9 клас Історія України
Хронологічна таблиця
1772 р. — перший поділ Польщі. Приєднання Східної Галичини до Австрії.
1773 р. — другий поділ Польщі. Росія захопила Правобережну Україну.
1791 р. — Ясський договір між Росією і Туреччиною. Входження Південної України до складу Росії.
1795 р. — третій поділ Польщі. Росія захопила Західну Волинь.
1798 р. — видання в Петербурзі трьох частин “Енеїди”.
1803 р. — царський указ про “вільних хліборобів”, згідно з яким поміщики за власним бажанням могли відпускати кріпосних селян на волю й надавати їм земельні наділи.
1805 р. — відкриття Харківського університету.
1806—1812 рр. — російсько-турецька війна і приєднання до Росії Бессарабії з трьома повітами, в яких жили українці.
1812 р. — російсько-французька війна.
1813-1835 pp. — селянський рух на Поділлі під керівництвом Устима Кармелюка.
1814—1861 pp. — роки життя Т. Шевченка.
1816 р. — заснування в Перемишлі першого на західноукраїнських землях просвітницького товариства.
1820 р. — заснування у Ніжині Гімназії вищих наук.
1821 р. — утворення Південного товариства декабристів у Тульчині.
1823 р. — спорудження першого пароплава на Дніпрі.
1823 -1825 pp. - діяльність таємного Товариства об’єднаних слов’ян.
1825 р. — повстання декабристів у Петербурзі.
1825 р. 29 грудня — 3 січня 1826 р. — повстання Чернігівського полку.
1828 р. — повернення запорозьких козаків з Туреччини. Утворення Азовського війська.
1830-1831 pp. — польське визвольне повстання у Правобережній Україні.
1833-1837 pp. — діяльність “Руської трійці”,
1834 р. — відкриття Київського університету ім. Св. Володимира.
1837 р. — “Руська трійця” видала в Будапешті літературний альманах “Русалка Дністрова”.
1840 р. — вихід у світ у Петербурзі “Кобзаря” Т. Шевченка. 1843—1844 pp. — селянське повстання під проводом Л. Кобилиці на Буковині.
1846 р. — видання в Москві “Історії русів”.
1846-1847 pp. — діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
1847-1848 pp. — запровадження у Правобережній Україні Інвентарних правил.
1848 р. — виникнення першої української політичної організації — Головної Руської ради у Львові. Ліквідація панщини в Східній Галичині та Буковині.
1850 р. — відкриття В Києві першої в Україні жіночої гімназії.
1851 р. — розпуск Головної Руської ради.
1853 р. — скасування кріпацтва в Закарпатті.
1853 — 1856 pp. — Кримська війна.
1855 р. — масовий антикріпосницький рух “Київська козаччина”.
1856 р. — “Похід у Таврію за волею” — масове самовільне переселення селян Катеринославщини та Херсонщини.
1856-1916 pp. — роки життя І. Франка.
1859-1861 pp. — таємний гурток “хлопоманів” у Києві.
1861 р. — заснування “Київської громади” — початок громадівського руху в Україні.
1861 р. — відміна кріпосного права в Російській імперії.
1861 р. — створення у Львові культурно-просвітницького товариства “Руська бесіда”.
1861-1862 pp. — видання українського часопису “Основа” в Петербурзі.
1862 р. — початок поліцейської реформи в Російській імперії.
1863 р. — Валуєвський указ про обмеження видання книг і заборону навчання у школах українською мовою.
1864 р. — початок земської, освітньої та судової реформ.
1865 p. — відкриття Новоросійського університету. Прокладання першої залізниці в Україні від Балти до Одеси.
1866—1934 рр. — роки життя Михайла Грушевського.
1867 р. — перетворення Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську.
1868 р. — заснування товариства “Просвіта” у Львові.
1870 р. — початок міської реформи.
1873 р. — заснування Літературного товариства імені Т. Шевченка у Львові.
1874 р. — початок військової реформи, Масове ходіння “в народ”.
1875 р. — заснування Чернівецького університету.
1876 р. — Емський указ про заборону видавати та ввозити з-за кордону літературу українською мовою. 1876—1879 pp. — діяльність народницької організації “Земля і воля”.
1877 р. — “Чигиринська змова”.
1882 р. — створення у Єлисаветграді першої української професійної театральної трупи.
1882 — 1906 pp. — видання журналу “Київська старина”. 1885 р. — заснування Народної ради у Львові.
1890 р. — створення у Львові Русько-української радикальної партії — першої української політичної партії.
1891 р. — початок масової еміграції українців до Канади. 1891-1898 pp. — діяльність “Братства тарасівців” — першої української політичної організації, що стояла на засадах самостійної України.
1894 р. — відкриття кафедри історії України у Львівському університеті.
1897 р. — перший загальний перепис населення Росії.
1898 р. — заснування Політехнічного інституту в Києві.
1899 pp. — утворення Русько-української радикальної партії у Східній Галичині, Української національно- демократичної та Української соціал-демократичної партій.
1900 р. — утворення в Харкові Революційної української партії (РУП).
Термінологічний словник
Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених Конституцією.
Агресія — незаконне застосування сили однієї держави (чи групи держав) проти іншої, яке має на меті загарбання території, ліквідацію чи обмеження політичної незалежності, насильницьке підкорення народу (нації).
Адміністративно-державний устрій — система територіальної організації держави, коли територія держави поділяється на певні частини — адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, губернії тощо), в яких створюються і функціонують органи державної влади й управління на місцях.
Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) самостійного раніше народу в середовищі Іншого, зазвичай, численнішого.
Бюрократія — верства вищих чиновників, вища чиновницька адміністрація.
Відродження — доба духовного і культурного розквіту європейської цивілізації в період переходу від середньовіччя до індустріального суспільства.
Гуманізм — ставлення до людини як до найвищої цінності, захист прав особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв здібностей.
Демографія — наука, що вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.
Демократія — народовладдя, форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади.
Децентралізація — перехід і зосередження частини функцій центральної влади до місцевих органів самоврядування.
Діаспора — уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, що проживають поза її межами, розселеною по різних країнах народу, вигнаного обставинами або панівною владою за межі батьківщини.
Експансія — загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне та політичне поневолення інших народів.
Еміграція — добровільне або вимушене переміщення населення з країн постійного проживання в інші країни.
Етнос — спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та назвою.
Ідеологія — система політичних, правових, моральних релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, у яких усвідомлюється й оцінюється ставлення людей до дійсності.
Імперія — велика держава, що виникла внаслідок загарбання чужих територій.
Індустріальне суспільство — суспільство, в якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості.
Інтелігенція — соціальний прошарок людей, професійно зайнятих розумовою працею, розвитком та поширенням культури в суспільстві.
Капіталізм — суспільно-економічний устрій, заснований на приватній власності на засоби виробництва й експлуатації найманої праці капіталом.
Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення менш розвинених у соціально-економічному аспекті країн панівними класами метрополії.
Колонізація — заселення вільних територій на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію через військове, економічне та політичне поневолення її іншою країною.
Колонія — країна або територія, що позбавлена самостійності та перебуває під владою іноземної держави.
Метрополія — держава, що володіє колоніями.
Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв.
Міграція — пересування, переміщення.
Модернізація — оновлення, вдосконалення, надання чомусь сучасного вигляду.
Національне гноблення — утиски, яких зазнають у багатонаціональних державах національні меншини, що проявляються у забороні народної мови, фольклору, традицій, релігії тощо.
Національно-визвольний рух — боротьба народів колоніальних і залежних країн за своє національне й соціальне визволення.
Нація — історична спільнота людей, що з’являється у процесі формування спільності території, економічних зв’язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру.
Опозиція — протидія, опір певній політиці; організації, партії, групи, особи, що виступають проти уряду, системи влади, панівної думки тощо.
Пацифізм — течія, прихильники якої засуджують будь-яку війну та наполягають на мирному вирішенні суперечок і конфліктів.
Радикалізм — прагнення до корінних, рішучих методів і дій.
Реакція — політичний, економічний та ідеологічний опір панівних класів, що віджили, суспільному прогресові; прагнення закріпити або поновити старі порядки методами масового терору й насильства.
Революція — докорінна якісна зміна, докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.
Репресії — каральні заходи держави проти своїх громадян, що порушують їхні політичні, економічні, особисті права та свободи.
Республіка — форма державного управління, за якої державна влада належить виборним представницьким органам.
Реформа — перетворення, зміни, нововведення.
Соціальний — суспільний; пов’язаний із життєдіяльністю й відносинами людей у суспільстві.
Суверенітет — самостійність, незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.
Централізація — зосередження керівництва, управління в єдиному центрі.
Цивілізація — рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий цим суспільством.
Шовінізм — агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої.
Опорні конспекти
ТЕМА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської імперії | |||
Наддніпрянська Україна | |||
Правобережжя | Лівобережжя | Слобожанщина | Південна Україна |
Київське генерал-губернаторство: | Малоросійське генерал-губернаторство: | Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство: | |
Київська, Волинська, Подільська губернії. | Чернігівська, Полтавська губернії. | Слобідсько-Українська губернія (з 1835 р. — Харківська). | Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805 р. — Херсонська) губернії. |
Поділ губерній (адміністративно-територіальних одиниць в Російській імперії з 1708 р.) на повіти (адміністративно-територіальні одиниці, що існували на українських землях із другої половини XIV ст.). | |||
Українські землі в системі міжнародних відносин | |||
Російсько-турецька війна 1806-1812 рр. | — Використання людського й господарського потенціалу українських земель (реквізиції на потреби армії продовольства, коней, возів тощо). — 1812 р. — укладення Бухарестського миру, за яким Росія отримувала право судноплавства Дунаєм і приєднала територію Бессарабії, три повіти якої населяли українці. | ||
Україна в російсько-французькій війні 1812 р. | — 1812 р. — початок російсько-французької війни. — Використання потенціалу українських земель. — Розформування українських частин після перемоги Олександром І: повернення більшості ополченців до кріпацького стану; ліквідація Українського козацького війська та полків Бузького козацького війська, перетворення їх на військові поселення, у яких поєднувалася військова служба із сільськогосподарською працею. | ||
Російсько-турецька війна 1828-1829 рр. | — Постачання продовольства, волів, возів для російської армії. — Перехід на бік росіян козаків-задунайців на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким. — Жорстока розправа турків із тими, хто залишився на Січі; 1828 р. — ліквідація Задунайської Січі. — 1829 р. — укладення Адріанопольського миру, за яким Османська імперія віддала Росії ґирло Дунаю і східне узбережжя Чорного моря. — 1832 р. — формування із числа козаків-задунайців, що перейшли на бік Росії, Азовського козацького війська. | ||
Початок українського національного відродження
Передумови
— Пошук нащадками козацької старшини документів, які б могли підтвердити їхні претензії на отримання статусу російського дворянства, наслідком чого стало пробудження національної самосвідомості.
— Формування основ української національної ідеї, яка еволюціонувала від спроб відновлення автономії України нащадками козацької старшини до спроби висунути програму національного визволення членами Кирило-Мефодіївського братства.
— Протест В. Капніста: «Ода на рабство», у якій автор засудив політичне уярмлення України й кріпосне право; місія В. Капніста в Берліні, де він 1791 р. намагався знайти підтримку для боротьби проти імперського панування в Україні (однак однозначної відповіді він не отримав).
— Рух дворян-автономістів (В. Полетика, Р. Маркович та ін.): діяльність патріотичного гуртка у Новгород-Сіверському, представники якого поширювали твори антиімперської спрямованості (промови П. Полуботка та І. Мазепи), допомагали збирати матеріали до перших праць з історії України.
— Кінець XVIII ст. — створення в середовищі дворян-автономістів «Історії Русів», у якій викладено історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. в найкращих традиціях козацького літописання.
— 1798 р. — видання «Енеїди» І. Котляревського — першого літературного твору, написаного народною українською мовою.
— Початок українського відродження на Слобожанщині: відкриття 1805 р. університету в Харкові; діяльність гуртка «харківських романтиків» (І. Срезневський, О. Євецький та ін.).
— 1834 р. — відкриття університету в Києві.
— 1840 р. — перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка.
Кирило-Мефодіївське братство
Кирило-Мефодіївське братство (КМВ) — українська таємна політична організація, яка існувала в Києві протягом 1846-1847 рр. й отримала назву на честь просвітників Кирила й Мефодія — проповідників християнства серед слов’янських народів.
Учасники | В. Білозерський, П. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. |
Програмні документи | — «Книга буття українського народу». — «Статут слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія». |
Програма
— Поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та соціальною ідеєю.
— Створення слов’янської спілки (федерації) християнських республік.
— Ліквідація кріпацтва і станової нерівності.
Діяльність
— Здійснення наукових досліджень.
— Просвітницька діяльність: виступ із лекціями, збирання коштів на відкриття народних шкіл, написання підручників для них (перший підручник з історії України «Повість про український народ» П. Куліша).
— 1847 р. — арешт братчиків за доносом провокатора О. Петрова; заслання у різні місця імперії; найсуворіше покарання Т. Шевченка, якого відіслали солдатом до Оренбурзького корпусу із забороною писати й малювати.
Поширення в Україні російського та польського суспільних рухів | ||
Масонство | Масонство — релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку XVIII ст., прихильники якого закликали до морального вдосконалення та об’єднання на принципах братерства, рівності та взаємодопомоги, попри релігійні та національні відмінності. | |
— Створення масонських лож в Одесі («Понт Евксинський»), Києві («З’єднані слов’яни»), Полтаві («Любов до істини»). — Належність до масонських лож І. Котляревського, В. Тарновського, В. Капніста, В. Лукашевича та ін. — 1819 р. — заснування «Малоросійського таємного товариства», яке використовувало досвід масонських організацій; ініціатор створення — В. Лукашевич; мета — незалежність України від Російської імперії та відновлення української автономії в союзі з Польщею. | ||
Декабристи | Декабристи — учасники таємних організацій у Петербурзі та Україні, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства й кріпосництва, який спробували здійснити в грудні 1825 р. | |
Південне товариство (1821 р.). «Руська правда», П. Пестель | Північне товариство (1922 р.). «Конституція», М. Муравйов | |
— Перетворення імперії на унітарну республіку з однопалатним парламентом; відмова народам, які населяли імперію, у праві на окреме державне існування. | — Перетворення Росії на конституційну монархію із федеративним устроєм; поділ країни на штати, яким надавалося право самостійно розв’язувати внутрішні питання. | |
— Скасування кріпацтва. | ||
Грудень 1825 — січень 1826 рр. — повстання Чернігівського полку на Київщині; розгром бунтівників каральними частинами російської армії; жорстка розправа уряду з повстанцями. | ||
Польське повстання 1830-1831 рр. | 1830-1831 рр. — польське визвольне повстання: • спроба поширити повстання на Правобережну Україну; висунення гасла «За нашу і вашу свободу!»; байдуже ставлення до повстання українського селянства, яке складало більшість населення регіону; • квітень 1831 р. — вступ до Правобережжя корпусу польських повстанців; • придушення повстання російськими урядовими військами. Наслідки: русифікація Правобережжя; позбавлення польських дворян маєтків, виведення їх із дворянського стану; 1839 р. — ліквідація греко-католицької церкви на Правобережжі, об’єднання її з православною. | |
Початок промислового перевороту
— Розвиток селянських промислів, зокрема чумацького, який сприяв розшаруванню селянства і був одним із основних джерел накопичення капіталу.
— Із 20-х років XIX ст. — розвиток кам’яновугільної та металургійної галузей, прискорений розвиток машинобудівної промисловості.
— 30-40-і роки XIX ст. — початок промислового перевороту, суть якого полягала у заміні ручної праці на механізовану, мануфактури — на фабрику.
— Використання як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків; поступове зростання кількості найманих робітників.
— Візитна картка української промисловості — цукроваріння (організатори — родини Яхненків і Симиренків).
— Формування робітничого класу і промислової буржуазії.
Соціальні протести
— Повстання військових поселенців: 1817 р. — виступ на Херсонщині; виступи на Харківщині: 1819 р. — у Чугуєві, 1829 р. — у Шебелинці.
— 1813-1835 рр. — повстання під проводом У. Кармалюка на Поділлі.
— Придушення соціальних протестів силою.
ТЕМА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель
Західноукраїнські землі | ||
Східна Галичина | Північна Буковина | Закарпаття |
Поділ на округи (дистрикти) | Окремий округ | Поділ на комітати (жупи) |
У складі коронного краю «Королівство Галичини та Лодомерії» | У складі Угорського королевства | |
Початок національного відродження
«Будителі» Закарпаття
— Активісти національного, культурного й мовного відродження Закарпаття — О. Духнович, І. Базилович, М. Лучкай та ін.
— Рух національно свідомої інтелігенції.
— Центр русинського національного відродження Закарпаття — Мукачівська греко-католицька єпархія.
— Діяльність: збудження національної свідомості шляхом упровадження рідної мови в усі ланки освіти, пресу, літературу; широке дослідження і популяризація місцевої історії як невід’ємної частини історії України; започаткування процесу українського культурно-національного відродження на Закарпатті.
Товариство галицьких греко-католицьких священиків у Перемишлі
— Одна з перших українських просвітницьких організацій Галичини, яка виникла 1816 р.
— Гуртування навколо Товариства освічених греко-католицьких священиків: І. Могильницький, Й. Левицький, І. Снігурський, Й. Лозинський та ін.
— Діяльність: захист української мови; видання книжок для народу рідною мовою; організація народних шкіл; відкриття дяко-вчительського інституту для підготовки вчителів.
«Руська трійця». Альманах «Русалка Дністровая»
— Громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування, яке діяло у Львові у 1933—1937 рр.
— Учасники: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький.
— Діяльність: захист української мови; видання підручників українською мовою; збиральницька, дослідницька, видавнича, публіцистична діяльність у галузі народознавства, фольклористики, мовознавства; видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р.) — першої на західноукраїнських землях книжки, надрукованої українською мовою (заборонена і знищена цензурою).
Соціальні протести
— 1831 р. — «холерні бунти» в Закарпатті, приводом до яких було обмеження пересування селян (карантини) через епідемію холери.
— 1843-1844 рр. — повстання під проводом Л. Кобилиці на Буковині.
Західноукраїнські землі в європейській революції 1848-1849 рр.
Перебіг подій
— 1848 р. — початок європейської революції («Весна народів»).
— Проголошення конституції, яка надавала демократичні свободи.
— 1848 р. — скасування панщини.
Діяльність Головної руської ради (1848-1851 рр.)
— 1848 р. — створення у Львові Головної руської ради для захисту національних прав українців.
— 1848 р. — видання першої україномовної газети «Зоря Галицька».
— Заснування Галицько-руської матиці — товариства, що видавало дешеві книжки для народу українською мовою.
— Скликання у Львові Собору руських учених — з’їзду діячів науки, який прийняв рішення, що українська мова має базуватися на народній мові, а для письма необхідно використовувати слов’янську кирилицю, а не латинський алфавіт; відкриття у Львівському університеті кафедри української мови та літератури.
— Звернення до імператора з проханням поділу Галичини на польську та українську частини з двома окремими адміністраціями.
Перший досвід парламентської діяльності
— Червень 1848 р. — вибори депутатів до рейхстагу в Галичині та Буковині; у Закарпатті вибори не проводили; здобуття українцями 39 місць із 100, визначених для Галичини та 5 місць із 8 для Буковини.
— Винесення на розгляд рейхстагу питання поділу Галичини на польську та українську частини; тривала дискусія з цього питання; прийняття рішення про необхідність поділу краю, яке не було здійснено.
ТЕМА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ кінця XVIII — першої половини XIX ст.
Особливості розвитку культури кінця XVIII — першої половини XIX ст. | |
Освіта | |
Наддніпрянщина | Західноукраїнські землі |
— Закриття шкіл унаслідок зубожіння селян; неписьменність переважної більшості населення. — Освітня реформа, яка передбачала створення початкових парафіяльних училищ для дітей нижчих станів; початкових повітових училищ для дітей міщан; гімназій, які надавали середню освіту дітям дворян, купців. | — Право навчатися рідною «материнською» мовою. — Початкова освіта: елементарні школи, що були однорічними в селах та трирічними в містах. — Здобуття середньої освіти в гімназіях (8 гімназій у Східній Галичині, 1 — у Північній Буковині, 9 — на Закарпатті). — Вища освіта: Львівський університет, Технічна академія. |
— Відкриття ліцеїв: Волинський у Кремінці (1805 р.), Рішельєвський в Одесі (1818 р.). — Вища освіта: 1805 р. — відкриття Харківського університету (ініціатор — В. Каразін); 1834 р. — відкриття Київського університету (перший ректор — М. Максимович). — Заборона використовувати в навчанні українську мову. | — Навчання в усіх навчальних закладах, крім початкових, німецькою мовою; полонізація освіти в Галичині, румунізація — на Буковині. |
Наука
— Видатні математики — Т. Осиповський; М, Остроградський.
— Діяльність ученого-енциклопедиста М. Максимовича (підручники «Основи біології», «Основи зоології»; переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім»).
— Видання «Історії Русів»; історичні праці М. Костомарова; збирання і публікація фольклорних творів: М. Цертелєв «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень»; М. Максимович «Малоросійські пісні».
Література
— Домінування класицизму й романтизму.
— І. Котляревський: «Енеїда» (1798).
— П. Гулак-Артемовський: «Пан та собака».
— Г. Квітка-Основ’яненко: «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» «Сватання на Гончарівці».
— Т. Шевченко: «Кобзар» (1840).
Архітектура
— Панування класицизму: будівля Київського університету.
— Пейзажні парки: «Софіївка» в Умані, «Олександрія» в Білій Церкві.
Скульптура
— Пам’ятник князю Володимиру в Києві (1850-1853).
— Пам’ятник градоначальнику та Генерал-губернатору А. де Рішельє в Одесі; скульптор І. Мартос (1828).
Образотворче мистецтво
— В. Тропінін: картина «Дівчина з Поділля».
— Т. Шевченко: картини «Автопортрет» (1840), «Катерина» (1842), офорти з серії «Живописна Україна».
— В. Штернберг: картина «Садиба Г. Тарновського в Качанівці».
ТЕМА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині XIX ст.
Події Кримської війни 1853-1856 рр. на українських землях
Перебіг подій
— Поразка турецьких військ від російських на початковому етапі війни: розгром турків у Закавказзі.
— Надання допомоги Туреччині Великою Британією, Францією, Сардинським королівством.
— 1854 р. — висадка англо-французьких військ у Криму: облога союзниками Севастополя, втрата міста росіянами.
— 1856 р. — укладення Паризького миру: повернення Росією ґирла Дунаю Османській імперії, позбавлення Росії права утримувати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі.
Вплив на становище в українських землях
— Економічні збитки; руйнація економіки Півдня України.
— Поповнення рекрутами та ополченцями російської армії.
— Постачання усім необхідним російської армії.
— Переслідування кримських татар, яких звинувачували в симпатіях до Туреччини; масова еміграція татар до Туреччини.
Селянські рухи під час війни
— «Київська козаччина» (1855 р.) — селянські заворушення в Київській губернії.
— Похід селян «У Таврію за волею» (1856 р.), спричинений чутками про те, що для заселення спустошеного внаслідок виселення татар Криму уряд закликає переселятися туди всіх охочих; масове стихійне переселення селян; спрямування на боротьбу з переселенцями регулярної армії.
Реформи 1860-1870-х рр. і процеси модернізації в Україні
Аграрна реформа (1861 р.). Ліквідація кріпацтва
— 1861 рр. — царський маніфест про скасування кріпосного права; надання селянам особистої свободи та громадянських прав.
— Звільнення селян із землею, за яку вони мали сплачувати протягом 49 років викупні платежі.
— Відповідальність за викупні операції та сплату податків селянами общинами (громадами) за принципом кругової поруки.
— Встановлення розмірів наділів для кожної місцевості окремо; надання права поміщикам відрізати в селян понаднормові землі («відрізки»).
— Перебування селян до укладення викупної угоди у статусі тимчасовозобов’язаних (мали виконувати старі повинності).
Земська реформа (1864 р.)
— Створення в повітах і губерніях земств — установ місцевого самоврядування; загальностановість земських управ.
— Опікування будівництвом шляхів, організацією поштової служби, статистичними дослідженнями; утриманням шкіл, закладів охорони здоров’я.
— Заборона створювати земства на Правобережжі (до 1911 р.) через те, що тут проживало багато опозиційної до російського уряду польської шляхти, яка брала участь у польському повстанні.
Судова реформа (1864 р.)
— Запровадження безстанового гласного суду, незалежного від адміністративної влади; публічність засідань.
— Судочинство — на змагальній основі між адвокатом і прокурором; створення суду присяжних.
Освітня реформа (1864 р.)
— Відновлення автономії університетів.
— Започаткування вищої жіночої освіти на приватних вищих курсах.
— Реорганізація гімназій (поділ на реальні та класичні).
Реформа цензури (1865 р.)
— Надання широких повноважень установам цензури (перегляд органами державної, церковної та іншої влади творів, призначених для друкування, матеріалів преси, кореспонденції, постановок у театрі тощо).
— Заборона видавцям торкатися політичних питань.
Реформа міського самоврядування (1870 р.)
— Обрання у містах міських дум і управ; надання виборчого права чоловікам із 25 років за умови володіння нерухомістю.
— Опікування благоустроєм міст, розвитком місцевої торгівлі й промисловості, системою охорони здоров’я та народної освіти.
Військова реформа (1862-1874 рр.)
— Запровадження загальної військової повинності чоловіків-недворян з 20 років замість рекрутських наборів; скорочення терміну служби з 25 до 6-7 років; зменшення служби для освічених осіб; заборона тілесних покарань.
— Переозброєння армії за новітніми технологіями.
Українські підприємці
— 60-80 рр. XIX ст. — прискорення промислової революції, виникнення великого фабрично-заводського виробництва.
— Освоєння нових промислових районів — Донецького кам’яновугільного, Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцевого басейнів.
— Зростання частки важкої промисловості: вугільної, металургійної, машинобудівної; перетворення України на головну вугільно-металургійну базу Російської імперії.
— Найвідоміші представники української буржуазії пореформеної доби — Терещенки, Харитоненки, Римаренки, Симиренки.
Політика російського цари | |
Валуєвський циркуляр (1863 р.) | |
Зміст — Заборона видання книг, написаних українською («малоросійською») мовою («Ніякої малоросійської мови не було, нема та бути не може»). — Заборона публічного вживання української мови в державних установах, школах, церквах. | Наслідки — Заслання етнографа П. Чубинського, історика П. Єфименка та ін. — Розгром громадівського руху. — Припинення видання журналу «Основа». — Закриття недільних шкіл. |
Емський указ (1876 р.)
— Заборона на ввезення книжок українською мовою, друкування й видання українських творів та перекладів, п’єс для театральних вистав.
— Заборона діяльності громад.
— Суворий контроль над художніми творами українською мовою, які мали друкувати російським правописом.
— Заборона діяльності театральних труп із суто українським репертуаром.
— Заборона М. Драгоманову й П. Чубинському жити в Україні.
Розвиток громадівського руху
Громади — напівлегальні непартійні культурницько-просвітницькі об’єднання української інтелігенції.
— 1859 р. — створення першої української громади в Петербурзі.
— 1861-1862 рр. — видання В. Білозерським журналу «Основа».
Київська «Українська громада» (1861-1863 рр.)
— Провідник — В. Антонович; учасники — П. Чубинський, брати Синьогуби, І. Касьяненко, М. Драгоманов та ін.
— Діяльність легальна за формою й культурницька за змістом.
— Культурно-освітня діяльність: відкриття народних шкіл, що дало змогу організовувати народну освіту рідною мовою; створення бібліотек, гімназій; популяризація національної ідеї через видання популярних книг для народу, публічні лекції, проведення вечорів; написання україномовних підручників; поширення творів Т. Шевченка, Марка Вовчка та ін.
— Заснування під впливом Київської громади громад у Чернігові, Вінниці, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові, Москві та ін.
— Згортання діяльності внаслідок Валуєвського циркуляру 1863 р.
Діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876 рр.)
— Кін. 60-х — поч. 70-х рр. XIX ст. — відновлення громадівського руху.
— 1873 р. — заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке стало центром українознавчих досліджень.
— Голова — Г. Галаган; учасники: М. Драгоманов, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський, М. Лисенко, П. Житецький.
— Створення наукового центру українознавства й широкого наукового руху за участі вчених-краєзнавців, збирачів старовини.
— Створення етнографічного музею, бібліотеки, архіву.
— Ліквідація Південно-Західного відділу Російського географічного товариства унаслідок Емського указу 1876 р.
Польське повстання 1863-1864 рр. та його наслідки для України | |
Мета | — Здобуття національної незалежності Польщі та проведення реформ. — Відновлення Польщі в кордонах 1772 р. |
Особливості
— Відсутність підтримки з боку українських селян та діячів українського руху.
— Діяльність у Правобережній Україні близько 20 партизанських загонів, що складалися переважно з представників польської шляхти.
— Перехід на бік повсталих незначної частини солдатів і офіцерів російської армії та діячів таємної російської революційної організації «Земля і воля».
Результати й наслідки
— Придушення повстання російськими військами.
— Переслідування українського визвольного руху, попри лояльність українців царському режиму під час повстання.
Братство тарасівців
— 1891 р. — заснування таємного товариства, члени якого склали на могилі Т. Шевченка клятву вірності ідеї визволення України і стали називати себе «Братством тарасівців».
Учасники
М. Міхновський, В. Шемет, О. Русов, І. Липа, Б. Грінченко та ін.
Погляди
— Українці — окрема нація; як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й розвитку.
— Повна автономія України; єдність українського народу.
— Негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнання його користі для національного руху.
— Радикалізм та екстремізм щодо відступників.
— Створення українських шкіл; уживання української мови тощо.
ТЕМА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ в другій половині XIX ст.
Політика австрійського уряду щодо західноукраїнських земель
— 1867 р. — перетворення Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію.
— Розподіл імперії на австрійську Цислейтанію, до складу якої увійшли Галичина та Буковина, та угорську Транслейтанію, до складу якої увійшло Закарпаття.
— Зміна державотворчого принципу з централізму на федералізм.
— Створення нової адміністративної одиниці — коронний край; найбільший — Королівство Галичини та Лодомерії зі столицею у Львові, до якого входили Східна Галичина і Північна Буковина з переважно українським населенням.
— Встановлення польського домінування в результаті австро-польського компромісу.
— Створення підґрунтя для розгортання національно-політичних рухів; надання українському руху нового імпульсу.
— Відкриття шляху до здобутків європейської демократії; пробудження національної гідності декларуванням рівності усіх народів імперії; утвердження парламентаризму.
Розвиток кооперативного руху | |
Мета | — Кредитування і страхування селян, заощадження їхніх коштів. — Засновник — В. Нагірний. |
— 1883 р. — заснування споживчого кооперативу «Народна торгівля».
— 1892 р. — заснування страхової компанії «Дністер».
— Поширення кооперативами сучасних методів господарювання, підтримка освіти, видання громадсько-політичної та навчальної літератури.
Трудова еміграція
Причини
— Злиденні заробітки або їхня відсутність.
— Зубожіння більшої частини селянства; нестача землі.
— Тягар національного гноблення й політичного безправ’я.
Напрямки
Бразилія, Аргентина, США, Канада.
— Виїзд селян на тимчасові сезонні роботи до Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції тощо.
— Створення для організації набору й перевезення переселенців спеціальних компаній.
Суспільно-політичне життя
Москвофіли
Москвофільство (галицьке русофільство) — мовно-літературна та суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття, яка обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність із російським народом.
Основні ідеї та діяльність:
• заперечення існування окремого українського народу; віра в існування «єдиного великорусского народа»; заперечення самостійності української мови, проголошення її діалектом російської;
• чітка антипольська спрямованість, опір будь-яким проникненням західних модерних впливів; фінансова підтримка російської влади;
• культурно-просвітницька діяльність (створення читалень, бібліотек, шкіл, кооперативів, товариств); видавнича діяльність;
• 1870 р. — заснування політичної організації — Руська рада.
Народовці
Народовці — представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців.
Основні ідеї та діяльність:
• українці — окрема нація, яка живе від Кавказу до Карпат; розвиток української мови на основі народної, створення єдиної літературної мови; піднесення культурного рівня; згуртування національних інтелектуальних сил;
• заснування періодичних видань (газети «Батьківщина» за редакцією Ю. Романчука, «Діло» за редакцією В. Барвінського);
• 1868 р. — створення товариства «Просвіта» (керівник — А. Вахнянин);
• відкриття першого українського професійного театру;
• 1873 р. — засування у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка (від 1892 р. — Наукове товариство ім. Т. Шевченка);
• 1885 р. — створення Народної ради на чолі з Ю. Романчуком.
Радикали
— Передумови виникнення: поширення європейських модерних теорій, зокрема соціалізму; вплив ідей М. Драгоманова.
— Лідери: І. Франко, М. Павлик.
Основні ідеї та діяльність:
• критика старорусинства (москвофільства) й народовства;
• поширення соціалістичних ідей, пропагандистська робота;
• політизація українського руху: створення першої політичної партії — РУРП (Русько-української радикальної партії);
• висунення ідеї єдності українських земель і політичної самостійності України (під впливом книги Ю. Бачинського «Україна irredenta»).
Політизація національного руху й утворення перших політичних партій
Русько-українська радикальна партія (РУРП), 1890 р.
Лідери: І. Франко, М. Павлик.
— Найближча перспектива — автономія у складі Австро-Угорщини; віддалена — незалежність України.
— Передача землі селянам, колективна організація праці, колективна власність на засоби виробництва.
— Видання газет «Хлібороб», «Громада».
— Відсутність широкої підтримки через радикалізм, антиклерикалізм і соціалістичну ідеологію.
Українська соціал-демократична партія (УСДП), 1899 р.
Лідери: М. Ганкевич, Ю. Бачинський.
— Поширення ідей марксизму.
— Відстоювання інтересів українського робітництва.
— Незалежність України.
— Нечисленність через відсутність широкої соціальної бази.
Українська Національно-демократична партія (УНДП), 1899 р.
Лідери: М. Грушевський, Є. Левицький.
— Соборність і національна незалежність України; програма-мінімум — автономія краю у складі Австрії.
— Поміркована, народовська тактика, фінансова підтримка з Наддніпрянщини.
— Значний вплив на «Просвіту», інші організації та установи.
— Провідне місце, прихильність більшості населення.
ТЕМА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ
РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1900-1914 рр.)
Особливості економічного та соціального розвитку
Промисловість
— 1900-1903 рр. — світова економічна криза, під час якої постраждали найбільш розвинуті галузі — кам’яновугільна та металургійна; 1904-1909 рр. — депресія (застій); 1909-1913 рр. — піднесення.
— Концентрація виробництва (збільшення кількості великих підприємств).
— Утворення монополістичних об’єднань; найпоширеніша форма монополій в Україні — синдикати («Продамет», «Продаруд», «Продвугілля» тощо), характерною рисою яких була закупівля сировини й реалізація продукції.
— Домінування іноземного капіталу.
— Спеціалізація промислових районів (Донбас — вугільна промисловість, Нікополь — марганцева, Кривий Ріг — залізорудна).
Сільське господарство
— Домінування поміщицького землеволодіння.
— Малоземелля та безземелля селян; поява надлишків робочої сили.
— Фінансовий тягар — викупні платежі, які селяни сплачували з 1861 р.
— Зростання товарності господарства; нова техніка, агрокультури.
— Провідна роль зернового господарства.
— Регіональна спеціалізація; Південь — зернове господарство; Правобережжя — бурякове господарство; Лівобережжя і Слобожанщина — бурякове господарство та вирощування тютюну.
— Розвиток кооперативного руху, метою якого був захист соціально-економічних інтересів населення; ініціатор — М. Левитський.
Політизація українського національного руху. Створення політичних партій. Самостійницька й автономістська течії в національному русі | |
Революційна українська партія (РУП), 1900 р. | Лідери: Д. Антонович, М. Русов. |
— Програма М. Міхновського «Самостійна Україна». — Перехід у процесі практичної діяльності від ідеї незалежності України на засади автономії. — Поширення соціалістичних ідей. — Стримування практичної роботи ідеологічною невизначеністю та строкатістю поглядів членів. | |
Українська народна партія (УНП), 1902 р. | Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко, брати Шемети. |
— Гасла: «Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі», «Україна для українців». — Здобуття україною незалежності через збройне повстання; соціалістичне майбутнє. | |
Українська демократично-радикальна партія (УДРП), 1905 р. | Лідери: С. Єфремов, Б. Грінченко, В. Чеховський. |
— Створена злиттям демократичної (УДП) та радикальної (УРП) партій. — Автономія України. — Впровадження в усіх сферах української мови. — Заперечення революційних перетворень. — Широка видавнича діяльність. | |
Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), 1905 р. (колишня РУП) | Лідери: В. Винниченко, С. Петлюра. |
— Боротьба проти самодержавства. — Здобуття автономії України. — Вільний розвиток національно-культурного життя. — Боротьба за права робітників. — Організація низки страйків протягом 1906-1907 рр. | |
Події революції 1905-1907 рр. в Україні
— 9 січня 1905 р. — «кривава неділя» — розстріл мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі за наказом царя Миколи II; початок революції.
— Масові страйки робітників, що набули політичного характеру (виступи під гаслом «Геть самодержавство!»); створення рад робітничих депутатів.
— Селянський рух (переважно погроми поміщицьких маєтків).
— Виступи в армії: повстання на панцернику «Потьомкін» (червень 1905 р.); повстання на крейсері «Очаків» під керівництвом лейтенанта П. Шмідта (листопад 1905 р.); повстання саперів на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським у Києві (листопад 1905 р.).
— 17 жовтня 1905 р. — видання Миколою II Маніфесту, у якому цар «дарував» громадянські свободи, надавав дозвіл на створення політичних партій та скликання Державної думи.
— Грудень 1905 р. — збройні повстання в Катеринославі, Харкові, на Донбасі.
— 1906-1907 рр. — спад революції, зменшення виступів, арешти революціонерів.
Національно-визвольний рух України в роки російської революції 1905-1907 рр. Діяльність «Просвіти» | |
Українська преса | — Скасування Емського указу 1876 р. — Перша українська газета — «Хлібороб»; відкриття 17 українських видавництв, поява 20 періодичних українських видань. |
Діяльність «Просвіти» | — Відкриття першої «Просвіти» в Одесі (1905 р.). — Заснування «Просвіти» імені Т. Шевченка в Києві (голова — Б. Грінченко); розгортання діяльності 35 відділень «Просвіти», які здійснювали видавничу діяльність, організовували читальні, поширювали українські видання. — Неофіційний друкований орган просвітянського руху газета «Рада», яку фінансували Є. Чикаленко, В. Симиренко. |
Мовне питання | — 1906 р. — циркуляр, який дозволяв учителям на уроках вживати «малоросійську мову для пояснення того, чого учні не розуміють». — Відкриття в Харківському та Новоросійському університетах україномовних відділень. |
Діяльність українських парламентських громад в І та II Державних думах
І Державна дума (27 квітня — 8 липня 1906 р.)
— Наддніпрянщину представляли 102 депутати.
— Створення українськими депутатами Української думської громади, до якої увійшли 45 депутатів; голова — чернігівський адвокат І. Шраг.
— Політична платформа: надання Україні в її етнографічних межах політичної автономії; запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах; розв’язання аграрного питання.
II Державна дума (20 лютого — 3 червня 1907 р.)
— Наддніпрянщину представляли 102 депутати.
— Заснування українськими депутатами думської громади «Трудової громади» (47 осіб).
— Політична платформа: перебудова імперії на конституційних засадах; автономія України; амністія політв’язнів; свободи слова, друку, зборів, совісті, пересувань і союзів; українізація освіти, судочинства й церкви.
Посилення національного гніту протягом 1907-1914 рр.
— Поширення великодержавного шовінізму; діяльність чорносотенців — російських націоналістичних організацій.
— Закриття українських друкованих видань (із 18 залишилось 9).
— Обмеження діяльності «Просвіт».
— 1908 р. — створення Товариства українських поступовців (ТУП) — міжпартійної громадсько-політичної організації; лідери — М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко.
— Програмні засади та діяльність: консолідація українських політичних сил в боротьбі за національне відродження; конституційно-парламентський шлях боротьби за українську справу; українізація освіти, громадських установ, суду й церкви; опікування діяльністю «Просвіти», Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
— 1911 р. — заборона заходів у зв’язку з 50-річчям смерті Т. Шевченка.
— Поширення антисемітських настроїв: єврейські погроми, організовані чорносотенцями; 1911-1913 рр. — «Справа Бейліса» — звинувачення київського єврея М. Бейліса в убивстві з ритуальною метою 13-річного хлопчика А. Ющинського; виступ на захист М. Бейліса громадськості; виправдання М. Бейліса судом присяжних.
Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на Україну (1906-1911 рр.) | |
Мета | — Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення товарності селянських господарств. — Зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі. — Розв’язання проблеми аграрного перенаселення. |
Заходи
— Руйнування селянської «общини» закріпленням за кожним господарем землі у приватну власність.
— Надання селянинові права вимагати виділення землі одним масивом («відрубом») та можливості переселитися на неї й створити «хутір».
— Переселення селян до Сибіру, Північного Кавказу й Середньої Азії (від’їзд прибл. 1 млн осіб, чверть яких згодом повернулася).
Наслідки
— Закріплення землі в індивідуальну власність: на Правобережжі — 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %.
— Виникнення господарств фермерського типу, у яких збільшувалося виробництво товарного зерна.
— Розшарування села; загострення соціального напруження.
ТЕМА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ в 1900-1914 рр.
Становище промисловості та сільського господарства
Промисловість
— Штучні гальмівні процеси, що перешкоджали індустріалізації регіону.
— Кустарно-ремісничий характер більшості промислових підприємств.
— Основні галузі: нафтова, озокеритна, лісорубна, соляна.
— Домінування іноземного капіталу.
— Перетворення регіону на ринок збуту.
— Еміграція населення через безробіття та злидні.
Сільське господарство
— Домінування поміщицького землеволодіння; створення поміщиками господарств, у яких діяли промислові підприємства з перероблення продукції.
— Створення заможними селянами господарств фермерського типу; збільшення врожайності завдяки новим досягненням агрономії та техніки.
— Розвиток тваринництва (одне із головних джерел прибутку населення).
— Розвиток на Закарпатті виноградарства.
— Збільшення трудової міграції через малоземелля.
— Кооперативний рух: діяльність кооперативних союзів; залучення селянських господарств до ринкових відносин скуповуванням у своїх членів сільгосппродукції, постачанням їм добрив, техніки, насіння тощо.
Радикалізація українського політичного руху
Діяльність політичних партій. Народні віча
— Перетворення регіону на «український П’ємонт».
— Польсько-українське протистояння: 1900 р. — проведення українськими громадськими діячами народних віче під гаслами поділу Галичини на польську та українську.
— 1902 р. — селянський страйк за підтримки РУРП і УНДП з вимогою підвищення платні; задоволення поміщиками більшості вимог.
Діяльність спортивно-фізкультурних організацій
— 1894 р. — заснування у Львові товариства «Сокіл» (засновник І. Боберський), завданням якого було проведення культурно-просвітницьких заходів для виховання почуття національної єдності.
— 1900 р. — утворення фізкультурно-спортивної організації «Січ» (ініціатор — К. Трильовський); розвиток традицій, патріотичне виховання молоді.
— 1911 р. — заснування скаутської організації «Пласт», покликаної виховувати українську молодь на морально-християнських засадах і розвивати почуття патріотизму.
Реформа виборчої системи
— 1907 р. — реформа системи виборів до парламенту, згідно з якою вперше запроваджувалося загальне й рівне виборче право для чоловіків, наслідок — збільшення українського представництва в австрійському парламенті та галицькому сеймі.
Боротьба за створення українського університету
— 1901 р. — академічне віче українських студентів за участі М. Грушевського, яке започаткувало серію демонстрацій на підтримку українського університету; бойкот студентами-українцями Львівського університету; створення у відповідь студентами-поляками «боївок», які нападали на українських студентів; загибель під час збройної сутички українського студента А. Коцка (1910 р.).
Вплив УГКЦ на піднесення національної свідомості населення
— Важлива роль Української греко-католицької церкви (УГКЦ).
— 1900 р. — обрання митрополитом УГКЦ А. Шептицького, який поставив участь греко-католицького духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним християнської моралі: відстоювання ідеї об’єднання християнських церков; виступ на захист українства.
ТЕМА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ в другій половині XIX — на початку XX ст.
Основні культурні явища
Освіта
— Початкова освіта: недільні школи, створені громадівцями; відкриття шкіл земствами, неспроможність багатьох дітей відвідувати школу через нестатки; викладання у більшості шкіл іноземними мовами.
— Середня освіта: класичні та реальні гімназії; колегія П. Галагана в Києві; розвиток жіночої освіти, значну роль у поширенні якої відіграли С. Русова та X. Алчевська.
— Вища освіта: 1865 р. — відкриття Новоросійського університету; 1875 р. — відкриття Чернівецького університету.
Наука
— Епідеміолог і мікробіолог Д. Заболотний (засоби боротьби з чумою).
— Біолог І. Мечников (лауреат Нобелівської премії з медицини; разом з М. Гамалією створив першу в Російській імперії бактеріологічну станцію; досліджував туберкульоз, холеру, тиф).
— Б. Грінченко (редактор «Словника української мови»).
— Сходознавець А. Кримський («Українська граматика»).
— Історик Д. Яворницький (досліджував козацтво).
Література
— Поетеса, драматург, прозаїк Леся Українка («Лісова пісня»).
— І. Франко («Борислав сміється», «Захар Беркут», цикл поезій «Осінні думи», «Картка любові»).
— М. Коцюбинський («Fata morgana», «Тіні забутих предків»).
Театр
— Драматург І. Карпенко-Карий («Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн»).
— Драматург М. Кропивницький (засновник першої української професійної трупи Товариство українських акторів).
— Засновник українського професійного театру М. Садовський (Тобілевич): 1907 р. — заснував у Києві перший український стаціонарний театр.
— Акторка і театральна діячка М. Заньковецька.
Музика
— Оперний співак, композитор С. Гулак-Артемовський (автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм»).
— Композитор М. Лисенко (опери «Пан Коцький», «Коза-дереза», «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч»).
— М. Леонтович {«Щедрик», «Дударик», «Мак»).
— Видатна оперна співачка С. Крушельницька.
Архітектура
— Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях (1864-1873).
— Володимирський собор у Києві (1862-1896).
— Будівля оперного театру в Одесі (1883-1887).
— Будинок з химерами в Києві (1901-1903).
— Будинок Полтавського губернського земства (1903-1908).
— Будинок страхового товариства «Дністер» у Львові.
Скульптура
— Пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві (1888) скульптора М. Микешина.
Образотворче мистецтво
— І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1891).
— С. Васильківський «Козаки в степу» (1890).
— М. Пимоненко «Святочне Ворожіння» (1888).
— О. Мурашко «Дівчина в червоному капелюсі» (1902-1903).
— І. Труш «Портрет Лесі Українки» (1900).
Комментариев нет:
Отправить комментарий