АРХЕОЛОГІЯ-ДЗЕРКАЛО ІСТОРІЇ

                                                           Наукова робота Дідур Ірини, учениці11-В класу

                                                            комунального закладу «Вінницький ліцей №6» 

                                                         Науковий керівник: Певень Тетяна Вікторівна

РОЗДІЛ І. Історія становлення Краєзнавчого музею у Вінниці.

      На українських теренах увага до пам’яток старовини зародилася під впливом ідей Просвітництва на початку ХІХ ст. Тривалий час коло зацікавлених осіб було дуже вузьким і об’єктом його уваги були античні часи. З розвитком історії, археології, етнології та мистецтвознавства уявлення про культурну спадщину збагачувалися, охоплюючи ширшу проблематику, і завдяки цьому залучалося більше ентузіастів. Вони за власні кошти намагалися зберігати та вивчати пам’ятки минулого, до їхніх заходів все частіше приєднувалися і урядові установи. Наприклад, у 1826 р. губернаторам був розісланий циркуляр Міністерства внутрішніх справ «Про доставку відомостей про пам’ятки архітектури та про заборону руйнувати їх».

    У ньому пропонувалося надавати відомості про міста, в яких є «залишки давніх замків і фортець або інших будівель старовини», а також про їхній стан. Проте фінансові витрати на їх ремонт або підтримку мали нести поселення, закономірно, що останні не дуже поспішали виявляти в себе пам’ятки, що заслуговували на особливе ставлення. Враховуючи зміст циркуляра міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна (1853–1902) від 1901 р. усі попередні подібні розпорядження так і не були виконані належним чином, оскільки списку пам’яток старовини не існувало. Закон про охорону національних старожитностей у Російській імперії так і не був прийнятий, точніше його проект у 1911 р. був переданий для обговорення і прийняття в Державну думу, проте справа на тому зупинилася.

    У Вінниці перші цілеспрямовані пам’яткоохоронні дії щодо пам’яток минулого датуються останньою чвертю ХІХ ст.. На запрошення міської влади та городян В. Антонович оглянув об’єкт і припустив, що на місці каменоломні колись знаходилося замчище князів Коріатовичів. Залишки замка на острові було остаточно знищено незадовго до огляду. Приватні торговці тут облаштували зберігання та продаж гасу для населення. Згадувались в обстеженні також будівлі колишнього жіночого монастиря, переведеного в 1836 р. в Браїлів. Вочевидь, цей огляд був непересічною подією в історії міста, оскільки в 1888 р. інформація про нього була надрукована в петербурзькому журналі «Исторический вестник». Це наче легалізувало статус історичних пам’яток Вінниці.

 

  З приходом радянської влади ситуація змінилася. У квітні 1919 р. почалась державна реєстрація культурних цінностей та націоналізація зібрань, що залишилися без власників. Для запобігання загибелі приватних збірок В. Коренєв і Г. Брілінг заклали так званий «Народний музей» у квартирі В. Ф. Коренєва в будинку К. В. Вілінського (тепер вул. Грушевського,30).

  З 1921 р. краєзнавчий музей перейшов у підпорядкування губернського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини Поділля «як інституція, яка мала об’єднувати всі музеї губернії та керувати музейною справою» й «міцно та певно улаштувати музейну справу в широкому розумінні цього слова». У серпні того ж року заклад переїхав до нового приміщення — у садибу по вул. 19-го лютого (нині — музична школа №1, вул. Архітектора Артинова, 21).

 

Україна відзначає День Соборності. Історія свята і головні факти про нього

СЮЖЕТ

Саме 22 січня 1919 року було підписано Акт злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію як «Акт Злуки».

Роком раніше — 22 січня 1918 року — було підписано IV універсал УЦР, який проголосив повну незалежність УНР.

22 січня 1919 року на Софійській площі прозвучали такі слова:

«Віднині зливаються в одне віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Виповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…».

Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році.

30 грудня 2011 року указом президента Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Щороку 22 січня на вулицях Києва, Харкова, Львова та інших міст України можна побачити людей, які відзначають це свято. Живі ланцюги, які вони традиційно утворюють, символізують об'єднання країни.

Перше офіційне святкування Дня соборності України

22 січня 1939 року, вперше за 20 років було урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулося це в Карпатській Україні, у місті Хуст, на той час — автономній республіці Чехословаччині. Це був привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українських у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. людей, які з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг на честь Дня Соборності України у 1990 році

 Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної, соборної і демократичної України. Патріотичні сили у передчутті розпаду СРСР об'єдналися і 21 січня 1990 року організували живий ланцюг між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України та існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, взявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Одними з організаторів живого ланцюга виступили дисидент і колишній політв'язень Богдан Горинь та його брат Михайло.

«Ідея з’явилася після „ланцюга Злуки“, проведеного в республіках Балтії: Литві, Латвії та Естонії, який показав радянському режимові їхню єдність. Крім того, у вересні 1989 року з моєї ініціативи ми організували „ланцюг смутку“ у Львові, до 50-річчя введення радянських військ в Галичину», — розповів він в інтерв'ю Радіо Свобода.

10 цікавих фактів про

День Соборності

 У далекому 1919-му році відбулося проголошення Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Це свято нагадує всім українцям, що наша сила – в єдності. Від часу проголошення Акту накопичилося чимало унікальних фактів. Пропоную ознайомитися з найцікавішими з них.

1. Перемовини про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською ініціювали лідери саме Західноукраїнської Народної Республіки.

2. 1-го грудня 1918-го року УНР і ЗУНР підписали «передвступний» договір про злуку у Фастові, після якого й прийняли ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

3. Проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

4. Виходячи з попереднього пункту, 22-го січня важливо відзначати і як День Соборності, і як День Першої Незалежності України.

5. В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості.

6. Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша демонстрація українців, адже в акції взяло участь понад 30 тисяч осіб.

7. Головна традиція на День Соборності (зміцнилася наприкінці ХХ століття) – поява «живого ланцюга», що складається із людей з українською символікою. Люди, тримаючись за руки, розтягуються, як живий ланцюжок, вулицями рідного міста, і навіть за його межами, між містами, по мостах через річки, поєднуючи береги і символізуючи єдність різних регіонів України. У 2011 року цю традицію підтримали у більш ніж двадцяти містах України.

8. 21 січня 1990 року, в переддень свята Злуки, відбулася акція «Українська хвиля» одна із наймасштабніших акцій подібного роду в історії. «Живий ланцюг» став одним із важливих кроків до відновлення Української держави. Люди взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності. Цю акцію організував Народний Рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв’язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні. Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів. У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.

9. Цього дня по всьому світу, де існують організовані об’єднання закордонних українців, проходять молебні за Українську державу! А останнім часом до української акції «живого ланцюга» приєднуються люди в інших країнах. Зокрема, у 2018 році до акції долучилося Посольство України в Канаді, яке провело урочисте прийняття до Дня Національної Єдності. У заході взяли участь міністр оборони Канади  Х.Сейджан, делегація Секретаріату Кабінету Міністрів України на чолі з Міністром О.Саєнком, члени української громади, представники канадських урядових структур.

10. У 2019 році на честь 100-річчя свята в Києві проводилася акція об’єднання двох берегів Дніпра живим ланцюгом, в якій взяли участь кілька сотень людей. На 100-ту річницю злуки мешканці Івано-Франківська стали в живий ланцюг завдовжки майже 9 кілометрів, який простягнувся через усе місто. У Дніпрі курсанти влаштували святковий марш, утворивши велике серце. А у Вінниці люди вишикувалися так, що утворили собою слово «соборність». У Харкові Україну символічно возз'єднав двома рушниками, які зв'язали прапором. А на річці Збруч, між Тернопільською та Хмельницькою областями, де раніше пролягав кордон між двома українськими республіками, встановили рекорд – підняли понад три тисячі прапорів.

Обєднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українців. Саме тому цього дня важливо пам’ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність.

 

 

ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ РІЗДВА НА ПОДІЛЛІ

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконували всі хатні роботи: білили хату, вивішували найкращі рушники.

«У деяких районах Поділля вже в ХІХ ст. як оригінальна оздоба на Різдво використовувались паперові квіти й витинанки, якими прикрашали стіни і сволок; прикраси: іграшки з соломи та солом’яні «павуки».

Вранці в день Святого вечора («багатого Вечора», «багатої куті», «вілії») господиня розпалювала в печі та починала готувати 12 пісних страв. У цій багатій, але пісній вечері використовували плоди поля, саду, дари лісу. Різноманітна і багата їжа в цей день, за народними уявленнями, повинна була забезпечити добробут людей у наступному році».

Традиції Поділля

В той час, як господиня з дочками порядкували у кухні, господар обходив все господарство. Давав їсти і пити худобі, вичищав хліви, стелив свіжу солому, заготовляв святочну кашу, готував навіть зерно курям, щоб не робити це під час свят. Після цього брав мак і посипав усюди в господарстві: у стайнях, оборах, хлівах, на пасіці — щоб ніяка зла сила не вступала до його двору.

Коли всі приготування до Святвечора закінчені, кожен помитий, вбраний в чистий одяг, хата позамітана і віник винесений з хати, настає час внесення дідуха, який ставився на покутті.

Земляну долівку або підлогу вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи. Розшукуючи їх, діти мали наслідувати квоктання курей, мукання корів тощо. За повір’ям, від цього будуть добре плодитись і вестись у господарстві тварини та птахи.

Святвечір у подільских оселях

Святковий стіл також застилали сіном, по кутках клали часник (виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною — «обрусом». Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, «щоб були такими ж міцними».

На святково застелений стіл викладали обрядовий хліб, у ньому робили дірку і вставляли високу воскову свічку. Далі господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром і урочисто, з молитвами, несли на покуття. «Іде Кутя на покуття!» — примовляв господар. Потім господар обкурював хату запашним ладаном чи ялівцем та кропив святою водою. Господиня ставила страви на стіл, а діти виглядали через вікна, чи засвітилась перша зірка.

Родина збиралась біля столу з різдвяними стравами і починала молитись: за померлі душі, за тих, хто пропав або заблукав, а потім за всіх рідних, знайомих, присутніх. Після молитви господар брав кілька ложок куті та по ложці інших страв, змішував усе з борошном і йшов у хлів та пригощав кожну тварину, щоб і вона могла святкувати.

Після того, як усі нарешті підходили до столу і перед тим, як сісти, продували місце на лаві, щоб ненароком не придавити святої душі. Голова родини сідав за стіл, а за ним — всі решта за старшинством.

Спочатку куштували кутю, яка у Святий вечір символізувала тризну і була втіленням єдності усього роду, минулих і сущих поколінь та перемоги життя над смертю. Не подрібнені зерна пшениці — це життя, що проминає та відроджується, мак (знак сну і смерті) — душі померлих родичів, а мед — символ доброї новини, яку приносить у світ Христос, об’єднуючи всіх.

Усі їли зі спільних мисок і пили з однієї чарки, бо вважалося, що допоки будуть так робити, доти буде любов і злагода у родині. Кожен повинен був спробувати усі 12 страв, що є на столі. Вечеряли довго. Під час трапези ніхто не вставав з-за столу, окрім господині, яка підносила страви.

Серед подолян, як і в цілому на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом і залишали для них наїдки наніч.

За давньою, ще дохристиянською традицією, на Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами («носили вечерю»), що символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість.

У перший день Різдва, звечора, починали колядувати: групи чоловіків, парубочої молоді, хлопчиків заходили на подвір’я кожної хати, піснями славили Сина Божого і господарів, бажали їм здоров’я, достатку, виконували ряд обрядових дійств. Натомість колядників обдаровували грішми, горіхами і ласощами. Обряд колядування нерідко супроводжувався драматичним дійством живого вертепу, який представляв легенду про незвичайне народження Христа.

 

День української хустки

День української хустки — неофіційне щорічне свято, що відзначається 7 грудня з метою об'єднання жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Свято започатковане в Україні в 2019 році.

В рамках відзначення проводяться флешмоби «Зроби фото/відео з хусткою», для дівчат та жінок влаштуються майстер-класи та навчання, як правильно в'язати хустку.

У 2020 році у Вінниці започаткований флешмоб, присвячений Всесвітньому дню української хустки (7 грудня), встановив новий національний рекорд — «Міжнародний флешмоб впродовж доби. Найбільша кількість жінок в українських хустках».

7  січня святкується також день Катерини, яке є святом на честь Катерини Александрійської — головним із жіночих свят, бо за віруваннями Катерина є захисницею жіночої долі.

Історія

День Української Хустки почали відзначати за ініціативи вінничанки, депутатки Вінницької обласної ради, президента Міжнародного Клубу Успішних Жінок України Людмили Станіславенко. Ініціативу підтримали громадські діячі, актори та успішні жінки з України та усього світу. У 2019 році свято відзначили в Іспанії. Канаді, США, Казахстані, Йорданії, Латвії, Індії та Португалії. Цього ж року Людмила Станіславенко ініціювала проведення Дня Української Хустки на державному рівні.

У рамках флешмобу «Зроби фото/відео з хусткою» українки публікували свої світлини з хештегом #УкраїнськаХустка. Флешмоб швидко завоював популярність серед українок з усіх куточків країни та поза її межами. 2019 року світлини з українською хусткою у соцмережах опублікували понад мільйон учасниць.

У 2020 з нагоди свята українки в різних країнах світу також брали участь у флешмобі «Зроби фото\відео з хусткою». Саме у 2020 році, під час відзначення Дня Української Хустки, було встановлено національний рекорд — найбільша кількість жінок в українських хустках, фото яких викладено в соціальних мережах. До встановлення рекорду долучились етнічні українки, які мешкають за кордоном та жінки з 20 країн світу.

Окрім того, свято з нагоди свята засновниця свята Людмила Станіславенко та відомі вінничанки зняли кліп до пісні «Хустка, Хусточка, Хустина…» (слова і мелодія — Віра Майборода та Неля Майборода).

Тиждень історії (жовтень 2023р.)

Учитель: Певень Т.В.

Вікторина «Стежками моєї України»

(учні 5-х класів)

Селфі-марафон  «Мій улюблений куточок Вінниці»

(учні 6-х класів)

Проект «Вулиці з людськими долями»

 (учні 9-х класів)