воскресенье, 17 ноября 2019 г.

Мандрівка у давнину.
    13.11.19 р. учні 5А класу, разом із класним керівником Певень Т.В. та батьками, здійснили мандрівку у середньовіччя.  Вони відвідали монастир францисканців-капуцинів, який був зведений у 1745-1760 роках з ініціативи вінницького старости Людвіка Калиновського.
   На початку свого існування монастир розташувався за мурами міста, за валом біля дороги, що вела з Вінниці до Летичева, поруч з лісом, на місці старовинного цвинтаря. Учні дослідили кріпти та підвали будівлі. Крипти під храмом призначалися для поховань монахів і визначних жителів міста. Натомість у монастирських підвалах зберігалися вирощені в монастирському саду плоди, виготовлений на пасіках мед та пиво, яке варилося для виготовлення пивного супу, який роздавався убогим і хворим, особливо під час епідемій. Діти зачаровано слухали розповідь екскурсовода, дізнавались про минуле рідного міста.


                                
                







пятница, 1 ноября 2019 г.

Всеукраїнський журнал 
"Історичний калейдоскоп"



     Народився Натан Ісаєвич Альтман у Вінниці 22 грудня 1889 року. Йому було 4 роки, коли від туберкульозу помер батько. Його мати втекла за кордон. Маленький Натан залишився жити з бабусею. В 1902 році він приїжджає до Одеси, поступає в Художнє училище та навчається на живописному відділені у К.Костанді. У 1907 році Н.Альтман закінчує училище, та вирішує їхати до Парижу, щоб продовжити своє навчання.
     Там він знайомиться з молодими художниками-авангардистами та навчається у «Вільній російської Академії».
     Альтман в 1911 році повернувся у Вінницю. Він дуже багато працює: пише картину «Єврейські похорони», а також серію карикатур на своїх земляків, яку видає окремою книгою під назвою «Вінниця в карикатурах» (1912 рік). До цього часу відноситься і робота Н.Альтмана  у Вінницькому міському театрі у якості головного художника.
   Альтман починає думати про переїзд до Петербургу. Щоб отримати «вид на житєльство», він їде до Бердичева і здає екзамен на живописця вивісок. 23-річний художник у кінці 1912 року приїжджає до Петербургу та  влаштовується працювати підмайстром у вітражну майстерню.
     Альтман познайомився з Ахматової в Петербурзі в поетичному кафе «Бродяча собака» у 1913 році. Спочатку Альтман швидко зробив товариський шарж. Відомий портрет з’явився пізніше. Картина стала сенсацією. Відомий критик Л. Брунді писав, що «це не річ, а віха у мистецтві».
Анні Ахматової портрет не сподобался:
Как в зеркало, глядела я тревожно
На серый холст, и с каждою неделей
Все горше и страннее было сходство
Мое с моим изображеньем новым...
    Н.Альтмана запрошують приймати участь у виставках, оформлювати книжки поетів.  Кажуть, зустрічаючи його, Осип Мандельштам декламував жартівливі вірші:
 Это есть художник Альтман,
Очень старый человек.
По-немецки значит Альтман -
Очень старый человек.
Он художник старой школы,
Целый свой трудился век,
Оттого он невеселый,
Очень старый человек.
  Альтман зустрів революцію 1917 року із захопленням. Він мріяв про нове мистецтво, про вільну Росію. У 1918 році він декорує перший радянський парад - масовий спектакль режисера М.М. Євреїнова, влаштований з приводу 1-ї річниці Жовтня. Натовпи статистів (в основному солдат) покликані були відтворити революцію у вигляді грандіозного дійства, що перетворює всесвіт. На оформлення Двірцевій площі в Петрограді пішло п'ятдесят тисяч квадратних метрів кумачу. Футуристичні декорації змінили історичний центр Петрограда, затуляючи і тим самим як би «руйнуючи» архітектурні пам'ятники царизму (так, підніжжя Олександрівського стовпа було оформлено у вигляді гігантського багаття).
     Альтман редагує першу радянську газету з питань мистецтва – «Мистецтво комуни», керує створенням Музею художньої культури, пише портрети відомих більшовиків. Скульптурний портрет Леніна у 1925 році на виставці у Парижі завоював Золоту медаль.
   В 1921 році Альтман переїхав до Москви, тому що його призначили керівником відділу мистецтва Наркомосвіти. Перша робота художника в театрі-це вистава 1921 року «Містерія-Буфф» Маяковського німецькою мовою для делегатів ІІІ Конгресу Комінтерну. В Єврейському театрі відбулись прем’єри п’єс у постановці Є.Вахтангова з декораціями Альтмана. Спільна робота у театрі Грановського, Міхоєлса та Альтмана наштовхнула на думку зняти разом фільм «Єврейське щастя». Сценарій написав Шолом-Алейхем. У 1925 році знімальна група на запрошення Альтмана приїхала у його рідну Вінницю, де зберігся єврейський район Єрусалімка.
     У 1928 році Єврейський театр їде на довгі гастролі Західною Європою. Альтман  залишається у Парижі на 7 років.
   Повертається він тільки у 1935 році. Але життя дуже змінилося. Від художника вимагали писати великі ідеологічні картини про перемоги Сталіна. Цього робити Альтман не вмів, а писати щось інше було небезпечно для життя. З цього часу залишились тільки декілька пейзажів та «Портрет дружини». Для того щоб заробляти на життя Альтман ілюструє багато книжок.
    Але головне для Альтмана у цей час-робота як художника-декоратора у театрах Ленінграда. Виставою ВДТ «Король Лір» починається його довга робота з режисером Григорієм Козинцевим над п’єсами Шекспіра.
    Остання  персональна виставка Натана Альтмана відбулася у 1977 році у Москві у Будинку художника. Але вже після його смерті. Він помер 12 грудня 1970 року і похований на маленькому кладовищі в селі Комарово під Петербургом. Доля склалась так, що його могила –біля могили Анни Ахматової, яку він пережив лише на чотири роки.