День Незалежності України: 30 цікавих фактів про державу.

24 серпня тридцятий рік поспіль Україна відзначає День Незалежності. 

Це знакове свято, яке українці вважають днем утворення Української держави в сучасному вигляді. Саме цього дня 1991 року Верховна рада УРСР ухвалила постанову та Акт проголошення незалежності України.

Історія свята

1. Вперше День Незалежності України святкували не 24 серпня, а 16 липня ‒ у день, коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Саме цей документ, ухвалений у 1990-му, дав змогу через рік проголосити незалежність. І вже після цього свято вирішили відзначати 24 серпня.

2. Рішення про проголошення незалежності не було простою забаганкою політиків. Його ухвалювали за допомогою всенародного референдуму, на який винесли лише одне запитання – «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Понад 90% українців в усіх областях країни висловили схвальну думку. Найбільша підтримка була в Тернопільській (98, 67%), Івано-Франківській (98, 42%), Львівській (97,46%), Черкаській (96, 93%), Рівненській (95,96%) та Київській (95,52%) областях.

3. 24 серпня 1991-го скликали надзвичайне позачергове засідання Верховної Ради УРСР. Це сталося через три дні після подавлення путчу консервативних сил Радянського Союзу, які прагнули повернути СРСР без демократичних перетворень і «перебудови».

4. За незалежність України проголосували 346 депутатів, і навіть комуністи. Більше того, представник компартії Олександр Мороз у своїй доповіді запропонував серед перших кроків незалежної влади реформувати армію і ввести власну валюту.

5. Одразу після завершення позачергового засідання, 24 серпня 1991 року, опозиціонери виконали гімн Українських Січових стрільців біля трибуни. Пісню підхопили навіть мітингувальники на вулицях.

6. Чернетку Акту про проголошення незалежності України Левко Лук’яненко і Леонтій Сандуляк написали у шкільному зошиті за півтори години вранці 23 серпня. Для документа обрали визначення «акт», бо слово закон здавалось надто буденним і натякало на багаторазову дію. А, наприклад, універсал – пов’язували з Петлюрою, це могло відлякати комуністів.

На історичному документі про державний суверенітет України депутати залишають написи: «Слава Україні», «Ще не вмерла і не вмре», «Від сьогодні – будьмо».

7. В’ячеслав Чорновіл запропонував внести до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор. З ним українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також підняти національний прапор над куполом парламенту.

8. Прапор піднято на офіційному флагштоку біля київської міськради. Це вперше з червня 1920 року український прапор замайорів над Києвом. 24 липня жовто-блакитні стяги заповнили весь Хрещатик.

9. Державний прапор України офіційно затвердили як державний символ України 28 січня 1992-го. У серпні 2004 року Президент підписав Указ про встановлення Дня Державного Прапора України, який святкують щороку 23 серпня.

Золотий, жовтий колір стяга символізує Творця, Бога-Отця і взагалі Вищу Духовність. Синій – це усе земне, а також свободу вибору, якою Творець наділив свої творіння у надії, що вони нею не зловживатимуть. Значення синього і жовтого кольорів на прапорі традиційно теж трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці й достатку. Також синій і жовтий ‒ це вогонь і вода, чоловіче й жіноче єство. І все ж, головна ідея синьо-жовтого ‒ це велика гармонія космосу, сонця, землі та всього на землі сущого.

10. 24 серпня 1994-го в Києві на Хрещатику відбувся перший військовий парад, присвячений дню проголошення Незалежності України.

11. Першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук.

12. Першою українську незалежність визнала Польща.

13. Як відзначається День Незалежності України? У це важливе державне свято по всій Україні відбуваються святкові ходи, військові марші, паради, концерти, до знакових пам’яток покладають квіти. Відзначають День Незалежності і за кордоном – різноманітними акціями, мітингами, флешмобами, концертами та іншими заходами.

Найспівучіша нація найбільшої за площею держави Європи

14. Україна – найбільша за площею держава Європи.

15. Українська мова у 1934 році на конкурсі краси мов у Парижі визнана як найкраща, наймилозвучніша й найбагатша мова світу, і посіла друге місце після італійської.

16. Українців визнано найспівучішою нацією, яка створила найбільшу кількість народних пісень ‒ близько 200 тис. Жодна нація не має такої кількості пісень, які створив український народ самостійно. В ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень світу. У фонді України перебуває 15,5 тис. пісень. На другому місці ‒ з кількістю 6 тис. народних пісень ‒ Італія.

17. Національну валюту України – гривню – введено в обіг 2 вересня 1996 року.

18. Українська Конституція – одна з найдавніших у Європі. Правда, мова не про сучасний варіант основного закону, а про Конституцію Пилипа Орлика, проголошену ще у 1710-му.

19. Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, арсенал якої був третім за величиною у світі, та передала усі боєголовки і ракети РФ. Українські політики одразу зробили державу беззахисною. В обмін отримали гроші й офіційні гарантії безпеки від ядерних держав – зокрема Росії, з якою нині триває війна. Ось так гарантія безпеки та цілісності кордонів України обернулись агресією однієї країни і бездіяльністю іншої.

20. Першим вищим навчальним закладом у Східній Європі стала Острозька академія. 1576 року її заснував князь Острозький Костянтин-Василь.

Збройні Сили України є найбільшою і єдиною армією в Європі, що веде реальні бойові дії

21. День Збройних Сил в Україні відзначають 6 грудня. Саме цього дня 1991 року Верховна Рада ухвалила закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». У залі парламенту зачитано і текст Військової присяги.

22. Українська армія має найвищий рівень довіри населення з-поміж усіх державних інституцій. Станом на березень 2021-го їй висловлюють беззаперечну довіру 70% респондентів. Опитування проводилось Центром Разумкова.

23. У ЗСУ служить такий же відсоток жінок, що і в арміях НАТО. Нині у війську близько 32 000 жінок, що становить 15,6% від загальної кількості військовиків. Це один із найвищих показників у співвідношенні до загальної чисельності Збройних Сил порівняно з іншими арміями світу. Українським жінкам дозволено служити на більшості військових посад у ЗСУ: є танкистки, артилеристки, командири рот, взводів тощо. Чисельність жінок офіцерського складу у ЗСУ становить 4810, близько 26 000 ‒ рядові, сержанти і старшини. 1162 – курсантки ВВНЗ та сержантських коледжів. Нещодавно, вперше в історії ЗСУ, жінка-офіцер очолила Командування медичних сил ЗС України.

24. Українська армія – лідер серед країн Балтійсько-чорноморського регіону за кількістю проведення на власній території та участі підрозділів у міжнародних військових навчаннях. Відтак лише у 2021 році на території України вже відбулися, або ж триває підготовка до їх проведення – 8 міжнародних військових навчань. У 2021-му до маневрів на теренах України залучено близько 21 тис. українських військовослужбовців та 11 тис. іноземних учасників. Крім того, воїни ЗСУ у 2021 році братимуть участь у 17 багатонаціональних навчаннях поза межами України, зокрема, за участю країн НАТО та Грузії.

25. У рейтингу країн-миротворців Україна обігнала США. Наша держава посідає 44 місце за кількістю миротворців серед 124 держав. США – на 74 місці. Понад 45 тис. військовослужбовців ЗСУ взяли участь у 27 міжнародних операціях і місіях у різних регіонах планети: на Балканах, у Африці, Південній Америці, країнах Чорноморського регіону тощо. Участь України в миротворчих операціях розпочалася із затвердження Верховною Радою Постанови від 3 липня 1992 р. «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Український миротворчий батальйон сформовано всього за 24 дні. 15 липня 1992-го два літаки з передовою групою батальйону на борту вилетіли в напрямку Боснії. Ця група налічувала 42 військовослужбовці. Після приземлення в Сараєві наші миротворці практично одразу опинилися в епіцентрі бойових дій. Життя на службі миру віддали 55 українських воїнів.

26. З початку російсько-української війни звання Герой України отримав 41 військовослужбовець (22 із них ‒ посмертно).

27. Як знак народної довіри та визнання бойових заслуг наших воїнів, в Україні у 2015 році засновано неурядову відзнаку-орден «Народний Герой України». Її отримали понад 150 військовослужбовців ЗСУ за звитяжні вчинки під час боротьби з московськими окупантами.

28. За кількістю резервістів Україна посідає дев’яте місце у світі. Кількість осіб, що за першим сигналом має влитися до лав ЗС України станом на березень 2021 року – понад 230 тис. Переважна більшість з них – люди з бойовим досвідом участі у відбитті російської агресії. Потужніший військовий резерв мають лише КНДР, Південна Корея, В’єтнам, Індія, Росія, Тайвань, Бразилія і Куба.

29. Одна з найновіших посад у ЗСУ ‒ військові капелани. З травня 2017 року в усіх бойових частинах і підрозділах ЗСУ з’явилася посада військових капеланів. У бойових бригадах, залежно від їх чисельності, працює від двох до чотирьох таких священників. У період з 2014‒2018 роки, під час війни на Сході у Збройних силах України на волонтерських засадах пройшли ротацію майже 5 тис. священнослужителів. 22 січня 2021 року зареєстровано законопроєкт «Про Службу військового капеланства».

30. Збройні Сили України ‒ найбільша та єдина армія в Європі, яка веде справжні бойові дії.

Джерело:https://armyinform.com.ua/2021/08/den-nezalezhnosti-ukrayiny-30-czikavyh-faktiv-pro-derzhavu-i-armiyu/

 

До Дня вишиванки.

    На засідання краєзнавчого гуртка 6А класу (керівник Певень Т.В.) завітала зав. відділом давньої історії Гальчевська Лілія Анатоліївна. Вона розповіла юним науковцям про історію виникнення, таємниці та символи української вишиванки. Діти уважно слухали цікаву розповідь, із захопленням розглядали аутентичний одяг давніх часів, задавали питання. Метою такої співпраці з Краєзнавчим музеєм є популяризація вишитого етнічного одягу та вшанування українських традицій.

Історія Дня вишиванки

День вишиванки – відносно молоде, проте дуже улюблене народне свято. Відзначати його почали у 2006 році. Ініціатором стала студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.

Дівчина запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Того року цю ініціативу підтримали декілька студентів та викладачів, одягнувшись відповідно.

Нині ж це свято набуло міжнародних масштабів і український традиційний одяг одягають усе більше людей не лише в нашій країні, а по всьому світу.

Як святкують День вишиванки

Метою Дня вишиванки є популяризація вишитого етнічного одягу та вшанування українських традицій. Цього дня прийнято вдягати національне вбрання, куди б не довелося йти – на роботу, на зустріч із друзями, загалом куди завгодно.

Цікаві факти про українську вишиванку

Українська вишиванка має дуже давнє походження. Як свідчать багато досліджень, вбрання із вишивкою створювали ще до VI ст.

Спочатку вишиванки були не просто одягом, а таким собі оберегом для їхніх власників від зла. Тому узори наносили на рукави, коміри і поділ сорочок.

Нині найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Вишиванки чорного кольору у давнину було прийнято одягати лише чоловікам.

Кожен регіон України має свою техніку вишивання, деталі та тематику орнаменту і традиційні кольори вишиванки.

Загалом в Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.

Іван Франко свого часу вміло поєднав українську вишиванку із буденним одягом. Він скомбінував вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменник постає на 20-гривневій купюрі.

Рекордну кількість людей, одягнутих у вишиванки, було зафіксовано у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру внесено до Книги рекордів України.

Українська вишиванка: 10 цікавих фактів, яких ви могли не знати

1. Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VI ст.. Проте, зразки української вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися.

2. Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки. У цей день прийнято одягати вишиванку і в такому вигляді відправитися у звичних справах. 

3. Вишивати національний одяг бралися тільки жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, бабусі, онукам.

4. Вишивка хрестиком є найпопулярнішим швом, який використовують не лише у вишиванках, але й у інших вишитих виробах. Найчастіше хрестиком виконували елементи рослинного та геометричного характеру.

5. Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом став Іван Франко. Саме він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. В такому вигляді його можна побачити на 20-гривневій купюрі.

6. У кожному регіоні України техніка вишивання, орнамент, традиційні кольори, якими вишивають сорочку є різними.

7. Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

8. Першим українським телеведучим, який з'явився в прямому ефірі у вишиванці став Андрій Шевченко. 21 листопада 2004 року чоловік відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі" у вишиванці з косівським орнаментом. Згодом його підтримали інші телеведучі, актори, співаки.

9. Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. А, наприклад, вишиванки чорного кольору у давнину одягали виключно чоловіки. Сині вишиті сорочки було прийнято одягати жінкам, що вже не планували народжувати, або ж маленьким дівчаткам.

10. Орнаменти з вишивки з кожним днем стають все більш популярними. Сьогодні їх втілюють не лише на сорочках, але й на будь-якому сучасному вбранні, на автомобілях та навіть "викарбовують" у вигляді татуювання.

Джерело https://folkmoda.net/articles/ukrainska-vyshyvanka-10-cikavyh-faktiv

 

Цікаві факти про День Перемоги:

постановочні фото і 20 років без свята

8 та 9 травня - різні дати Перемоги

Берлін був взятий 2 травня 1945 року. Але фашистські війська ще тиждень чинили опір. Остаточна капітуляція була підписана в ніч на 9 травня. За московським часом це було в 00:43 9 травня, а за середньоєвропейським в 22:43 ще 8 травня. Саме тому в Європі святом вважається 8 число. Але там, на відміну від пострадянського простору, відзначають не День Перемоги, а День примирення. У цей день вшановують жертв нацизму.

У США ж відзначають два свята - День перемоги в Європі і День перемоги в Японії (V-E Day і VJ Day).

А офіційно Радянський Союз перебував у стані війни з Німеччиною до 25 січня 1955 року.

Червоний прапор над Рейхстагом

Вночі 1 травня 1945 року над Рейхстагом підняли червоний прапор, який згодом став Прапором Перемоги. За офіційною версією це зробили Олексій Берест, Михайло Єгоров і Мелітон Кантарія, хоча кажуть, що на дах Рейхстагу піднімалися одразу кілька груп з прапорами, і з приводу того, хто був перший, досі ведуться суперечки.

 Так чи інакше, символом перемоги стало фото Євгена Халдея "Прапор перемоги над Рейхстагом". Однак насправді фото постановочне, ролі прапороносців виконували Олексій Ковальов, Абдулхакім Ісмаїлов і Леонід Горичев. Їх Халдей знімав 2 травня, коли Берлін було вже взято, а фото згодом було сильно відредаговано. На негативі було домалювано дим, наче битва ще йде. На фото зник годинник солдата знизу, щоб радянських військовослужбовців не звинуватили в мародерстві або захопленні трофеїв. На іншій версії знімка були вмонтовані танк навпроти Бранденбурзьких воріт і винищувачі в небі. Сам прапор Перемоги теж пережив чимало. На першому параді в Москві його не було. Просто виявилося, що прапороносці, які взяли Рейхстаг, не блищать стройовою підготовкою. Призначати інших для параду не стали, і прапор вирішили не виносити.

Перший парад Перемоги

Перший Парад Перемоги пройшов 24 червня 1945 року. Його планували провести ще в кінці травня. Але дату визначали швейні фабрики, які виготовляли 10 тисяч парадного обмундирування для солдатів. Учасників параду підбирали по зросту - не нижче 170 см і мучили по 10 годин стройовою на день.

24 червня настрій всім зіпсувала сильна злива. Через неї скасували проліт авіації. Учасники наскрізь промокли. Мундир маршала Рокосовського так сильно сів, що його довелося розпорювати, щоб зняти.

Приймав парад маршал Георгій Жуков на сріблясто-білому коні Кумир. Взагалі-то, на його місці мав бути Сталін, як головнокомандувач, але він сидів на трибуні.

З'ясувалося, що генералісимус впав з норовистого Кумира, якого для нього вибрав Будьонний, під час репетиції. Сталін сказав Жукову, що приймати парад верхом буде він, але обов'язково на цьому гарячому коні. Жуков із завданням впорався чудово.

Цікаво, що Кумир не в перший раз гарцював по Червоній площі. Він брав участь у параді 7 листопада 1941 року, коли фашисти були на підступах до Москви. Його вершник кавалерист Іван Максимець дуже здивувався, коли побачив свого коня через чотири роки на Параді Перемоги під маршальським сідлом.

20 років без параду

Проводити паради щороку стали лише останнім часом. А 9 травня майже 20 років взагалі не вважався святковим днем.

У 1948 році керівництво країни заявило, що треба забути про війну і займатися відновленням держави. Лише в 1965 році 9 травня як свято реанімував Брежнєв. Тоді ж було проведено Другий парад Перемоги. Третій пройшов до 40-річчя Перемоги - в 1985 році, наступний - через 15 років, в 1990 році. Після розпаду Союзу паради на 9 травня не проводилися до 1995 року і лише з цієї дати вони стали щорічними.

 

 

Година спілкування у 6А класі

«Чорнобиль не має минулого часу»

  23.04.21р. у рамках години спілкування «Чорнобиль не має минулого часу»,

відбулась зустріч учнів 6А класу з Рибаченко Ігорем Яковичем, заступником генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство поводження з радіоактивними відходами».

   Під час зустрічі діти дізналися про проблеми сьогодення Чорнобильської зони відчуження. Про героїчну щоденну працю людей, які працюють в тяжких умовах в районі ЧАЕС. Учні слухали затамувавши подих про події 1986 року, дізналися багато нових фактів. Діти подякували Рибаченко І. Я. за цікаву розповідь та побажали йому міцного здоров’я.  

                       Чорнобиль не має минулого часу

           Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

    25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування,  його  не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю.

     О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

    На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

    Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

    У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

     На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР.

    Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

    Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

Факти

Ø Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.

Ø На той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.

Ø Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки  підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!

Ø Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.

Ø Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.

Ø У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Саме навколо проблеми ядерної катастрофи формувалися перші громадські організації, які перетворилися в політичну силу, наприклад, “Зелений світ” і Союз “Чорнобиль”.

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

Ø 1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

Ø 2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС –  на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

Ø 2 дні світ нічого не знав про вибух.

Ø 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

Ø 500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

Ø 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

Ø 90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Ø Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

Ø 2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

Ø 200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.

Ø 10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

Ø 11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

Ø 400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

Ø 26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

Ø 1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Ø Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

Ø 15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Ø Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

Ø 29 листопада 2016 року  завершили насування арки над 4-м енергоблоком.