Вінничанки-учасниці ліквідації аварії 

на Чорнобильській АЕС.

  Жінки працювали медиками, телефоністками, кухарями. Особливу увагу звернули на себе дві героїні. Ще зовсім молоді на той час жінки проявили неймовірний патріотизм. В обох з них на руках були синочки, причому, однакового віку. Хлопчикам виповнилося тільки два роки.

   Їм вдалося умовити своїх матерів, щоб ті побули з дітьми, а самі поїхали рятувати людей від чорнобильського лиха. Вони могли не робити цього. Ніхто б їм не дорікнув, адже мали підставу не їхати — у них малі діти на руках. Поїхали… Мабуть, не задумувалися про те, що радіація, як кажуть, вбиває…

 Любов Німенко працювала телефоністкою у міській телефонній станції рідної Вінниці. Говорила, що телефоністки одними з перших дізнавалися про деякі події. Такою була специфіка професії. Про те, що сталося на атомній станції, спершу повідомляли як про пожежу. Німенко слухала про це і думала: «Якщо це пожежа, то чому евакуюють людей, до того ж усіх?.. Значить, там не тільки пожежа». Її відчуття не підвело. Згодом про страшну аварію заговорив весь світ.

  У колективі телефонної станції формували групу для поїздки у Чорнобиль. На той час синові пані Любові виповнилося заледве два рочки.

— Мамо, я їду в Чорнобиль, — з такими словами вона звернулася до мами. — Прошу тебе, побудь цей час з дитиною.

 Мама у відповідь не знала, що сказати, тільки уважно дивилася на доньку і мовчала. Потім благала, умовляла не робити цього.

— Уперше в житті я в ті хвилини не послухала маму, — розповідала Німенко. — Слово мами для мене було дорожче золота. Матусю любила, шанувала, оберігала. А цього разу…

  Перед тим, як потрапити у Чорнобиль, їхній автобус зупинили у містечку Іванків. Сказали, що тут мають заночувати. Розмістили у гуртожитку місцевого профтехучилища. Тоді вперше відчула незручності. Зрозуміла, що далі буде ще краще. Сотні одиниць транспорту рухалися у напрямку Чорнобиля. Десь же їх усіх треба розмістити…

  Будинок Чорнобильської телефонної станції розташовувався у самому центрі мміста, поруч з будинком тодішньої  влади. Було видно, що приміщення зовсім нове, його здали в експлуатацію незадовго перед тим, як на станції сталася аварія. Мали ще встановити нове обладнання, але не встигли.

— Працювали на старій базі, що ускладнювало роботу, — згадувала Любов Іванівна. — На зв'язок з Чорнобилем у ті дні виходив, здається весь тодішній Союз. Коли під час роботи говорила традиційні слова: «Алло, я – Чорнобиль!», на тому кінці абонент замовкав. Здавалося, саме слово викликало у людей страх. Якось під час розмови з Іркутськом телефоністка на тому кінці не стримала схлипувань. Я зрозуміла, що жінка, слухаючи мене, розплакалася.

    Німенко теж витерла сльозу. По-справжньому плакала інколи під час нічних чергувань. У таку пору на станцію крадькома забігали солдатики. Просилися подзвонити додому, до мами. Телефоністкам забороняли допускати  сторонніх, але… Поки той чи інший хлопець заспокоював когось із своїх рідних, вона підходила до вікна і не випускала з рук носову хустинку.

    Одним з перших після аварії направив бригаду лікарів у Чорнобиль Львівський обласний відділ охорони здоров’я. Серед медиків була лікар Тетяна Леонідівна Зонова. Каже, чорнобильську дату ніколи не забуде — реактор вибухнув у день її народження. На той час пані Тетяні виповнилося 26.

   У Чорнобилі її, лікаря-педіатра, включили у бригаду швидкої допомоги. Доводилося робити не тільки те, що має робити лікар, тобто надавати невідкладну допомогу. Їх залучали до евакуації людей, багатьох місцевих треба було переконувати, що залишатися в зоні не можна, бо це небезпечно для здоров’я.  Люди плакали, сперечалися, не погоджувалися нікуди їхати. Такі розмови виснажували фізично і морально. Навіть перевірку води у криницях у сусідніх з Чорнобилем селах також доручали бригаді швидкої. Скажімо, виїжджають на виклик до хворого, а їм доручають ще й взяти проби води на аналізи.

   13 травня 1986-го закінчилося її відрядження у Чорнобильську зону. Два тижні минули у напруженому ритмі роботи, що інколи забували про сон, не кажучи про харчування.

   До Вінниці пані Тетяна перебралася після навчання у медичній академії післядипломної освіти імені Шупика, де набула спеціальність лікаря спортивної медицини. Працювала у двох вінницьких ДЮСШ. Напередодні Олімпіади у Пекіні у 2008 році її запросили до Києва, готувала наших олімпійців до стартів на головній спортивній події того літа.

Нині пані Тетяна одна з найбільш активних у міській організації «Союз Чорнобиль України».

   Медсестра Галина Василівна Ніжньовська. На зборах медсестер лікувального закладу, де вона працювала на той час, запропонували визначитися, хто поїде в Чорнобиль. Багато відмовилися. Називали різні причини. У пані Галини теж був вагомий аргумент не їхати. На той час її синочку виповнилося тільки два рочки. Їй самій було 22 роки. Каже, молодість взяла гору. Твердо вирішила для себе: «Поїду!». Для неї складнішим виявилося переконати маму в тому, щоб догледіла дитину на час її відсутності.

  З Києва їх везли стареньким автобусом марки ПАЗ. Згадує, що їхати довелося стоячи. Молодші поступилися місцями старшим. У Чорнобильській районній лікарні їх розподілили по відділеннях. Їй дісталося хірургічно-травматологічне. Вдома вона працювала в реанімації. Приймали пацієнтів переважно з радіаційними опіками. Зміни тривали безкінечно: інколи починали роботу  о шостій ранку, а закінчували о 12-й ночі.

Закінчився вересень 1986-го, а разом з ним закінчився час перебування Галини Ніжньовської у Чорнобильській зоні.

Довідково

   Шість тисяч мешканців Вінниччини брали участь у ліквідації наслідків найстрашнішої техногенної катастрофи ХХ століття. Разом з чоловіками чесно і самовіддано виконували покладені на них обов’язки жінки. Понад 300 з них працювали медиками, телефоністками, кухарями… 50 з них нині є учасниками міської ГО «Союз Чорнобиль України».

 

 

Великдень на Поділлі

    Святкування

   Хто знає, чому Великдень щороку святкується в різні дні? Напевно, більшість. І все ж...У І столітті нашої ери воскресіння Христа святкували кожного тижня, але у ІІ столітті що до цього вже почалися суперечки. Тому відбувся Нікейський собор, на якому постановили,що Великдень святкуватимуть після 21 березня в неділю після повного місяця. А оскільки це явище відбувається завжди в різний час. то і дата святкування різниця. Тому, щоби встановити дату , спочатку визначають коли місяць вперше буде повним після весняного рівнодення. А наступна неділя буде святковою.

Великодня ніч.

    Ніч перед Великоднем наші пердки вважали магічною. В цей час стається чимало цікавого. Більшість християн йдуть до церкви на нічне богослужіння. У деяких європейських народів є звичай: люди запалюють великі вогнища, які символізуютьперемогу Христа над темрявою язичницьких часів.

Ще вдавнину біля церков запалювались багаття і люди стежили, щоб вони не гасли. Всі решта хоч і залишалась вдома, теж намагались не спати. Казали, хто засне у цю ніч, весь рік буде сонним.

    Цікаву традицію з багаттям влаштовували в селі Чортовець , що на Покутті. Під тамтешньою церквою ойго розкладали, в ньому ж спалювали сміття, а коли вогонь горів яскравіше, навколо вогню ставали хлопці. Це створювало ілюзію біблійного епізоду, коли апостоли грілися біля вогню, чекаючи на Ісуса.

   У давні часи дуже святковим виглядав храм в Котельві. Там робили ліхтарі , схожі на китайськи ,і вивішували по періметру будівлі, а ще й в кожному дворі і на деревах.

   У великодню ніч будь-хто міг випробувати свою вдачу. Предки вважали, якщо взяти червоне яйце і піти з ним на пошуки прихованих скарбів, то неодмінно їх знайдеш. Яйце нагріваючись у руці, вказує на місцину. Але додавали, що цей обряд досить небеспечний.

Великдень.

    Святкування Великодня з часом обросло новими звичаями та традиціями.Але це не означає, що ми забули про старі обряди.

   У народі куштування освячених страв називають розговінням або розговин. За святковим столом споконвіків збиралася вся родина, щоб триматися разом і наступного року. На Великдень, а також в понеділок і вівторок, глава роду розділяє паску та яйце на стільки частин, скільки в рнодині людей.На Поділлі, Волині та Західной Галичині після такого обряду господар тричі обходить стіл з мискою, повною їжі, щоб були багатими. Жодної кріхти освяченого намагали не впустити жителі Східної та Центральної України, щоб нічого не дісталось мишам, які нібито можуть перетворитися в кажанів, покуштувавши їх.

    У цей час свати ходили один до одного. Молодята сідали в червоний кут, наречений звертався до своєї майбутньої дружини тільки на “ви” і пригощав різними стравами.

     В давнину першого великодневого дня всі господині залишалися вдома та накривали стіл. Гостинці були заздалегідь готові для приходу гостей і стояли цілий день.Натомість чоловіки ходили від хати до хати, вітаючи родичів та знайомих.

   У такий величний день за святковим столом не варто було забувати померлих родичів.Наприклад на Херсонщині разом з великодневими стравами на стіл ставлять “могилку”, - тарілку, наповнену землею, в якій вже встигли прорости стеблинки вівса. Серед зелених пагонів поміщали яйця: їх кладуть стільки, скільки в родині небіжчиків.

Писанки.

   Традиція розмальовувати писанки є практично у всїх народів. Яйце завжди символізувало нове життя. Але неодмінно стається так, що старе повинне дати місце новому.Тому писанку символічно розбивають. Слов’яни катаи писанки по землі для родючості та зберігали впродовж року, щоб захистити домівку від різних негараздів. Якщо хтось хотів поспілкуватися з померлим родичем, він брав три червоних яйця і похристосувався з ним на його могилі, а самі яйця згодовував потім птахам.

  Існує багато легенд про появу звичаю фарбувати яйця. Одні пов’язують його з імператором Марком Аврелієм. Курка, що належала його матері , знесла яйце, всіяне червоними крапками, що означало народження майбутного правителя. Римляни надсилали один одному фарбовані яйця як привітання.

Інші вважають, що після смерті Христа іудеї зібрались на бенкет, на якому серед інших страв була засмажена курка та варені яйця. Один з присутніх заявив у ході розмови, що Ісус воскресне через три дні, на що господар відповів: “Якщо курка на столі оживе, а яйця почервоніють” На його подив так і сталося. Ще одна легенда розповідає, що першою фарбувала яйця Діва Марія, яка таким чином забавляла маленького Ісуса.

  Хтось більше схиляється до версії, що все набагато простіше: колись (як і тепер) впродовж посту не можна було вживати багато продуктів, серед яких були і яйця. Бажаючи зберегти цінні харчі, люди варили їх, а щоб не переплутати з сирими, фарбували.

Однак, найбільш розповсюдженою є розповідь про те, як Марія Магдалина прийшла до Тиверія і подарувала йому за тодішнім звичаєв яйце. Коли вона розповіла йому про воскресіння Христа, той не повірив “Як може хтось воскреснутиз мертвих? Це так саме, як якби це яйце раптом стало червоним” Так і сталось, яйце почервоніло, на що здивований імператор вигукнув: ”Воістину воскрес!”

  Найбільша писанка знаходиться в канадському містечку Вегревілль: 8 мзавдовжки, 5 мзавширшки, а важить це диво близько 2 тони. Не зважаючи на габарити подібно до флюгера вона повертається за вітром і її видно в радіусі кількох километрів. Створили цю диво-писанку про згадку про перших українців, котрі приїхали на теріторію Канади багато років тому.

Паска.

   Щороку наші господиньки готують паску, яка є чи не найголовнішим арибутом у святковому кошику. Кажуть що цей обряд господиня повинна проводити одна, без чужих очей. Серед розмаїття рецптів пасок знаходимо і сирні, традиція випікати яких зберіглася в Центральній та Східній Україні.

На Поліссі досі виконують обряд з діжкою, яку готують до змішування тіста для паски. ЇЇ вимивають, накривають рушником, підв’язують червоною крайкою (тканий пояс), зверху на неї кладутьгроші і ставлять на стовпчики воріт, щоб підняти вище до неба. Люди вірять, що коли зійде сонце, то своїми променями благословить діжку. Після, господині цієї місцевості, а також Поділля,Галичини, та Покуття беруться за не менше сакральний ритуал випікання святого хліба.

  У Чорнобильській зоні та на Поліссі люди поважного віку, яким важко ходити в церкви, виносять спечений хліб на вулицю під час сходу сонця, щоб воно благословило його.

   За древніх традицій, шматком освяченої паски українці годівали птахів, які сідали на вікно. Це був символ багатства та вдачі.

  Однак кожна країна має свій аналог святкового хліба. Британці наприклад печуть великодній кекс.Найстаріший святковий кекс був приготовлений ще в 1821 році Вільямом Скіннером у Страстну П’ятницю. Він зберігся до наших часів, навіть не запліснявів за сільки часу і досі пахне, як свіжий. Реліквія належить пра-пра-правнучці пекаря Ненсі Тітман,яка планує передати її своїм дітям, внукам і правнукам.

Святкові гуляння.

   Уже після літургії і святкового сніданку наши пращури влаштовували гучнегуляння з іграми, гойдалками та хороводами. Подекудивони могли затягнутися на кілька тижнів. У багатьох народів була традиція водити великий хоровод під народну музику. А на гойдалках каталися всі, хто хотів позбутися гріхів та різних напащів. Також і в наши часи біля храмів водять гаївки, хороводи, діти співають пісні. Ця традиція міцно вкоренилася на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині.

  На Закарпатті в давнину під час Великодньої неділі іграми також не нехтували: на Хустщині “били блишки”, а на Раховщині грали в “Букур”.Сьогодні ж після забав, закарпатський господар обкурює кімнату ладаном. Якщо в родині є дівчина на виданні, то освячену паску кладуть їй на голову,вимовляючи: “ Щоб людям було величне, як ця паска пшенична!”

На Яворівщині ж за незаміжніминавіть стежать: ватаги хлопців ходять від хати до хати і співають дівчатам пісні, яці дуже нагадують колядки.

  Ще є Поливаний понеділок. Традиція обливатися водою на другий день свят бере свое коріння ще з давніх часів і зараз поширена по всій Україні.

На Гуцульщині та Бойковщині батьки дівчат, яким діставалися такі водні процедури, щей раділи. Прихід поливальників означав, що надія на заміжжя є, тому придане готувати можна. Магічна дію, нібито, має вода, в яку кладуть монети і два яйцяю Нею потрібно вмиватися. Так програмують себе на те, щоб рік був багатим і краса цвіла.

Цікаві традиції народів світу.

   Святкування Великодня не має жодних стандартів. Тому кожен народ має власні, цікаві звичаї та обряди.

  Наприклад в Болгарії виготовляють багато різних глиняних горщиків із хорошими побажаннями та скидають їх з верхніх поверхів будинків на знак перемоги над злом. Кожен бажаючий може взяти собі кусник цього горщика додому на щастя. Писанки розписують тільки в Чистий Четвер, а на святковому столі повинні бути баранина та червоне вино.

   У Фінляндіі в цей день також святкують прихід весни.Напередодні свята фіни садять в горщики жито або траву.Коли з’являються перші пагінці вважається, що вони приногсять в домівки весняні барви та настрій.

  Для шведів великоднім символом є не яйце, а саме курча. Тому тамтешні жителі прикрашають ними свої домівки. Крашанки вони роблять з картону, а в середину кладуть цукерки.

  Колись в Італії напередодні Великодня по домівках розносили палаючий факел - вогонь із церкви. Однак сьогодні на місце цієї традиції прийшли феєрверки.