневич досягає такої реальності, що іноді здається, ніби його карти­ни справді віють свіжим весняним вітром. В йо­го картинах хочеться гуляти, як гуляють у саду; вони підкоряють тебе незаперечна».

Відомий бельгійський поет Поль Верхарн стверджував, що художник вміє передати пензлем відчуття холоду.

   З приводу однієї з картин Василь Стус написав

«  Життя симфонія. Симфонія весни.

І сатанинський, зойками – Маневич…»

          Особливо  вразив Маневича випадок, коли він залишився живим лише тому, що в останню хвилину відмовився від подоро­жі. А решту пасажирів (близько ста чоловік) вирізали бандити, які напали на пароплав. Свої відчуття Маневич відобразив у картині «Гетто». Ця трагічна картина помітно відрізняється від усього, що він на­писав. Сьогодні вона зберігається у Бруклінському музеї.

    У 1917 році Маневича призначають професором пейзажного живопису Української академії мистецтв.

   У 1919 році в Трипіллі трагічно загинув його 17-річний син Борис. Тяжкі переживання примушують художника виїхати за кордон у 1920 році. Митець планував повернутися на батьківщину. Але доля розпорядилася інакше. З 1922 року він живе у Нью-Йорку. Америка визнала і полюбила художника. Щороку у великих містах влаштовуються виставки його робіт. Пейзажі Маневича купують провідні американські музеї, його мистецтвом захоплюється всесвітньовідомий Альберт Ейнштейн, котрий написав вже смертельно хворому живописцю: «Ми обоє служимо зорям-ви як художник, я-як вчений». 1942 року Маневича не стало.

     Виконуючи волю батька, його донька Люся в 1972 році передала в дар Національному художньому музею 48 полотен майстра. 

10 ігор з  усього світу, щоб нарешті відірвати дітей від планшетів

Перед вами добірка найцікавіших ігор з усієї планети, які викликають захват у місцевих дітлахів. Беремо на замітку і при першій же можливості пробуємо!

«Злови за хвіст дракона» (Китай)

Кількість учасників: чим більше – тим краще

Що знадобиться: нічого

Правила гри: усі шикуються в колону і кладуть руку на плечі або пояс того хто стоїть попереду. Той, хто стоїть першим – голова дракона, останній – його хвіст. Далі починається найвеселіше. Голова дракона починає полювати за своїм хвостом. Ті гравці, хто ближче до хвоста, можуть всіляко допомагати йому «втікти» від голови, спритно тікаючи всім хвостом. Однак в спробах схопити хвостик і втекти від мисливця важливо, щоб колона не розсипалася і «дракон» не розвалився.
Так що тримайся, голова! Нас не так-то просто зловити.

«Плати апельсинами!» (Гана, Африка)

Кількість учасників: дві команди по 3-4 людини

Що знадобиться: по 4 апельсини на кожного учасника

Правила гри: малюються дві лінії на відстані 10-15 м один від одного, за якими розміщуються команди. На лінії в ряд перед гравцями обох команд кладуться гіркою апельсини: знизу кладуть три, зверху – ще один. Команди по черзі кидають апельсинами по горах противника. Якщо вдалося її розсипати, то той хто поцілив забирає апельсини для своєї команди. При невдалому кидку «полетівший» апельсин дістається противнику. З отриманих таким чином апельсинів противник складає нові гірки, які теж можна розсипати. Гра триває, поки одна з команд не втратить всі свої апельсини. Вона і вважається прогрвшою. Апельсини легко замінять м’ячі, кубики та все, що підкаже ваша фантазія.

«Кабадді» (Індія)

Кількість учасників: дві команди, будь-яке парне число гравців

Що знадобиться: гарний настрій і сильні легені

Правила гри: ігрове поле ділиться навпіл на території для двох команд. З початком гри нападник команди що стартує переходить на чужу половину поля і намагається доторкнутися рукою або ногою до гравців-суперників. Але все не так уже й просто: спочатку він повинен зробити вдих і під час полювання постійно говорити «кабадді! кабадді! кабадді!». Як тільки повітря закінчився, нападник сам стає здобиччю і повинен бігти щосили назад. Щоб врятуватися, треба встигнути торкнутися рукою або ногою до своєї території. Якщо вдало, то з команди супротивника вибувають всі, до кого доторкнувся нападник. Якщо ж його зловили, то в бій відправляється команда противника. Виграють ті, в чиїй команді залишилося більше гравців.
Ця гра родом з Індії, але стала настільки популярна в Азії, що навіть проводяться світові змагання з кабадді.

«Три камінчика» (Франція)

Кількість учасників: від 2 до 4

Що знадобиться: по 3 камінчика або будь-яких маленьких круглих предметів, які можна затиснути в кулачку

Правила гри для двох: обидва учасники в кулачку ховають за спиною 1, 2 або 3 камінчика, щоб заплутати суперника. А можна злукавити і залишити руку порожньою. За сигналом обидва гравці виставляють перед собою «в гру» затиснутий кулак. Тепер завдання – вгадати, скільки камінців всього зараз в грі, і вони по черзі називають свій варіант числа від 0 до 6. Але повторюватися не можна. Наприклад, якщо перший гравець назве «п’ять», то другий вибирає з решти чисел. Далі розтискають кулаки і дивляться, хто виграв. Той хто вгадав викидає один свій камінчик і гра триває. Якщо ніхто не вгадав, то просто грають далі. Перемагає той, хто позбувся всіх камінчиків раніше.
Ще смішніше грати в три камінчика втрьох або вчотирьох. Головне – не забути змінити варіанти відповідей від 0 до 9 і від 0 до 12. До речі, ця старовинна французька гра раніше використовувалася не тільки для розваг, а й для вирішення спорів.

«Дуель картоплею» (Філіппіни)

Кількість учасників: 2, загальна кількість пар – по числу охочих повеселитися

Що знадобиться: вилки і картоплини

Правила гри: гравці на відстані метра один від одного стають на коліно, другу ногу відривають від землі і тримають рукою на вазі, щоб зберегти рівновагу. В іншій руці у кожного – по картоплині на вилці або паличці. Головне завдання – збити картоплю противника і утримати свою. Перемагають не найсильніші, а моторні та спритні: іноді досить одного блискавичного руху, і перемога забезпечена.
Гравець «мертвий», якщо картопля падає або піднята нога тричі торкнеться землі. Гра також закінчується, якщо один гравець спирається на противника або штовхає його. Для спрощення правил можна не вставати на коліно.

«Посол прибуває» (ПАР, Африка)

Кількість учасників: може бути будь-яким – чим більше гравців, тим довше гра

Що знадобиться: «цінний подарунок» – будь-який предмет, який в грі стане цінністю. Наприклад, м’яч.На батьківщині гри це найчастіше шматок дерева поріж, яке дуже цінується в Південній Африці.

Правила гри: гравці діляться на два «села» і вибудовуються шеренгами один напроти одного. З однієї відправляється «посол» з цінним подарунком в іншу. Він віддає його суперникам і відразу ж тікає, а все «село» кидається за ним у погоню. Якщо «посла» встигнуть зловити до повернення додому, він стає полоненим. Але якщо йому все-таки вдалося втекти, свого гравця «в полон» віддають переслідувачі. Програє «село», в якому залишився всього один житель.

«Хурег адуун / Табун» (Бурятія, Росія)

Кількість учасників: чим більше, тим цікавіше

Що знадобиться: нічого

Правила гри: учасники стають в коло і міцно беруться за руки. Це конячки, які охороняють своїх лошат – інших гравців, які знаходяться в центрі кола. Можна стукати копитами, іржати та наслідувати конячок. Навколо табуна ходить гравець-кінь, який захищає лошат від навали вовків. А кілька гравців-вовків нишпорять навколо і намагаються розірвати коло, схопити лоша і потягти його в лігво. Але кінь-охоронець лякає вовків, і якщо схопить вовка, то той вважається вбитим. Гра продовжується до тих пір, поки кінь не «переб’є» всіх вовків.

«Квінта» (Литва)

Кількість учасників: 5

Що знадобиться: м’яч

Правила гри: на землі чи асфальті малюють великий квадрат зі стороною приблизно 10 м або позначаються кути цього квадрата, куди встають 4 гравці. У центрі квадрата малюється коло діаметром близько 1,5 м, в нього стає п’ятий гравець – квінта.
Кутові гравці по черзі намагаються «вибити» квінту м’ячем, той же ухиляється від м’яча, не виходячи за коло. Той, кому вдалося потрапити в квінту, змінюється з ним місцями.

«Шлагбаум» (Швеція)

Кількість учасників: гра для великих компаній – чим більше, тим цікавіше

Що знадобиться: нічого

Правила гри: усі, крім трьох гравців, шикуються в квадрат так, щоб в кожному ряду було стільки гравців, скільки і самих рядів. Ті, хто стоять шеренгою беруться за руки, утворюючи всередині квадрата вулиці.
Решта троє – це переслідуваний, переслідувач і ведучий. Завдання другого – зловити того хто тікає по вуличках. Але на боці першого – вся команда, і як тільки його наздоганяють, провідний робить знак. Всі гравці швидко відпускають руки, повертаються ліворуч і утворюють руками нові вулички. Переслідувач, який практично упіймав тікача, в мить виявляється з ним на різних вулицях. І так кожен раз, поки переслідувач не опиниться спритнішим за команду. Тоді вибираються нові гравці для погоні і веселощі тривають.

«Вовк» (Уругвай)

Кількість учасників: веселіше, якщо гравців більше 4

Що знадобиться: нічого

Правила гри: вибирається просторе поле і з двох сторін рискою відзначаються його межі. Серед тих, що грають вибирається гравець, який стане вовком. З одного боку поля за межею буде будинок, з іншого – «лігво вовка». Всі гравці бігають між будинком і вовком по майданчику і наспівують придуману пісеньку, «що поки немає вовка».
Потім гравці наближаються до лігва і запитують вовка: «Чи прийдеш ти, вовк?», Той відповідає: «Я тільки встаю». Гравці знову граються на поле і через деякий час знову йдуть до вовка з тим же питанням, але чують вже іншу відмовку. І так постійно – то він вмивається, то одягається, то причісується і т. д. Але в якийсь момент вовк несподівано вигукує: «Іду, щоб зловити вас!» – І кидається ловити гравців. Рятуються ті, хто добіг до будинку, а спійманий вовком змінюється з ним місцями.

Джерело: http://mini-rivne.com/igru-dla-ditej/

Краєзнавчий гурток під керівництвом Певень Т.В.

  Протягом 2018-2019 навчального року члени гуртка завітали до багатьох учнів з 5 по 11 класи. Вони допомогли гімназистам здійснити «Віртуальну мандрівку вулицями Вінниці». Школярі уважно слухали цікаві розповіді юних науковців. А також діти розв’язували ребуси, відповідали на запитання філворду, брали участь у конкурсах. Особливо сподобалось глядачам впізнавати улюблені куточки Вінниці.

Саме  гурток  дозволяє поєднувати і використовувати різноманітні  форми  позакласної  роботи. Робота в гуртку  перетворює  учнів  на  активних помічників учителя та дослідників-науковців.