День незалежності України

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі. 

                               

                            

    20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:

   «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.»
                              

Цікаві факти про Україну 

Історія державного прапору України

Держа́вний пра́пор Украї́ни — сучасний прапор України, стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини.

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства XIV століття.

     Починаючи з XVI століття козаки Війська Запорозького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв. Такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із нашитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та золотим орнаментом.

                

     Сучасний синьо-жовтий прапор був вперше публічно зафіксований 25 червня 1848 року у Львові, який українці Королівства Галичини вивісили над Львівською ратушею як національний прапор. Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг набував все більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати і в Наддніпрянській Україні.

       У 1917—1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.

У 1938—1939 роках синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, в 1941 році — Української Держави. Надалі, за радянських часів синьо-жовтий стяг використовувався підпільно, його використання в СРСР каралося ув'язненням на два роки.

     1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни[5][6]. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Веселі канікули із користю

    З 3-10 липня 2019 року діяла безкоштовна літня освітня школа «Друга світова війна: переосмислення» для учнів 9-11 класів та студентів на території табору «Подільський Артек». Для того щоб стати учасником було потрібно написати мотиваційний лист та надіслати журі своє власне дослідження про події Другої світової війни. Організаторами: ГО «Подільська спадщина» та Вінницький департамент соціальної та молодіжної політики. Учасницею літньої школи стала й учениця нашої школи Кузнецова Варвара.

   Протягом семи днів учасники слухали цікаві лекції від викладачів Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, які розкривали для учнів багато таємниць війни. Студенти Вінницького педагогічного університету

Влаштовували для дітей веселі історичні квести та ігри. Кожен день слухачи представляли свій науковий проект. Варвара презентувала своє дослідження «Стежками спогадів Другої світової війни» (науковий керівник: Певень Т.В.). Учениця звернула увагу на антропологічний вимір війни тарозхповіла про

життя своїх прабабусі й прадідуся під час окупації.

   Надзвичайно цікавий майстер-клас по прочитанню інформації історичного документа провела для учасників Ірина Батирєва, яка працює у музеї Голодомору у Києві. Кожному роздали по картці полоненого солдата (копії справжнісіньких карток), діти мали дізнатися про свого героя та розповісти про нього іншим. Картки були заповнені німецькою мовою, що значно ускладнювало завдання.

Ввечері відбувався перегляд фільмів про події Другої світової війни. Наприклад, «У білому полоні», «Життя прекрасне», «Крадійка книжок» та інші. Після перегляду було обговорення, обмін емоціями та почуттями від побаченого разом

із викладачами.

   А сьомого липня велика родина літньої школи відсвяткувала день Івана Купала за всіма традиціями. Команди дівчат та хлопців прикрашали своє купальське дерево, дівчата плели собі віночки, які потім пускали на річку, Ввечері всі стрибали через багаття та співали коло нього пісні під гітару.

Отож, цей захід є яскравим прикладом того як можна поєднати веселий відпочинок та корисні знання.

Всеукраїнський журнал "Історичний калейдоскоп"

Абрам Маневич

   У збірці Вінницького обласного художнього музею знаходяться дві роботи Абрама Маневича, майстра зі світовим ім’ям.

"Портрет В.Коренева" – це одна з перших робіт, що започатковує колекцію Краєзнавчого музею Вінниці. Портрет відноситься до 1908 р.. Робота написана ніби на одному диханні - це споріднює творчість Маневича з імпресіоністами.

    Маневич народився у місті Мстислав Могилевської губернії. У 1903 році поступив до Київського художнього училища, де провчився три роки.  Після навчання Маневич здійснив подорож до Італії, Англії та Франції, навчався в Мюнхенської академії мистецтв.

   У Франції в 1913 році Маневич продемонстрував свої роботи на персональній виставці в престижній галереї. Про художника почали говорити впливові французькі критики, як про «музиканта фарб».

     Більшість картин Маневича не датовані, що ускладнює  вивчення спадку митця. Хоча тематика творів Маневича була постійною: провінціальні улички, хатинки на околицях, алеї парку, але манера письма часто відрізнялась в різні періоди.

  Критик Б. Лопатін у статті «Солнце России» писав «Маневич дивиться на природу крізь якісь особливі окуляри, котрі збагачують природу барвами, і пише давно бачені, відомі місця під несподівано мальовничим кутом зору. Якщо судити з його по­лотен, то глухі куточки нашої провінції, бідні єврейські кварта­ли Фастова, Вінниці чи Києва —_: одні з наймальовничіших місць Росії».

       Дерева, які схиляються під різкими поривами вітру, дуже часто стають головними героями картин митця.

  Олексій Масаінов у газеті«День» 1916 року зазначив:«Маневич досягає такої реальності, що іноді здається, ніби його карти­ни справді віють свіжим весняним вітром. В йо­го картинах хочеться гуляти, як гуляють у саду; вони підкоряють тебе незаперечна».

Відомий бельгійський поет Поль Верхарн стверджував, що художник вміє передати пензлем відчуття холоду.

   З приводу однієї з картин Василь Стус написав

«  Життя симфонія. Симфонія весни.

І сатанинський, зойками – Маневич…»

          Особливо  вразив Маневича випадок, коли він залишився живим лише тому, що в останню хвилину відмовився від подоро­жі. А решту пасажирів (близько ста чоловік) вирізали бандити, які напали на пароплав. Свої відчуття Маневич відобразив у картині «Гетто». Ця трагічна картина помітно відрізняється від усього, що він на­писав. Сьогодні вона зберігається у Бруклінському музеї.

    У 1917 році Маневича призначають професором пейзажного живопису Української академії мистецтв.

   У 1919 році в Трипіллі трагічно загинув його 17-річний син Борис. Тяжкі переживання примушують художника виїхати за кордон у 1920 році. Митець планував повернутися на батьківщину. Але доля розпорядилася інакше. З 1922 року він живе у Нью-Йорку. Америка визнала і полюбила художника. Щороку у великих містах влаштовуються виставки його робіт. Пейзажі Маневича купують провідні американські музеї, його мистецтвом захоплюється всесвітньовідомий Альберт Ейнштейн, котрий написав вже смертельно хворому живописцю: «Ми обоє служимо зорям-ви як художник, я-як вчений». 1942 року Маневича не стало.

     Виконуючи волю батька, його донька Люся в 1972 році передала в дар Національному художньому музею 48 полотен майстра.