Співпраця з Краєзнавчим музеєм виховного центру з вивчення історії рідного краю (керівник Певень Т.В.)

11.09.2018 року відбулись нестандартні уроки в 11 А та 11 Б класах. Учні уважно слухали та конспектували лекцію зав. відділу з вивчення новітньої історії Семенко Л. І. на тему «Поділля у міжвоєнний період. 1918-1939 рр.». Діти отримали можливість дізнатися маловідомі факти історії Вінниччини та сформувати особисте уявлення про події того часу.

Історичний портрет

Наполеона Бонапарта

Наполео́н I Бонапа́рт (15 серпня 1769 — 5 травня 1821)  імператор Франції(1804—1814, 1815) Місце народження-Корсика, Франція. Схвально зустрів Французьку революцію, став генералом революційної армії (з 1796). 1804 року проголосив Францію імперією, а себе її першим імператором Запровадив нове законодавство, яке діє у більшості європейських країн. Завдяки перемогам над Австрією, Пруссією, Росією підкорив більшу частину Західної й Центральної Європи. Після невдалої битви під Лейпцигом (1813) й здачі Парижа програв війну коаліції Австрії, Пруссії та Росії. 1814 року зрікся престолу, був засланий на Ельбу. 1815 року повернувся в Париж і відновив імператорську владу, але зазнав поразки у битві під Ватерлоо. Вдруге відмовився від престолу, був засланий на британський острів Святої Єлени^. Помер у Лонгвуді на Святій Єлені, Велика Британія. Національний герой Франції.

  Наполеон Бонапарт походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля та Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було п'ять синів і три доньки). Коли Людовик XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включно з Наполеоном. 1779 року після декількох місяців вдосконалення своєї французької мови в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні.      Після термідоріанського перевороту Бонапарта було заарештовано (10 серпня 1794 року, на два тижні) через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра — Оґюстеном. Після звільнення він пішов у відставку через конфлікт із командуванням, а через рік, у серпні 1795, отримав посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.

У критичний для термідоріанців момент Поль Баррас призначив Бонапарта своїм помічником, і він відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 3 жовтня (13 вандем'єра) 1795 року. Бонапарт отримав звання дивізійного генерала, його було призначено командувачем військ тилу. 23 лютого 1796 року він отримав посаду командувача Італійською армією.

9 березня 1796 року Наполеон одружився зі вдовою страченого під час якобінського терору генерала, Жозефіною Богарне.

У 1796—1797 роках французька армія під командуванням Бонапарта розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.

В Італійській кампанії Наполеон зажив слави полководця.

Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон, за підтримки промислової буржуазії, здійснив 10-11 листопада 1799 (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства. Після перевороту 18 брюмера єдину владу у Франції представляв тимчасовий уряд, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко).  

Програма Наполеона полягала у створенні централізованої влади, в підтримці промисловості та рільництва, в примиренні з новим порядком речей усіх тих елементів старого суспільства, що тільки можуть із ним змиритися (особливо церкви), у поліпшенні фінансів тощо. Законом 17 лютого 1800 року «про поділ території і адміністрації» поділ Франції на департаменти, а також уведено новий поділ — на округи. На чолі департаменту — префект.

З 18 травня 1804 року Наполеон — імператор Франції. За особистою участю Наполеона були розроблені цивільний (1804), цивільний процесуальний, торговельний (1807), кримінальний процесуальний та кримінальний (1810) кодекси.

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. У першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806 рік).

У зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі.     

Російська кампанія  називається ще Вітчизняною війною 1812 р., розпочалася 24 червня 1812 року, коли Велика армія Наполеона перетнула річку Німан. Офіційною політичною ціллю кампанії було звільнити Польщу від російської загрози, з метою чого Неполеон назвав цю кампанію Другою польською війною, щоб здобути прихильність поляків та мати політичне виправдання своїм військовим діям. Росіяни, відступаючи, застосовували тактику «спаленої землі» — спалювали міста, села, поля з врожаями. Робилося це з метою позбавити французів ресурсів, їжі, місць для розквартирування військ та відпочинку. 7 вересня відбулася битва під Бородіно (бл. 100 км від Москви) між французькими та російськими військами. Битва була дуже кривавою, з французької сторони у битві взяло участь 250 000 солдатів, з яких було втрачено 70 000. Французи виграли битву, але ця перемога була тактичною і не стала переломними моментом у війні, якого так прагнув Наполеон. Російські війська продовжили відступати.

Через тиждень Наполеон вступив до Москви. Але ніхто не зустрів французьку армію, місто було пустим. Губернатор Федір Растопчин напередодні евакуював мешканців міста та спалив важливі стратегічні об'єкти міста. Наполеон надіявся, що, зайнявши Москву, він поставить крапку у війні, але перемоги в битвах не принесли йому перемоги у війні. Втрата Москви не змусила Олександра I піти на підписання миру з Наполеоном, і вони обоє розуміли, що французька армія ставала меншою та слабшою з часом. Після одного місяця у Москві, французька армія почала рухатись у напрямку Калуги, де Кутузов розмістив російську армію. Війська Наполеона були виснажені, продовольчі ресурси підходили до кінця, починалась зима, солдати не мали зимового одягу, коні були на грані виснаження — всі ці обставини змусили Наполеона почати відступ. Голод, переохолодження, виснаження, постійні напади козаків та російських військ привели до великих втрат людей, до деморалізації армії Наполеона. Коли залишки Великої армії Наполеона перетнула річку Березіна (Білорусь), то вона налічувала всього 27 000 боєздатних солдатів. 380 000 солдатів було вбито, 100 000 потрапили до полону, Таким чином, кампанія тривала 6 місяців та стала переломним моментом Наполеонівських воєн.

Під час воєнної кампанії 1813—1814 років армія Наполеона завдала кілька поразок військам Шостої антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Пруссія, Росія, Швеція), однак у вирішальній чотириденній Лейпцизькій битві (яку також називають «битвою народів») 1813 наполеонівські війська були переможені союзними військами. Визначною подією під час битви було те, що повністю був розбитий лише ар'єргард під командуванням маршала Макдональда. Після вступу союзницьких військ у квітні 1814 у Париж, Наполеон 6 квітня зрікся престолу. Переможці зберегли йому титул імператора і передали в управління острів Ельба.

У 1815 році Наполеон зробив спробу повернути владу (Сто днів), але, зазнавши поразки в битві під Ватерлоо (18 червня), Наполеон вдруге зрікся престолу (22 червня). Був засланий на острів Святої Єлени, де мешкав під наглядом британського губернатора Гадсона Лоу (Hudson Lowe), спеціально призначеного для цієї мети, який максимально обмежував Наполеона в особистій свободі.

Наполеон Бонапарт помер 5 травня 1821 р. У 1840 році прах Наполеона перевезли до Парижа. Імператора поховали в Домі Інвалідів у Парижі.

До свята міста!

Фотопроект «Вінниця на початку ХХ та ХХІ століть»

Максиміліан Робесп'єр (6 травня 1758 - 28 липень 1794) - французький революціонер, один з найбільш відомих і впливових політичних діячів Великої Французької революції.

   Депутат Установчих зборів, виступав за скасування рабства, смертної кари, а також за загальне виборче право. Його послідовність у відстоюванні своїх принципів незабаром заслужила йому прізвисько «Непідкупний». Член Якобінського Клубу. .

      Підтримав проголошення республіки. Після повстання 31 травня - 2 червня 1793 року став членом Комітету громадського порятунку, брав участь у створенні революційного уряду. Підтримав прийняття закону, що ознаменував собою початок періоду «Великого терору».

         9 термідора II року (27 липня 1794 року) після бурхливого засідання в Конвенті він був заарештований. Після повстання Паризької Комуни того ж дня в підтримку арештованих, оголошений Конвентом поза законом і страчений без суду і слідства на наступний день, 10 термідора (28 липня 1794 роки) з двадцятьма одним з його прихильників.