Показовий урок Певень Т.В. в 5 Г класі на тему ««Історико-етнографічні регіони України»

   20.03.25р. відбувся урок-подорож в 5Г класі на тему «Історико-етнографічні регіони України», який провела вчителька Певень Т. В.. Діти з’ясували, як історики визначають територіальні межі історико-географічних регіонів; охарактеризували походження назв регіонів,  дізнались багато нової цікавої інформації про рідне Поділля. Прикрасою уроку стала поезія Ліни Костенко. Налаштувала на роботу руханка «Моя Батьківщина.» Діти із задоволенням брали участь в інтерактивних іграх «Випадкова карта»,  «Вірю не вірю», «Візуалізація». Під час уроку учні продемонстрували свої навички роботи з різними видами карт. Дуже сподобалась групова робота з контурною картою. Юні історики аналізували відеоматеріал та документ, робили висновки. Діти також презентували результати своєї дослідницької роботи на теми «Походження назви Вінниця», «Історичні райони Вінниці». Вчителька створила дружню та невимушену атмосферу. Урок сприяв формуванню інтересу до вивчення минулого України та любові до Батьківщини.

 

Історична хурделиця «Зимові традиції Поділля»

    31.01 2025р. учні 5-х класів здійснили казкову подорож у часі по сторінках зимових свят. Члени краєзнавчого гуртка (керівник: Певень Т.В.) розповіли цікаву інформацію про українські традиції Поділля, а також влаштували веселі конкурси між командами «Зимовик» та «Веснянка». Діти згадували зимові свята, дівочі ворожіння,  розгадували ребуси, складали меню на Святвечір. Найбільше сподобався конкурс «Заспівай колядку». Після підведення підсумків, команди отримали сертифікати. Інформація про зимові свята була розміщена на блозі Певень Т.В.

    Традиції відображають багатовікову історію та духовність українського народу. Вони є своєрідним вікном у минуле, що дозволяє нам краще зрозуміти культурну спадщину України.

 

 "Зимові традиції Поділя"

«Зимові свята на Поділі»

• 30 листопада — Андрія Первозваного;

• 6 грудня — День Святого Миколая;

• 9 грудня — День Святої Анни;

• 12 грудня — Спиридона Сонцеворота;

• 24 грудня — Святвечір, вечір перед Різдвом;

• 25 грудня — Різдво Христове;

• 31 грудня — Меланки, Щедрий вечір;

• 1 січня — Василя Святого; новий рік, новорічна коляда;

• 5 грудня — Голодна кутя, або другий Святвечір;

• 6 січня — Водохреща;

• 7 січня — Івана Хрестителя.
• 

30 листопада, День Святого Андрія Первозваного

Друга назва свята – Калита. Так само називається і великий корж із білого борошна з отвором всередині, який традиційно випікали всі дівчата разом, причому замішували тісто по черзі: від старшої до молодшої. Її пекли в печі до стану сухаря, а зверху прикрашали сухими вишнями чи родзинками.

На вечорницях випікали плаский тоненький корж, як сонце, яке ось-ось має померти. Прив'язували його до сволока, вибирали пана Калитинського, який захищав калиту та пана Коцюбинського, який сідав на коцюбу і мав їхати до коржа з такими словами: їду-їду калиту кусати.

Ворожіння на іменах. Для цього потрібно заздалегідь підготуватися: напишіть на папірцях будь-яких 11 чоловічих імен, а один залишіть порожнім. Далі усе складіть у мішечок, який у ніч проти 13 грудня треба покласти під подушку. Вранці витягніть папірець: яке ім'я випаде – так і зватимуть майбутнього коханого.

Ворожіння на гребінці. Покладіть свій гребінець під подушку на ніч. Перед сном голосно скажіть заповітні слова: "Суджений мій ряджений, прийди до мене в моїх снах". Вам присниться ваш суджений, який вас розчеше і стане вашим супутником життя.

Ворожіння на балабушках. Крім калити на Андрія ще пекли пампушки, або балабушки, – клали їх під ослін і запускали до хату пса. Чию першу  балабушку з’їсть собака, та дівчина першою вийде заміж. Замість пампушок могли бути й вареники, а замість собаки кіт, та якщо той кіт, чи собака, перш ніж з’їсти обраний вареник, заніс його в куток, то дівчина вийде заміж і поїде далеко від дому.

Ворожіння на чобітках. Збираючись разом, дівчата ставили свої чоботі в рядочок і по черзі переставляли змійкою від лави до порога. Чий чобіт першим торкнеться порога, та першою і вийде заміж. 

Святвечір або Святий Вечір — традиційна святкова вечеря напередодні Різдва Христового. На свято готують лише пісні страви. При чому їх повинно бути дванадцять — за кількістю апостолів та місяців у році. Кожна має свій символ для українського народу.

Головна українська традиція на Різдво — ставити на покуті дідуха, що вшановує духів пращурів. Біля нього завжди стоять узвар та кутя. Для приготування куті брали нову макітру (горщик). Вся сім'я, крім маленьких дітей та хворих, нічого не їла цілий день, а за стіл сідала тільки з першою зіркою. Кожна з 12 страв на Святий вечір мала для українського народу певний символ.

Кутя

Кутя — це найголовніша з 12 страв на Святвечір. З неї починалася трапеза. Для приготування куті брали обмолоту пшеницю, яку товкли в макітрі. Так знімається верхня тоненька плівка, але саме зерно не пошкоджується. Деякі господині додавали рис або ячмінь. Обов’язково приправляли медом, варенням та сухофруктами.

Зерно для наших пращурів було символом вічного життя, багатства, достатку. Мед означав Боже слово, чистоту, християнську віру. Також до куті обов’язково додавали мак. Він символізував невинно пролиту кров, мучеництво.

Коли кожен член сім’ї спробує всі 12 страв на Святий вечір, кутю ставили на столі на всю ніч. Вірили, що прийдуть душі покійних пращурів, щоб її скуштувати. Взагалі в українського народу кутя була символом єднання світу живих зі світом мертвих.

Узвар

Другим за популярністю на столі з 12 страв на Святу вечерю вважається узвар. Він символізує нове життя, народження, яке було дароване людині Богом. Готували узвар з сухофруктів та чистої джерельної води. Остання, зі свого боку, була символом очищення тіла та душі. Також до напою обов’язково додавали мед.

Борщ

Обов'язково на Святвечір готують пісний борщ. До нього додають лише овочі та заздалегідь заквашений квас з буряка. Саме тому страва виходить насиченою та має темно-червоний колір. Борщ в українській традиції вважався символом крові невинних дітей, яких цар Ірод убив в Вифлеємі.

Капусняк

Серед українців є ще одна з 12 страв на Святий вечір, яка була дуже популярною. Готують її з квашеної капусти (як символу простоти, міцності і єдності навколо Ісуса Христа). Називається страва капусняк.

Карачун, калач або хліб

Наші предки називали його символом смерті та подальшого воскресіння. Пояснювалося це тим, що зерно спочатку сіють у землю, де воно “помирає”, а потім проростає та дає плоди (ніби “воскресаючи”).

Риба

Риба — це особливий символ християн. Три переплетені рибини або рибина з трьома головами є символом Святої Трійці в багатьох народів. Тому в списку 12 страв на Святий вечір вона завжди присутня. Риба живе вільно у водоймах. Тому існує легенда, що так і християни починають повноцінно жити лише після купання в освяченій воді. Знак риби був навіть першою монограмою Ісуса Христа, тому що грецька абревіатура імені Спасителя (ІХТІОС) перекладається як “риба”.

Квасоля і горох

У християн ця проста страва вважається символом Божої весни, відродження. А ще вона символізує єдність всіх членів сім’ї, адже на Святвечір вони всі збираються за одним столом для святкування Різдва Христового.

Голубці з пшоном

Назва цієї страви з 12 на Святий вечір співзвучна з “голубом”, який вважається символом Святого Духа, що несе до людей Божу любов. В усьому світі цей птах символізує мир, дружелюбність і спокій.

Гриби

Можна готувати в будь-якому вигляді. З 12 страв на Різдво лише вони символізують одразу дві природи Ісуса Христа: земну (ніжка) і божественну або небесну (шапочка).

Пампушки

Серед наших предків уявити 12 страв на Святий вечір без пампушок було неможливо. Вони вважалися символом святих, які увірували в Ісуса Христа і отримали вічне життя на небі. Простий же народ бачив в пампушці символ щастя, достатку та радості, які шукає кожен в різдвяні свята.

Вареники

Здавна вареники були символами ситості та достатку. Також наші пращури часто говорили, що Господь подарував людині можливість жити на Землі “як вареник в маслі”, що означало "дуже добре".

Каша

Для наших пращурів каша символізувала продовження роду, єднання. Ось чому її додавали до списку 12 страв на Святий вечір обов'язково. Також кашу вважали символом врожайної землі, працьовитого господаря і плодючої худоби.

Джерело: https://tsn.ua/ukrayina/12-strav-na-svyatiy-vechir-perelik-ta-scho-voni-simvolizuyut-1939297.html

Щедрий вечір, або Маланка 

Походження свята з дохристиянських часів

Традиція Щедрого вечора сягає дохристиянських часів. За язичницькими звичаями у перший день нового року слов'яни вшановували богів Васильчика і Маланку. Згідно з легендою, у бога Ладо була дочка Маланка, яку викрав змій і ув'язнив у темниці. Наречений Маланки, бог Місяць, був на полюванні, тому дівчину врятував богатир Васильчик.

З приходом християнства трактування свята змінилося. Православна церква пов'язала цей день із пам'яттю про двох святих: Василія Великого Кесарійського і преподобної Меланії Римлянки. Василій Великий був визначним церковним діячем, одним з отців Церкви та архієпископом Кесарії Каппадокійської в Малій Азії. Йому приписують винахід іконостасу та складання літургії Василя Великого. Маланка, або Меланка Молодша була черницею і меценаткою: вона відома тим, що будувала церкви, допомагала нужденним і піклувалася про хворих у часи занепаду Римської імперії.

Щедрівки, посівання, водіння Маланки або кози

Розмаїття традицій Щедрого вечора в Україні нескінченне — особливості святкування залежать від регіону. Найчастіше в цей день по домівках ходять щедрувальники, співають пісні-щедрівки і танцюють.

Мета щедрування, як і Коляди — величати господарів оселі і їхню родину: "Щедрий вечір, Добрий вечір, добрим людям на здоров’я!" Вважалося, що щедрувальники і їхні обрядові пісні можуть допомогти виростити кращий урожай. Саме тому господарі частують їх, обдаровують грошима або солодощами. Також варто бути готовими до того, що у цей вечір щедрувальники можуть побешкетувати та навіть зробити невелику шкоду в обійсті.

Цікаво, що щедрівки, на відміну від колядок, були переважно світськими піснями. Важливо не плутати колядки із щедрівками. Якщо в тексті згадується Ісус – це колядка, якщо бажають добробуту — щедрівка.

акож на Щедрий вечір заведено посівати, або засівати — розсипати зерно на долівку, вітаючи господарів. Посівали переважно житом або пшеницею.

До речі, існує традиція, що щедрують дівчата, а посівають хлопці, і не навпаки, адже саме так "на щастя". Також важливим є час, коли приходить засівальник — тому, хто прийшов першим, зазвичай приділяли особливу увагу.

Окремою масштабною традицією Щедрого вечора є гуляння з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів — свято Маланки, містичний обряд-карнавал.

Маланка — складний фольклорний образ та свято, традиції якого можуть відрізнятися не лише в регіонах, але й у протилежних "кутках" одного села. Особливо на заході України Маланка супроводжується яскравим театралізованим дійством — самою "Маланкою" є зазвичай переодягнений дівчиною хлопець, натомість дівчата перевдягаються в чоловічих персонажів.

Також серед ватаги бувають "коза", "корова", "кінь", "баба", "дід", "циган", "чорт", "жандарм". Чи не найяскравішими є образи "ведмедів" — у них вбираються найсильніші хлопці з кожного кутка села. Кульмінацією Маланки зазвичай є боротьба "ведмедів" за звання найсильнішого.

Традиційно маски для карнавалу виготовляли зі шкіри, паперу, пап'є-маше, борошна, клею і крохмалю.

Ще одним важливим ритуалом Щедрого вечора були дівочі ворожіння. За традицією, коли починали ворожити, хлопці крали у дівчат вдома ворота або хвіртки, і щоб повернути втрату — батько дівчини мусив виставити могорич.

Закінчуються обряди Щедрого вечора спаленням "діда", або "дідуха" — снопа соломи, який встановлюють у кутку будинку на Святий вечір у багатьох регіонах України. У деяких регіонах існує традиція стрибати через це багаття — за язичницьких часів цей обряд вважався очищенням від нечистої сили.

Щедрий стіл

Щедрий вечір можуть називати також Багатою кутею, адже застілля в цей день має особливе значення. Слов'яни вірили: чим щедрішим буде святкування і кутя, тим краще сім'я буде жити в новому році.

На відміну від Різдва страви готують "скоромними" (з використанням м'яса й іншим продуктів тваринного походження). Головною обрядовою стравою цього вечора є кутя, вона може бути заправленою смальцем або вершками — саме тому вона "багата" або "щедра". Окрім куті, на Щедрий вечір готують печеню, домашні ковбаси, пироги та вареники із сиром, млинці.

За новорічний стіл сідає вся родина: усі мають бути охайно і святково вбрані, адже брудний або неохайний одяг вважають поганим знаком. Перед тим як починати вечерю, сім'я молиться і дякує Богові за здоров'я та благополуччя. Потім усі куштують кутю і починають вечерю.

Опісля святкової вечері родина співає щедрівки, господар виносить дідуха і також пригощає всіх тварин кутею, якщо вони є в господарстві. Існує легенда, що на Щедрий вечір навіть тварини розмовляють, але підслуховувати їх не можна.

Джерело https://suspilne.media/culture/648406-sedrij-vecir-abo-malanka-vidnini-31-grudna-pro-ukrainski-tradicii-svata/

 

Показовий урок з історії

Учителька  Певень Т.В. 29 листопада 2024 року для здобувачів освіти 7-Є класу відкрила двері справжньої школи екскурсоводів. Вони здійснили уявна подорож Києвом часів Ярослава Мудрого.  На уроці учні працювали з історичною картою, працювали з електроним додатоком підручника, відеороліком та історичним документом. Дуже сподобалась дітям історична руханка «Князі Русі», а також ігри «Впізнай історичну особу» та «Випадкова карта. Мініатюри». Родзинкою уроку стало використання коміксів, створених учнями 7-х класів. Школярі продемонстрували знання фактичного матеріалу. Результати досліджень були представлені на падлет-дошці. На уроці прозвучали вірші, присвячені Києву, створені ШІ. Урок сприяв патріотичному вихованню дітей.

 Паралімпійка Марія Шпатківська виборола срібло на Паралімпійських іграх у Парижі

    На Паралімпійських іграх у Парижі вінничанка Марія Шпатківська виборола срібло у штовханні ядра і побила рекорд Європи.

     Крім захоплення спортом, дівчина працює у реабілітаційному центрі Вінниці, допомагає військовим стати на ноги.

     24-річна Марія Шпатківська народилася в Козятині. З народження не має частини лівої руки. Та така особливість дівчини не завадила їй іти до своєї мрії та досягати успіхів.

     Спочатку це було плавання. Потім, коли козятинський басейн закрили, вона перейшла на легку атлетику. Трохи згодом, десь з 13-ти років, почала штовхати ядро та метати спис.

      Марія Шпатківська — представниця Вінницького регіонального центру «Інваспорт», майстер спорту України з легкої атлетики. У цьому напрямі досягла значних успіхів у трьох дисциплінах. Була чемпіонкою України у метанні ядра, метанні списа і штовханні ядра.

    Пізніше основною дисципліною обрала саме ядро та стала Майстром спорту України.

  Велике бажання, щоденні тренування та наполегливість дали свої результати. Марія — неодноразова призерка чемпіонатів України, учасниця чемпіонатів Європи і світу, майстер спорту України міжнародного класу (клас F46) серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату.

    «Золото Парижа» вінницька параатлетка отримала у червні на відбіркових змаганнях. 4 вересня на Паралімпіаді спортсменка теж виступила блискуче: дебютанка здобула «срібло» у штовханні ядра. 

     Найкраща спроба Марії Шатківської склала 12.35 м. Цей результат став не лише її особистим і національним рекордом, а й новим рекордом Європи.

    Марія вступила до Вінницького національного педагогічного університету, де здобула спеціальність фізичного терапевта та ерготерапевта. Коли почалось повномасштабне вторгнення, Марію запросили на роботу в Ортопедичний сервісний центр. Колись їй тут зробили протез, а нині вона допомагає стати на ноги пораненим військовим.

В «Ортопедсервісцентрі» Марія знайшла не лише своє покликання, а й коханого чоловіка. Євген втратив кінцівку під час штурму в Луганській області. У бійця був довгий шлях протезування. Допомогла та підтримувала ветерана його реабілітологиня Марія Шпатківська, а нині — законна дружина.

Джерело: https://vn.20minut.ua/Podii/paralimpiyska-chempionka-shpatkivska-pratsyue-reabilitologom-pro-sport-11939398.html?utm_source=gravitec&utm_medium=push&utm_campaign=

АРХЕОЛОГІЯ-ДЗЕРКАЛО ІСТОРІЇ

                                                           Наукова робота Дідур Ірини, учениці11-В класу

                                                            комунального закладу «Вінницький ліцей №6» 

                                                         Науковий керівник: Певень Тетяна Вікторівна

РОЗДІЛ І. Історія становлення Краєзнавчого музею у Вінниці.

      На українських теренах увага до пам’яток старовини зародилася під впливом ідей Просвітництва на початку ХІХ ст. Тривалий час коло зацікавлених осіб було дуже вузьким і об’єктом його уваги були античні часи. З розвитком історії, археології, етнології та мистецтвознавства уявлення про культурну спадщину збагачувалися, охоплюючи ширшу проблематику, і завдяки цьому залучалося більше ентузіастів. Вони за власні кошти намагалися зберігати та вивчати пам’ятки минулого, до їхніх заходів все частіше приєднувалися і урядові установи. Наприклад, у 1826 р. губернаторам був розісланий циркуляр Міністерства внутрішніх справ «Про доставку відомостей про пам’ятки архітектури та про заборону руйнувати їх».

    У ньому пропонувалося надавати відомості про міста, в яких є «залишки давніх замків і фортець або інших будівель старовини», а також про їхній стан. Проте фінансові витрати на їх ремонт або підтримку мали нести поселення, закономірно, що останні не дуже поспішали виявляти в себе пам’ятки, що заслуговували на особливе ставлення. Враховуючи зміст циркуляра міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна (1853–1902) від 1901 р. усі попередні подібні розпорядження так і не були виконані належним чином, оскільки списку пам’яток старовини не існувало. Закон про охорону національних старожитностей у Російській імперії так і не був прийнятий, точніше його проект у 1911 р. був переданий для обговорення і прийняття в Державну думу, проте справа на тому зупинилася.

    У Вінниці перші цілеспрямовані пам’яткоохоронні дії щодо пам’яток минулого датуються останньою чвертю ХІХ ст.. На запрошення міської влади та городян В. Антонович оглянув об’єкт і припустив, що на місці каменоломні колись знаходилося замчище князів Коріатовичів. Залишки замка на острові було остаточно знищено незадовго до огляду. Приватні торговці тут облаштували зберігання та продаж гасу для населення. Згадувались в обстеженні також будівлі колишнього жіночого монастиря, переведеного в 1836 р. в Браїлів. Вочевидь, цей огляд був непересічною подією в історії міста, оскільки в 1888 р. інформація про нього була надрукована в петербурзькому журналі «Исторический вестник». Це наче легалізувало статус історичних пам’яток Вінниці.

 

  З приходом радянської влади ситуація змінилася. У квітні 1919 р. почалась державна реєстрація культурних цінностей та націоналізація зібрань, що залишилися без власників. Для запобігання загибелі приватних збірок В. Коренєв і Г. Брілінг заклали так званий «Народний музей» у квартирі В. Ф. Коренєва в будинку К. В. Вілінського (тепер вул. Грушевського,30).

  З 1921 р. краєзнавчий музей перейшов у підпорядкування губернського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини Поділля «як інституція, яка мала об’єднувати всі музеї губернії та керувати музейною справою» й «міцно та певно улаштувати музейну справу в широкому розумінні цього слова». У серпні того ж року заклад переїхав до нового приміщення — у садибу по вул. 19-го лютого (нині — музична школа №1, вул. Архітектора Артинова, 21).

 

Україна відзначає День Соборності. Історія свята і головні факти про нього

СЮЖЕТ

Саме 22 січня 1919 року було підписано Акт злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію як «Акт Злуки».

Роком раніше — 22 січня 1918 року — було підписано IV універсал УЦР, який проголосив повну незалежність УНР.

22 січня 1919 року на Софійській площі прозвучали такі слова:

«Віднині зливаються в одне віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Виповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…».

Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році.

30 грудня 2011 року указом президента Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Щороку 22 січня на вулицях Києва, Харкова, Львова та інших міст України можна побачити людей, які відзначають це свято. Живі ланцюги, які вони традиційно утворюють, символізують об'єднання країни.

Перше офіційне святкування Дня соборності України

22 січня 1939 року, вперше за 20 років було урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулося це в Карпатській Україні, у місті Хуст, на той час — автономній республіці Чехословаччині. Це був привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українських у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. людей, які з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг на честь Дня Соборності України у 1990 році

 Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної, соборної і демократичної України. Патріотичні сили у передчутті розпаду СРСР об'єдналися і 21 січня 1990 року організували живий ланцюг між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України та існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, взявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Одними з організаторів живого ланцюга виступили дисидент і колишній політв'язень Богдан Горинь та його брат Михайло.

«Ідея з’явилася після „ланцюга Злуки“, проведеного в республіках Балтії: Литві, Латвії та Естонії, який показав радянському режимові їхню єдність. Крім того, у вересні 1989 року з моєї ініціативи ми організували „ланцюг смутку“ у Львові, до 50-річчя введення радянських військ в Галичину», — розповів він в інтерв'ю Радіо Свобода.

10 цікавих фактів про

День Соборності

 У далекому 1919-му році відбулося проголошення Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Це свято нагадує всім українцям, що наша сила – в єдності. Від часу проголошення Акту накопичилося чимало унікальних фактів. Пропоную ознайомитися з найцікавішими з них.

1. Перемовини про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською ініціювали лідери саме Західноукраїнської Народної Республіки.

2. 1-го грудня 1918-го року УНР і ЗУНР підписали «передвступний» договір про злуку у Фастові, після якого й прийняли ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

3. Проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

4. Виходячи з попереднього пункту, 22-го січня важливо відзначати і як День Соборності, і як День Першої Незалежності України.

5. В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості.

6. Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша демонстрація українців, адже в акції взяло участь понад 30 тисяч осіб.

7. Головна традиція на День Соборності (зміцнилася наприкінці ХХ століття) – поява «живого ланцюга», що складається із людей з українською символікою. Люди, тримаючись за руки, розтягуються, як живий ланцюжок, вулицями рідного міста, і навіть за його межами, між містами, по мостах через річки, поєднуючи береги і символізуючи єдність різних регіонів України. У 2011 року цю традицію підтримали у більш ніж двадцяти містах України.

8. 21 січня 1990 року, в переддень свята Злуки, відбулася акція «Українська хвиля» одна із наймасштабніших акцій подібного роду в історії. «Живий ланцюг» став одним із важливих кроків до відновлення Української держави. Люди взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності. Цю акцію організував Народний Рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв’язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні. Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів. У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.

9. Цього дня по всьому світу, де існують організовані об’єднання закордонних українців, проходять молебні за Українську державу! А останнім часом до української акції «живого ланцюга» приєднуються люди в інших країнах. Зокрема, у 2018 році до акції долучилося Посольство України в Канаді, яке провело урочисте прийняття до Дня Національної Єдності. У заході взяли участь міністр оборони Канади  Х.Сейджан, делегація Секретаріату Кабінету Міністрів України на чолі з Міністром О.Саєнком, члени української громади, представники канадських урядових структур.

10. У 2019 році на честь 100-річчя свята в Києві проводилася акція об’єднання двох берегів Дніпра живим ланцюгом, в якій взяли участь кілька сотень людей. На 100-ту річницю злуки мешканці Івано-Франківська стали в живий ланцюг завдовжки майже 9 кілометрів, який простягнувся через усе місто. У Дніпрі курсанти влаштували святковий марш, утворивши велике серце. А у Вінниці люди вишикувалися так, що утворили собою слово «соборність». У Харкові Україну символічно возз'єднав двома рушниками, які зв'язали прапором. А на річці Збруч, між Тернопільською та Хмельницькою областями, де раніше пролягав кордон між двома українськими республіками, встановили рекорд – підняли понад три тисячі прапорів.

Обєднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українців. Саме тому цього дня важливо пам’ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність.