ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ РІЗДВА НА ПОДІЛЛІ

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконували всі хатні роботи: білили хату, вивішували найкращі рушники.

«У деяких районах Поділля вже в ХІХ ст. як оригінальна оздоба на Різдво використовувались паперові квіти й витинанки, якими прикрашали стіни і сволок; прикраси: іграшки з соломи та солом’яні «павуки».

Вранці в день Святого вечора («багатого Вечора», «багатої куті», «вілії») господиня розпалювала в печі та починала готувати 12 пісних страв. У цій багатій, але пісній вечері використовували плоди поля, саду, дари лісу. Різноманітна і багата їжа в цей день, за народними уявленнями, повинна була забезпечити добробут людей у наступному році».

Традиції Поділля

В той час, як господиня з дочками порядкували у кухні, господар обходив все господарство. Давав їсти і пити худобі, вичищав хліви, стелив свіжу солому, заготовляв святочну кашу, готував навіть зерно курям, щоб не робити це під час свят. Після цього брав мак і посипав усюди в господарстві: у стайнях, оборах, хлівах, на пасіці — щоб ніяка зла сила не вступала до його двору.

Коли всі приготування до Святвечора закінчені, кожен помитий, вбраний в чистий одяг, хата позамітана і віник винесений з хати, настає час внесення дідуха, який ставився на покутті.

Земляну долівку або підлогу вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи. Розшукуючи їх, діти мали наслідувати квоктання курей, мукання корів тощо. За повір’ям, від цього будуть добре плодитись і вестись у господарстві тварини та птахи.

Святвечір у подільских оселях

Святковий стіл також застилали сіном, по кутках клали часник (виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною — «обрусом». Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, «щоб були такими ж міцними».

На святково застелений стіл викладали обрядовий хліб, у ньому робили дірку і вставляли високу воскову свічку. Далі господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром і урочисто, з молитвами, несли на покуття. «Іде Кутя на покуття!» — примовляв господар. Потім господар обкурював хату запашним ладаном чи ялівцем та кропив святою водою. Господиня ставила страви на стіл, а діти виглядали через вікна, чи засвітилась перша зірка.

Родина збиралась біля столу з різдвяними стравами і починала молитись: за померлі душі, за тих, хто пропав або заблукав, а потім за всіх рідних, знайомих, присутніх. Після молитви господар брав кілька ложок куті та по ложці інших страв, змішував усе з борошном і йшов у хлів та пригощав кожну тварину, щоб і вона могла святкувати.

Після того, як усі нарешті підходили до столу і перед тим, як сісти, продували місце на лаві, щоб ненароком не придавити святої душі. Голова родини сідав за стіл, а за ним — всі решта за старшинством.

Спочатку куштували кутю, яка у Святий вечір символізувала тризну і була втіленням єдності усього роду, минулих і сущих поколінь та перемоги життя над смертю. Не подрібнені зерна пшениці — це життя, що проминає та відроджується, мак (знак сну і смерті) — душі померлих родичів, а мед — символ доброї новини, яку приносить у світ Христос, об’єднуючи всіх.

Усі їли зі спільних мисок і пили з однієї чарки, бо вважалося, що допоки будуть так робити, доти буде любов і злагода у родині. Кожен повинен був спробувати усі 12 страв, що є на столі. Вечеряли довго. Під час трапези ніхто не вставав з-за столу, окрім господині, яка підносила страви.

Серед подолян, як і в цілому на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом і залишали для них наїдки наніч.

За давньою, ще дохристиянською традицією, на Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами («носили вечерю»), що символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість.

У перший день Різдва, звечора, починали колядувати: групи чоловіків, парубочої молоді, хлопчиків заходили на подвір’я кожної хати, піснями славили Сина Божого і господарів, бажали їм здоров’я, достатку, виконували ряд обрядових дійств. Натомість колядників обдаровували грішми, горіхами і ласощами. Обряд колядування нерідко супроводжувався драматичним дійством живого вертепу, який представляв легенду про незвичайне народження Христа.

 

День української хустки

День української хустки — неофіційне щорічне свято, що відзначається 7 грудня з метою об'єднання жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Свято започатковане в Україні в 2019 році.

В рамках відзначення проводяться флешмоби «Зроби фото/відео з хусткою», для дівчат та жінок влаштуються майстер-класи та навчання, як правильно в'язати хустку.

У 2020 році у Вінниці започаткований флешмоб, присвячений Всесвітньому дню української хустки (7 грудня), встановив новий національний рекорд — «Міжнародний флешмоб впродовж доби. Найбільша кількість жінок в українських хустках».

7  січня святкується також день Катерини, яке є святом на честь Катерини Александрійської — головним із жіночих свят, бо за віруваннями Катерина є захисницею жіночої долі.

Історія

День Української Хустки почали відзначати за ініціативи вінничанки, депутатки Вінницької обласної ради, президента Міжнародного Клубу Успішних Жінок України Людмили Станіславенко. Ініціативу підтримали громадські діячі, актори та успішні жінки з України та усього світу. У 2019 році свято відзначили в Іспанії. Канаді, США, Казахстані, Йорданії, Латвії, Індії та Португалії. Цього ж року Людмила Станіславенко ініціювала проведення Дня Української Хустки на державному рівні.

У рамках флешмобу «Зроби фото/відео з хусткою» українки публікували свої світлини з хештегом #УкраїнськаХустка. Флешмоб швидко завоював популярність серед українок з усіх куточків країни та поза її межами. 2019 року світлини з українською хусткою у соцмережах опублікували понад мільйон учасниць.

У 2020 з нагоди свята українки в різних країнах світу також брали участь у флешмобі «Зроби фото\відео з хусткою». Саме у 2020 році, під час відзначення Дня Української Хустки, було встановлено національний рекорд — найбільша кількість жінок в українських хустках, фото яких викладено в соціальних мережах. До встановлення рекорду долучились етнічні українки, які мешкають за кордоном та жінки з 20 країн світу.

Окрім того, свято з нагоди свята засновниця свята Людмила Станіславенко та відомі вінничанки зняли кліп до пісні «Хустка, Хусточка, Хустина…» (слова і мелодія — Віра Майборода та Неля Майборода).