7 клас
Історія України
Словник термінів і понять
Автономія (грецькою «сам» і «закон») — самоуправління певної території.
Аристократія (від грецьких слів «найкращий» і «сила, влада») — привілейована частина суспільства, яка успадкувала статус родоплемінної верхівки.
Археологія — галузь історичної науки, що розповідає про найдавніші часи на підставі вивчення речових знахідок (археологічних пам’яток).
Археологічна культура — сукупність речових знахідок (археологічних пам’яток), яка засвідчує факт перебування на даній території у визначений час певної групи людей (народу, племені).
Баскак — урядовець золотоординського хана, якому було доручено вести облік населення і збирати данину в руських землях.
Берладники — населення, що мешкало в пониззі Дунаю. На думку вчених, воно в основному складалося із селян, які тікали з-під боярської влади — у літописі навіть зустрічається термін «галицькі вигнанці». Центр цього краю — місто Берладь (тепер м. Бирлад у Румунії). У другій половині 40-х — у 50-х рр. XII ст. тут жив Іван Ростиславич Берладник.
Бояри (від слова «бой» — воїн, великий) — феодали-землевласники. Поділялися на дві групи: 1) «старці» — нащадки родоплемінної знаті, складали верхівку феодального суспільства на Русі; 2) «мужі-воїни» — служили в князівській дружині.
Буджак — територія, розташована між гирлами Дністра та Дунаю.
Варяги (давньоскандинавське varingr — «союзник») — 1) скандинавські воїни, що наймалися на службу до візантійських імператорів і київських князів; 2) назва балтійських (скандинавських і західнослов’янських) купців та воїнів; 3) назва скандинавських племен на Русі.
Вікінги (давньоскандинавське vikja — «іти вбік, повертати») — назва скандинавських воїнів, які залишили батьківщину і подалися в море, щоб займатися піратством і нападами на інші країни.
Волохи — давня назва румунів.
Вотчина — феодальне володіння, що передавалося у спадок.
Господар (або воєвода, румунською мовою — вода) — титул правителя Волоського і Молдавського князівств.
Гривня — 1) грошова та вагова одиниця у X—XIV ст. Існувало декілька різновидів гривні: київська, чернігівська, новгородська, литовська; 2) чоловіча та жіноча шийна прикраса (бронзова, срібна чи золота), що мала вигляд обруча,— знак гідності вождя, нагорода тощо.
Демос (грецькою мовою — «земля, країна, населення») — вільне населення грецьких міст, яке мало громадянські права. Від цього слова походить термін демократія — «народовладдя».
Держава — організація політичної влади в суспільстві. Ознаки держави: визначена територія, наявність апарату управління або правителів, існування права (норм поведінки, встановлених державою), збирання податків (які витрачалися передусім на утримання апарату управління).
Державний феодалізм — лад, якому притаманні: державна власність на землю; державний механізм розподілу земельних володінь; переважання земельних наділів на зразок феодів; переважання централізованої експлуатації земельної власності феодалом.
Дитинець — укріплена частина міста часів Київської держави.
Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Дружинники були особисто віддані князеві.
Етнос — стійка спільнота людей, пов’язаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю і назвою (етнонімом).
Етногенез — зародження і подальший розвиток етносу. Головними формами розвитку етносу вважаються: рід, плем’я, народ, нація.
Історія — наука, що вивчає розвиток людини і людського суспільства від часу їхньої появи до сьогодення.
Історія України — наука, яка є невід’ємною частиною всесвітньої історії. Вивчає розвиток людського суспільства на території нашої держави.
Історичні джерела — пам’ятки минулого, за допомогою яких можна вивчати історію людського суспільства. Джерела є усні, писемні, археологічні тощо. Історичні джерела вивчаються низкою наук: археологією, нумізматикою, антропологією тощо.
Каганат — назва держави у тюркомовних народів, зокрема у хозар.
Кибитка — критий шкірою віз у кочовиків.
Князь — вождь, який спершу очолював ополчення племені; згодом став правителем держави.
Конфедерація — форма державного устрою, коли окремі територіальні одиниці мають всі ознаки держави, а загальнодержавні органи є слабкими.
Комітат — адміністративно-територіальна одиниця в Угорському королівстві. У Закарпатті було чотири комітати: Берегівський, Мармороський, Ужанський і Угочанський.
Кочове скотарство (кочівництво) — форма відтворюючого господарства, що характеризується розведенням певних видів тварин (коней, овець) та постійним переміщенням населення і стад.
Куявія (слов’янська назва, передана арабською мовою) — рання держава східних слов’ян із центром у Києві, що за своїм устроєм більше нагадувала «союз союзів племен».
Лавра (грецькою означає «квартал, обгороджений муром») — назва великого і впливового чоловічого монастиря, підпорядкованого безпосередньо вищій церковній владі. Лавра в Києві виросла з ряду печерних скитів, звідси й назва — Києво-Печерська. Вона стала взірцем при заснуванні монастирів в інших містах Русі.
Лес — пориста, тонкозерниста осадова порода. Інша назва — жовтозем. Лесові завдячують родючістю розташовані над ним чорноземні ґрунти. Як відомо, своїми чорноземами Україна сьогодні славиться на весь світ.
Матріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало жінці. Родовід також визначався за жіночою лінією.
Мезоліт (грецькою «мезос» — середній) — середній кам’яний вік.
Неф — частина храмової будівлі, поздовжній простір між рядами колон або стовпів.
Нумізматика — галузь історичної науки, що досліджує монети. Вона вивчає зображення і написи на монетах, їх вагу, розмір і якість, техніку виготовлення, місцевість і час їхнього поширення.
Орда — у тюркомовних кочових народів це слово мало два значення: 1) назва військово-адміністративного утворення; 2) ставка правителя державного чи напівдержав ного утворення.
Патріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало чоловікові. Родовід визначався за чоловічою лінією. Керівництво родом здійснювали старійшини.
Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Дунаєм та Уралом.
Плем'я — об’єднання кількох родів, що виникає з метою оборони та розширення спільної території, координації трудової діяльності, а також регулювання відносин між окремими родами. Для племені характерні такі ознаки: власне ім’я і територія; особливий, притаманний лише цьому племені діалект; загальні релігійні обряди і культи; верховний вождь у деяких племен тощо.
Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.
Половці (на заході їх називали куманами, на сході — кипчаками) — народність тюркського походження. Прийшли в Північне Причорномор’я з Північно-Західного Казахстану.
Пониззя — частина Галицької землі у Середньому Подністров’ї. Її центром було місто Бакота.
Посадники — намісники (представники) великого київського князя у найбільших містах.
Праслов'яни — предки сучасних слов’янських народів. Група землеробських племен, що мешкали на Правобережжі України та на південному сході Польщі у добу бронзи і на початку раннього залізного віку.
Рід — універсальний колектив людей, об’єднаних походженням від спільного предка і виконанням шлюбних, господарських та релігійних функцій.
Русини — самоназва українського населення Галичини (до середини XIX ст.), Закарпаття.
Русь — 1) назва Київської держави, починаючи з IX ст.; 2) у вузькому розумінні — територія Середнього Подніпров’я (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина); 3) синонім слова «слов’яни» в період об’єднання східнослов’янських племен в одну державу.
«Руська Правда» — найдавніший кодекс руського права. Вченим відомо понад 100 списків цього кодексу, що були складені у XIII— XVIII ст. Найдавніша частина «Руської Правди» — «Правда Ярослава», створення якої припадає на 1016 р., містить 18 статей.
Слов'яни — велика група народів, що мають спільне походження, споріднені мови і культури та заселяють Східну, Центральну та Південно-Східну Європу.
Суспільне життя — різноманітні зв’язки між групами людей у процесі господарської, соціальної, політичної та культурної діяльності.
Спадкова монархія — форма одноосібного правління державою, коли влада передається у спадок (переважно від батька до сина).
Схизматики — грецьким словом «схизма» («розкол») називали конфлікт всередині християнської церкви в 1054 р., внаслідок якого утворилися православна і католицька конфесії. Схизматиками у Польщі називали православних українців.
Торки — племена тюркського походження, що мешкали біля Аральського моря. На початку XI ст. частина торків переселилася в степи на південь від Русі.
Уділ ( від слова «ділити») — окрема адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь.
Уличі — один із союзів східнослов’янських племен. Після втрати Пересічена у 944 р. уличі, за словами літописця, переселилися «межи Бог і Дністер». Близько 50 городищ X—XI ст., які належали уличам, виявлено вченими на території Вінницької області.
Улус — назва держави в монголів. У літературі її вживають і для означення великої адміністративно-територіальної одиниці, якою правив хан.
Філософія (у дослівному перекладі з грецької мови — «любов до мудрості») — за часів античності так називали систему теоретичних поглядів на Всесвіт та загальні правила практичної життєдіяльності.
Хоругва — військовий прапор, а також окремий військовий підрозділ, що мав свій прапор у польській та литовській арміях доби Середньо віччя.
Християнство — одна зі світових релігій, яка виникла в І ст. н. е. На III ст. припадає початок поширення християнства в Україні (на території Криму). У 988—989 рр. християнство стало державною релігією Русі.
Чорні клобуки — об’єднання кочових племен, наділених землею на південь від Києва — переважно в Пороссі — та зобов’язаних служити київському князеві (печеніги, торки, берендеї). Невеликі групи кочовиків жили також в околицях Чернігова і Переяслава.
Шипинська земля — давня назва Буковини, що походить від назви її адміністративного центру (тепер с. Шипинці Кіцманського району).
Шляхта (від давньонімецького «шлахт» — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали «благородне» (рицарське) походження.
Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.
Важливі дати та події
I— II ст. — перші згадки про слов’ян-венедів у писемних джерелах.
II— V ст. — черняхівська культура, основними творцями якої були слов’яни.
II—III ст. — переселення готів із південних берегів Балтійського моря у Північне Причорномор’я.
II—V ст. — період існування черняхівської культури. Витоки українського народу.
Близько 375 р. — розгром гунами готів.
Після 375 р. — остготи завдали тяжкої поразки антам.
Середина VI ст. — рух аварів через українські землі в Середнє Подунав’я.
VI—VII ст. — Велике розселення слов’ян. Балканські війни.
Кінець V — перша половина VI ст. — період життя князя Кия.
602 р. — остання згадка про антів у писемних джерелах.
VIII ст. — утворення князівств у східних слов’ян.
VIII — початок IX ст. — утворення Київської держави.
839 р. — прибуття руського посольства до Константинополя. У писемних джерелах вперше згадується назва «Русь».
860 р. — перший похід Русі на Царгород.
882 р. — похід Олега на Київ. Об’єднання північного і південного слов’янства у Київську державу.
907 та 911 рр. — походи Олега на Царгород.
941 та 944 рр. — походи Ігоря на Візантію.
946 р. — посольство княгині Ольги до Царгорода.
964—967 рр. — походи Святослава на Волгу та Північний Кавказ проти Хозарського каганату та його союзників.
968—971 рр. — Балканські походи Святослава.
968 р. — реорганізація управління Русі Святославом.
972 р. — загибель Святослава.
980—1015 рр. — правління Володимира Великого.
988—989 рр. — хрещення Русі.
996 р. — завершення будівництва Десятинної церкви — першого кам’яного храму на Русі.
1019 р. — утвердження Ярослава Володимировича на київському престолі.
1036 р. — розгром печенігів під Києвом.
1050—1114 рр. — роки життя видатного живописця Аліпія (Алімпія) Печерського.
1051 р. — обрання Іларіона київським митрополитом. Початок історії Києво-Печерської лаври.
1056—1057 рр. — створення Остромирового Євангелія.
1160 р. — спорудження Успенського собору у Володимирі-Волинському.
1060 р. — Ярославичі розгромили торків.
1068 р. — поразка Ярославичів на р. Альті. Київське повстання.
1073, 1076 рр. — створення «Ізборників» для Святослава Ярославича.
1097 р. — Любецький з’їзд князів.
XI—XIII ст. — завершальний період формування української мови.
Кінець XI — початок XII ст. — творчість Нестора-літописця.
1113—1125 рр. — правління в Києві Володимира Мономаха.
1125—1132 рр. — правління в Києві Мстислава Великого.
1139 р. — Києвом заволоділи чернігівські Ольговичі. У боротьбу за київський стіл втрутився Юрій Долгорукий.
1169 р. — Київ було сплюндровано Андрієм Боголюбським.
1185 р. — невдалий похід Ігоря Святославича проти половців, який став приводом до написання «Слова о полку Ігоревім».
1187 р.— перша згадка в літописах назви «Україна».
1141 р. — об’єднання Галицької землі Володимирком Володаревичем.
1152—1187 рр. — зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла.
1170 р. — початок князювання Романа Мстиславича на Волині.
1199 р. — похід Романа Мстиславича на Галич. Об’єднання Волині та Галичини.
1205 р. — загибель Романа Мстиславича під Завихвостом у Польщі.
1206—1238 рр. — міжусобиці, боярські змови та іноземне втручання в галицько-волинські справи.
1238 р. — утвердження Данила в Галичі.
1223 р., 31 травня — битва на Калці.
1239 р. — спустошення монголами Переяславської і Чернігівської земель.
1240 р., кінець листопада — початок грудня — оборона Києва.
1240 р., грудень — 1241 р., березень — спустошення монголами земель Київського і Галицько-Волинського князівств.
1245 р., 17 серпня — Ярославська битва.
1253 р. — коронація Данила Галицького.
1254—1259 рр. — напади монгольських орд на Галицько-Волинську державу.
1264 р. — смерть Данила Галицького.
1269—1288 рр. — правління Володимира Васильковича на Волині.
Початок XIV ст. — об’єднання галицько-волинських земель під владою Льва Даниловича.
1301—1308 рр. — правління Юрія Львовича.
1340 р. — смерть Юрія II. Початок боротьби за галицько-волинську спадщину.
1359 р. — утворення Молдавського князівства.
Близько 1362 р. — литовські князі остаточно заволоділи Києвом та Поділлям.
1374 р. — надання польській шляхті привілею спадкового землеволодіння.
1380 р. — підтвердження ханом Тохтамишем прав генуезців на володіння у Північному Причорномор’ї.
1385 р. — Кревська унія Литви та Польщі.
1393—1396 рр. — ліквідація Вітовтом самостійності українських удільних князівств.
1393—1414 рр. — діяльність Федора Коріатовича на Закарпатті.
1410 р.— Грюнвальдська битва.
1430—1440 рр. — повстання литовсько-руської знаті на чолі зі Свидригайлом.
Із 1435 р. — селянам Галичини дозволено переходити від одного феодала до іншого тільки раз на рік.
1440— 1452 рр. — Волинське удільне князівство Свидригайла.
1441— 1470 рр. — Київське удільне князівство.
1450—1494 рр. — життя та діяльність Юрія Дрогобича.
1458 р. — утворення незалежної від Москви Київської митрополії.
1481 р.— змова князів.
1490—1492 рр. — селянське повстання в Прикарпатті.
1491 р.— початок українського книгодрукування. Ш. Фіоль.
Кінець XV ст. — перші згадки про козацтво.
1497 р. — перша згадка назви «Буковина» у писемних джерелах.
1503 р. — захоплення Чернігово-Сіверщини московським князем Іваном III Васильовичем.
1508 р. — виступ Михайла Глинського.
1514 р. — битва під Оршею.
1523 р. — ліквідація Москвою Новгород-Сіверського князівства.
1529 р. — перша документально зафіксована згадка про опришків.
Опорні конспекти
ТЕМА. КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА (РУСЬ-УКРАЇНА)
УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (РУСІ-УКРАЇНИ)
ВИТОКИ ТА ПЕРЕДУМОВИ
— Становлення впродовж VII-VIII ст. слов’янських політичних союзів племен (дулібів, древлян, хорватів, полян, уличів, тиверців і сіверян), споріднених мовою, побутом, культурою.
— Виокремлення племінної верхівки, формування дружини, складання примітивного апарату влади.
— Економічні чинники (удосконалення технології оброблення землі, піднесення ремесла, торгівлі, контроль над торговельними шляхами).
— Активна зовнішня політика (походи на Візантію).
ВНУТРІШНЬО- ТА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КНЯЗІВ/КНЯГИНІ
ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Аскольд і Дір (?—832 рр.)
— Гуртування навколо Києва східнослов’янських племен.
— Вихід Київської держави на міжнародну арену.
— 860 р. — перший великий похід на Візантію.
— Перша спроба хрещення Русі (спричинила невдоволення серед знаті).
— 882 р. — вбивство Аскольда Олегом (наступником Рюрика); перехід влади в Києві до нової варязької династії Рюриковичів.
Олег (882—912 рр.)
— Правив від імені сина Рюрика — Ігоря.
— Об’єднання Північної та Південної Русі; зміцнення влади великого князя.
— Розширення кордонів держави, звільнення підкорених племен від сплати данини Хозарському каганату; укріплення військової могутності.
— Відновлення язичництва.
— 907 р., 911 р. — походи на Візантію, укладення договору, за яким Візантія зобов’язувалася дати відкуп воякам і щорічно сплачувати данину київському князю, руські купці торгували без мита, Русь зобов’язувалася допомагати Візантії в боротьбі з кочовиками.
— Походи проти Арабського халіфату (узбережжя Каспійського моря).
Ігор (912—945 рр.)
— Рішуче зміцнення центральної влади, послаблення ролі місцевих князів.
— Відновлення влади над повсталими древлянами; тривала боротьба з уличами (зруйновано їхню столицю — Пересічен, після чого вони переселилися в межиріччя Південного Бугу та Дністра).
— Збільшення розміру полюддя (данини у формі натурального оброку з підлеглого населення, яку кожної осені збирав князь або його намісник).
— 941 р., 944 р. — походи на Візантію (перший — невдалий (флот русичів знищений «грецьким вогнем»), другий завершився укладенням договору, але менш вигідного за попередні).
— Боротьба з печенігами.
— 945 р. — повстання древлян, під час якого Ігоря було вбито.
Ольга (945—964 рр.)
— Помста древлянам за смерть Ігоря (винищення місцевої знаті, спалення столиці древлян — м. Іскоростеня).
— 946—947 рр. — податкова реформа (встановлення норм податків і повинностей — уроків, оброків і створення погостів — адміністративно-господарських осередків для стягнення податків).
— Використання дипломатії — мирної форми міжнародних відносин (946 р. — візит до Константинополя, під час якого відбулося хрещення Ольги та було укладено союзницьку угоду з візантійським імператором Костянтином Багрянородним; встановлення дружніх стосунків з імператором Оттоном І; відсутність зіткнень із хозарами та печенігами).
Святослав (964—972 рр.)
— Домінування зовнішньої політики над внутрішньою.
— Розширення кордонів Київської Русі: 964 р. — похід до Оки і Волги, внаслідок якого було захоплено землі в’ятичів і завдано удару по Волзькій Булгарії, розгромлено Хозарський каганат.
— Посилення позицій язичництва.
— План Святослава перенести столицю до Переяславця на Дунаї.
— Балканські походи:
• 968 р. — розгром русичами болгар під Доростолом, але облога Києва печенігами змусила Святослава припинити похід;
• 971 р. — поразка русичів; князь відступив до Доростола; укладення угоди з Цимісхієм, за якою Русь відмовлялася від зазіхань на візантійські володіння на Дунаї та у Криму й зобов’язувала імператора забезпечити русичам повернення додому;
• 972 р. — загибель Святослава, який потрапив у засідку до печенігів.
РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Володимир Великий (980—1015 рр.)
— Розширення кордонів (підкорення волинян і хорватів; приєднання Закарпаття, тиверців і уличів; остаточне приєднання в’ятичів і радимичів; завоювання ятвягів); зміцнення позицій держави в Північному Причорномор’ї, Криму та Приазов’ї.
— Зміцнення південних рубежів («змійові вали»).
— Адміністративна реформа (ліквідації племінних князівств, придушення сепаратизму місцевої племінної верхівки, передання влади на місцях намісникам князя — його синам або довіреним особам).
— Військова реформа (відмова від опори на племінні військові формування, усунення з керівних посад варягів).
— Карбування власної монети (златники та срібляники).
— Запровадження закону «Устав земляний».
— Розбудова Києва («град Володимира»).
— Релігійні реформи:
• спроба реформувати язичництво (980 р.) — створення пантеону богів (Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл, Мокош); неспроможність язичництва забезпечити ідеологічну й культурну єдність, обґрунтувати право князя на одноосібну владу;
• 988 р. — запровадження християнства як державної релігії: хрещення Володимира в Корсуні, хрещення киян.
Значення запровадження християнства: посилення авторитету Київської держави на міжнародній арені; зміцнення центральної влади; утвердження високих моральних цінностей; розвиток культури (писемність, літописання, кам’яне зодчество).
— Використання дипломатії: розширення відносин з Візантією, європейськими країнами, Скандинавією; дипломатичні відносини із Чехією, Угорщиною.
Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). «Руська Правда»
— 1019 р. — перемога Ярослава над Святополком у битві на р. Альта.
— Поразка у битві з князем Мстиславом під Лиственом; укладення договору про поділ Русі по Дніпру: Ярославу відійшло Правобережжя з Києвом, а Мстиславу — Лівобережжя з Черніговом; 1036 р. — початок єдиновладного правління Ярослава (після смерті Мстислава).
— Розбудова Києва (Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення Богородиці, Софійський собор (1037 р.), Києво-Печерський монастир).
— Укладення збірника норм давньоруського права — «Руська правда».
— Спроба домогтися самостійності Руської церкви, її незалежності від Візантії (обрання 1051 р. митрополитом русича Іларіона).
— Розквіт давньоруської культури (освіта, літописання, архітектура).
— Заснування першої державної бібліотеки при Софійському соборі; бібліотеки в Білгороді, Чернігові, Переяславі та ін. містах.
— 1036 р. — розгром печенігів.
— Встановлення дружніх стосунків із Францією, Угорщиною, Норвегією, Швецією, Англією (укладення династичних шлюбів; Ярослав — «тесть Європи»), погіршення стосунків із Візантією.
— Укладання заповіту (йшлося про успадкування великокнязівської влади й розподіл між синами території імперії на окремі володіння — уділи).
Правління Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод) | |
1054-1073 рр. | Утворення тріумвірату — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава, Всеволода (засвідчило послаблення центральної влади). |
1068 р. | Поразка Ярославичів від половців на р. Альта, що спричинило повстання киян. |
1072 р. | Затвердження збірника законів «Правди Ярославичів». |
1073 р. | Розпад тріумвірату; початок міжусобних війн між Ярославичами. |
1097 р. | Любецький з’їзд князів, ухвали якого закріпили поділ Русі на удільні князівства, які стали власністю окремих родин Рюриковичів і згуртували князів на боротьбу з кочівниками. |
Князювання Володимира Монономаха та його сина Мстислава Великого у Києві. Боротьба з половецькою загрозою
Володимир Мономах (1113-1125 рр.)
— 1113 р. — повстання киян, унаслідок якого на київський престол було запрошено Володимира Мономаха.
— Зміцнення князівської влади, єдності держави.
— Укладення «Уставу» (доповнення до «Руської правди»).
— Зменшення лихварських відсотків, податків.
— Написання «Повчання дітям» — морально-етичного твору, у якому змалював образ ідеального правителя, що мав зберігати єдність і могутність Русі.
— Успішна боротьба проти половців; зближення з Візантією, Скандинавією, Західною Європою.
Мстислав Володимирович (1125-1132 рр.)
— Продовження політики свого батька.
— Збереження одноосібної влади й централізації країни (у неслухняних князів відбирав уділи й виганяв їх за межі Русі); припинення міжусобиць.
— Захист держави від нападів половців.
— Союзницькі відносини з Візантією, пошук порозуміння з Польщею, Угорщиною.
Роздробленість Київської держави
Причини роздробленості
— Перетворення великого землеволодіння на спадкове (вотчинне).
— Посилення бояр та удільних князів, за якого влада великого князя стала зайвою.
— Панування натурального господарства, що зменшувало потребу в торгових контактах і об’єднанні земель.
— Відсутність чіткої системи престолонаслідування, суперництво за владу.
— Великі розміри держави; істотні регіональні відмінності, етнічна неоднорідність населення.
Київське князівство
— Одне з найрозвиненіших і густонаселених князівств; політичний центр Київської держави; найбільше місто — Київ, помітну роль відігравали Вишгород, Білгород, Канів.
— Не було спадковою вотчиною, тому стало об’єктом боротьби за владу.
— 1169 р. — погром Києва Андрієм Боголюбським (володимиро-суздальським князем).
— Неспроможність відіграти роль об’єднавчого центру.
Переяславське князівство
— Межування на сході та півдні зі Степом, у якому панували кочовики; створення потужної Посульської оборонної лінії; розбудова міст-фортець — Остерський городок, Прилуки, Лубни, Жовнин.
— Успішна боротьба Володимира Глібовича проти половців.
— Залежність від Києва.
— 1187 р. — перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах (у зв’язку зі смертю князя Володимира Глібовича).
Чернігівське та Новгород-Сіверське князівства
— Найбільші міста: Чернігів, Тмутаракань, Путивль, Стародуб.
— Перший князь — Святослав (син Ярослава Мудрого), сини якого започаткували дві династії: Олеговичів (Ольговичів) та Давидовичів.
— Утворення ухвалою Любецького з’їзду Новгород-Сіверського князівства; його формальне підпорядкування Чернігову за фактичного проведення самостійної політики місцевими князями; боротьба між Давидовичами та Ольговичами за володіння князівством.
— 1185 р. — похід Ігоря Святославича на половців; поразка на р. Каялі.
— 1187 р. — «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора.
Волинське князівство
— Утворилося на західних теренах Руської держави.
— Започаткування Ізяславом Мстиславичем (онуком Володимира Мономаха) місцевої династії; 1170 р. — початок князювання Романа Мстиславича.
— Найрозвинутіші міста — Володимир, Луцьк, Берестя, Вигошів та ін.
— Обмеження боярського свавілля; опора на міщан.
— Створення сильного війська.
— 1199 р. — об’єднання Галицького й Волинського князівств в єдину державу.
Галицьке князівство
— Засновник місцевої династії Ростислав Володимирович.
— Розквіт князівства за правління Ярослава Осмомисла (1153-1197 рр.).
— Боротьба проти боярської опозиції; участь у боротьбі за Київ.
— Розширення князівства (приєднання земель між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю).
— Спорудження Успенського собору у Галичі (1153-1177 рр.).
— Боротьба проти половців у союзі з іншими князями.
Наслідки феодальної роздробленості Київської держави
— Економічне й культурне піднесення (розвиток ремесел, торгівлі, культури).
— Удосконалення системи управління удільних земель.
— Розвиток демократичних традицій: скликання віча, звернення за підтримкою до міщан.
— Формування українського, білоруського й російського народів.
— Міжусобні війни, неспроможність протидіяти нападам кочовиків.
— Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів.
Розвиток суспільно-політичного життя Київської держави (Русі-України)
Вільне населення | |
Князі | Були найбільшими землевласниками. |
Бояри | Вищий прошарок; формувалися з родоплемінної знаті та дружинників; отримували від князя землю за службу. |
Дружинники | Професійні воїни, що обіймали й урядові посади; отримували за службу грошову винагороду та земельні наділи. |
Духовенство | Найосвіченіша верства, яка впливала на духовне та культурне життя; поділялося на верхівку (митрополит, єпископи) та рядових представників (священики, ченці). |
Міщани | Мешканці міст, які займалися ремеслом і торгівлею. |
Смерди | Більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю й були відносно вільними. |
Ізгої | Люди, що втрачали зв’язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі), але яких охороняв закон. |
Залежне населення | |
Закупи | Селяни, що втратили власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку). |
Рядовичі | Селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність і змушені були працювати за частку виробленої продукції. |
Челядь | Особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала; їх продавали, дарували, передавали у спадок. |
Холопи | Населення, що перебувало у повній власності феодала. |
Господарське життя
Сільське господарство. Промисли
— Основа господарства — землеробство (вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, овес тощо); використання сохи, рала із залізним наконечником, плуга; перехід від підсічно-вогневої до перелогової системи землеробства, до трипільної сівозміни.
— Городництво, садівництво; тваринництво.
— Допоміжні галузі — промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).
Міста. Ремесла й торгівля
— Розвиток ремесел (близько 80 видів); найпоширеніші — залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництво тощо.
— Зростання міст як центрів ремесла й торгівлі (ІХ-Х ст. — понад 20 міст, XI ст. — 32, напередодні монгольської навали — понад 300).
— Важливі торговельні шляхи — «із варяг у греки» (з Прибалтики до Причорномор’я через Дніпро), «шовковий» (з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм), «соляний» та «залізний» (сполучення між Кавказом та Прикарпаттям).
— Власна грошова система («куни»; гривні; златники та срібляники).
Розвиток культури й освіти київської держави (Русі-України)
Усна народна творчість
— Героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки, заклинання.
— Билинний епос (головні теми — боротьба із загарбниками, єдність і велич Русі; билинні герої — Микула Селянинович, Микита Кожум’яка, Ілля Муромець, Добриня та ін.
Писемність. Освіта
— Поширення писемності до запровадження християнства; створення нової абетки просвітниками Кирилом та Мефодієм (кирилиця, глаголиця) після хрещення Русі.
— Започаткування шкільної освіти Володимиром Великим; продовження цієї традиції наступниками.
— Заснування першої бібліотеки при Софійському соборі.
Література. Літописання
— Видатні пам’ятки давньоруської літератури:
• «Слово про закон і благодать» Іларіона;
• «Остромирове Євангеліє» (1056-1057) — рукописна пам’ятка; перша датована книга;
• «Повчання дітям» Володимира Мономаха;
• «Слово о полку Ігоревім» (1187);
• «Повість минулих літ» (1113) — літописний звід, який уклав Нестор.
Архітектура
— Домінування візантійської традиції:
• Софійський собор у Києві (1037);
• Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1036);
• Успенський собор Києво-Печерської лаври (1073-1078);
• Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в Києві;
• П’ятницька церква в Чернігові (кінець XII — початок XIII ст.).
Образотворче мистецтво
— Монументальний живопис:
• фрески — розпис водяними фарбами по вогкій штукатурці;
• мозаїки — зображення зі спеціального кольорового скла — смальти (мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору).
• Іконопис: Вишгородська ікона Богородиці; Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерськими; знаменитий іконописець Алімпій.
• Книжкова мініатюра: Євангеліст Лука (мініатюра з Остромирового Євангелія); родина князя Святослава Ярославича (мініатюра з «Ізборника»).
ТЕМА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ). МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА
Об’єднання Галицького й Волинського князівств. Князювання Данила Романовича
Роман Мстиславич (1199-1205 рр.)
— 1199 р. — об’єднання Волинського й Галицького князівств у єдину державу.
— Приборкання боярства завдяки підтримці міщан, дрібного боярства.
— 1202 р. — поширення влади на Київ.
— Приєднання балтського племені ятвягів.
— Активна зовнішня політика: тісні відносини з Візантією; боротьба з половцями; союзницька угода з Угорщиною; відмова від корони з рук Папи Римського.
— 1205 р. — загибель під час походу проти польського князя Лешка.
Період боярської смути (1205-1238 рр.)
— Утвердження боярських ставлеників у князівстві: у Галичі осів Володимир, у Звенигороді — Роман, у Володимирі — Святослав (сини сіверського князя Ігоря Ярославича); боротьба між братами за владу, у яку втрутилися бояри, чернігівські князі, Польща й Угорщина; втрата влади Ігоровичами.
— 1213 р. — захоплення влади боярином Володиславом Кормильчичем.
— 1214 р. — поділ Галицько-Волинської держави між Польщею та Угорщиною; Данилу й Васильку дісталася у володіння лише Володимирська волость.
— Початок боротьби Данила за повернення батьківської спадщини (відвоювання у поляків Берестейської та Забузької земель, приєднання Луцької, Пересопницької та Белзької земель).
— 1238 р. — відвоювання Перемишля та захоплення Галича.
Данило Галицький (1238-1264 рр.)
— Спільне правління братів Данила (у Галичині) та Василька (у Волині), при цьому існування князівства як єдиної держави.
— 1238 р. — Дорогочинська битва (розгром лицарів-хрестоносців).
— 1240 р. — захоплення Києва, доручення управляти містом воєводі Дмитру.
— Зміцнення державної та князівської влади.
— Укріплення старих міст, будівництво нових — Холм (столиця), Львів.
— Сприяння розвитку культури.
— 1241 р. — вторгнення монголів на Галичину і Волинь.
— 1243—1244 рр. — відвоювання Люблінської землі в Польщі.
— 1245 р. — Ярославська битва (перемога над об’єднаними силами поляків, угорців і галицьких бояр).
— 1245 р. — отримання від монголів ярлика на княжіння, при цьому князівство фактично зберігало незалежність.
— Антимонгольська політика: укладення союзів з угорським королем та з Папою Римським, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів; 1253 р. — коронація Данила (але очікувана допомога від Папи Римського так і не надійшла).
— 1254 р. — похід Данила проти монголів (поразка хана Куремси).
— 1259 р. — хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди; провал антимонгольської політики.
Монгольська навала
1206 р. | Чингізхан завершує об’єднання монголів у могутню державу; початок завойовницьких війн. |
1223 р. | Битва на р. Калка, у якій русько-половецькі дружини зазнали нищівної поразки; участь у битві галицько-волинського князя Данила Галицького. |
1237 р. | Наступ монгольських військ під проводом хана Батия (онука Чингізхана); спустошення Північно-Східної Русі (Рязань, Володимир, Москва, Твер тощо). |
1239 р. | Похід Батия на Південно-Західну Русь; захоплення Переяслава, Чернігова та Криму. |
1240 р. | Похід Батия на Київ (облога Києва тривала понад 10 тижнів; місто майже повністю було зруйноване). |
1241 р. | Похід монголів на Західну Русь, під час якого були зруйновані міста Галицько-Волинського князівства. |
Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Галицького
Лев І Данилович (1264-1301 рр.)
— Правив у Галичині; столиця Львів.
— Приєднання Закарпатської Русі й Люблінської землі.
— Підтримка дипломатичних відносин із Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою; збереження залежності від Золотої Орди.
Володимир Василькович (1268-1288 рр.)
— Правив у Волині.
— Приділеная уваги будівництву міст, замків, церков (заснування Кам’янця (Литовського), розбудова Берестя тощо.
— Опікування розвитком культури (літописець розповідав про князя як про великого книжника й філософа, який у Володимирі (Волинському) заснував скрипторій, де переписували й оздоблювали мініатюрами книги.
Юрій І Львович (1301-1308 рр.)
— Спочатку князював на Холмщині та Підляшші, після смерті батька в 1301 р. об’єднав усі землі князівства зі столицею у Володимирі.
— Розквіт і економічний добробут князівства.
— Прийняття князем титулу «короля Русі».
— Відмова від завоювань, перевага дипломатії.
— 1303 р. — заснування Галицької митрополії.
Лев II та Андрій Юрійовичі (1308-1323 рр.)
— Спільне правління братів Лева II та Андрія Юрійовичів.
— Союзні відносини з Тевтонським орденом і Польщею, намагаючись ослабити залежність від Золотої Орди.
— Загибель братів у 1323 р. під час одного з військових походів (на думку одних дослідників, — проти литовських військ, інших, — монгольских).
— Припинення існування династії Романовичів; боярство запрошує на галицько-волинський престол мазовецького князя Юрія II Болеслава Тройденовича — сина сестри Лева й Андрія Юрійовичів Марії.
Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.)
— Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій.
— Боротьба проти бояр; прагнення зміцнити князівську владу.
— Підтримка розселення німецьких колоністів.
— Поступовий занепад князівства: посилення ординського впливу, контроль над містами іноземців, навернення місцевого населення у католицтво.
— Масове невдоволення політикою Юрія II, яке призвело до організації змови проти князя (1340 р. бояри отруїли князя у Володимирі).
— Перехід влади до литовського зятя Юрія II Болеслава — Любарта (у такий спосіб Волинь опинилася у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ)).
Розвиток суспільно-політичного й господарського життя
Суспільно-політичне життя
— Наслідування державного устрою Київської держави: належність верховної політико-адміністративної та судової влади великому князеві.
— Обмеженість князівської влади; залежність від боярської аристократії.
— Помітна роль боярської ради.
— Особливість державного управління — наявність дуумвіратів — спільного правління двох князів (Данило-Василько, Лев ІІ-Андрій).
— Більшість населення — смерди (вільні селяни); мешканці міст — міщани сплачували податки на користь князів і бояр.
Господарське життя
— Тісні економічні й торговельні зв’язки із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвитку міст.
— Основне заняття — землеробство.
— Розвиток тваринництва, бортництва, мисливства, рибальства.
— Розвиток ремесел (ковальство, гончарство, оброблення шкіри, зброярництво, ювелірна справа, ливарництво тощо).
— Розвиток торгівлі: експорт солі, хутра, воску, зброї, збіжжя; імпорт вовни, сукна, зброї, скла, мармуру, шовку, спецій тощо.
Культура Галицько-Волинської держави
Особливості розвитку
— Піднесення культури протягом XII-XIV ст.
— Істотний вплив традицій Київської держави.
— Культурні запозичення з країн Центрально-Східної Європи.
Освіта
— Розвиток освіти за, традиціями, започаткованими в Київській державі.
— Поширення писемності (знахідки численних «писал», які використовували для письма на воскових табличках).
— Збільшення кількості початкових шкіл; наявність при дворах князів освітніх закладів для навчання дітей знаті.
Літописання
— Світський характер літописання.
— Видатна пам’ятка — «Галицько-Волинський літопис», основний зміст якого пронизаний ідеєю єдності Русі, необхідності оборони від зовнішніх ворогів; значне місце посідає історія культури князівства.
Архітектура
— Розбудова міст; спорудження замків (Луцьк, Кременець).
— Поєднання місцевих традицій зі здобутками європейської будівельної справи; один із відомих архітекторів — Олекса.
— Зведення храмів та монастирів:
• Успенський собор у Володимирі (1160);
• церква святого Пантелеймона поблизу Галича (кінець XII ст.).
Образотворче мистецтво
— Поєднання давніх візантійських, загальноруських і місцевих традицій:
• Холмська ікона Богородиці (XII ст.);
• Дорогобузька ікона Богородиці (остання третина XIII ст.).
— Різьблення (скульптор Авдій).
ТЕМА РУСЬКІ УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (друга половина XIV — перша половина XVI ст.). КРИМСЬКЕ ХАНСТВО
Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину | |
1340 р. | Загибель Юрія II Болеслава; перехід Волині під владу литовського князя Любарта (шляхом династичного шлюбу). |
1349 р. | Захоплення Галичини Польщею. |
1351-1352 рр. | Війна між Польщею та Угорщиною за Галицько-Волинські землі, унаслідок якої Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля — під владою Литви. |
1353-1366 рр. | Війна князя Любарта з поляками за галицько-волинську спадщину. |
1362 р. | Битва на р. Сині Води, у якій литовський князь Ольгерд розгромив монголів і приєднав до складу ВКЛ Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля. |
1370-1386 рр. | Перебування Галичини під владою Угорщини; боротьба між Любартом і угорським королем Людовиком за Західну Волинь. |
1387 р. | Остаточне приєднання Галичини до Польщі. |
Становище українських земель у складі ВКЛ та Польщі | |
ВКЛ | — Правило: «Старого не порушуємо, нового не впроваджуємо». — Одна з офіційних мов — давньоруська. — Збереження правових традицій часів «Руської правди». — Толерантне ставлення до православ’я. — Вагомий вплив руської культури на розвиток Литви. — Доступ руської знаті до найвищих державних посад. — Поєднання українців і литовців династичними шлюбами. |
Польща | — Запровадження польської Системи управління, судочинства, яка мала становий характер. — Отримання поляками маєтків в українських землях. — Запрошення до міст німецьких, єврейських і вірменських переселенців, яким надавали пільги та привілеї. — Полонізація та покатоличення української еліти через заборону обіймати державні посади. — Закріпачення селян. — Наступ католицької церкви на православ’я. |
Входження українських земель до складу Угорського королівства, Молдавського князівства, Московського царства
Закарпаття у складі Угорського королівства
— Друга половина XI ст. — завоювання Закарпаття угорцями.
— Поділ українських земель на комітати (жупи) на чолі з королівськими намісниками ішпанами (жупанами).
— XIII—XV ст. — заселення Закарпаття мадярами, волохами, словаками; асиміляція руського населення, витіснення його в гірські райони; позбавлення політичних прав, утиски іноземних володарів.
— Збільшення податків, запровадження панщини.
— Помітний внесок в історію краю подільського князя Федора Коріатовича, який захищав національно-релігійні інтереси руського населення.
Північна Буковина у складі Молдавського князівства
— 1359 р. — виникнення самостійного Молдавського князівства, до складу якого потрапляє Північна Буковина (називалася Шипинською землею).
— 1457 р. — утворення на території Буковини Чернівецької і Хотинської волостей на чолі зі старостами.
— 1514 р. — визнання васальної залежності Молдавії від турецького султана; створення на землях Буковини Хотинської райї.
Ченігово-Сіверщина у складі Московського царства
— Поширення практики «від’їздів» до Москви окремих білоруських та українських князівств у зв’язку з ліквідацією удільних князівств; 1500 р. — перехід «під государеву руку» князів, яким належала більшість чернігівських і сіверських земель.
— 1503 р. — визнання литовським урядом після невдач у війні з Москвою переходу під її владу Чернігово-Стародубського й Новгород-Сіверського князівств; утвердження в них соціально-політичного устрою, притаманного Московському царству.
Кревська унія (1385 р.) | |
Причини | — Наступ Тевтонського ордену на землі Литви й Польщі. — Претензії Московського князівства на руські землі. — Необхідність протистояти нападам татар. — Прагнення польських феодалів отримати українські землі, а литовських — здобути економічні та політичні привілеї, що мали польські магнати. |
Основні положення | — Укладення династичного шлюбу литовського князя Ягайла з польською королівною Ядвігою. — Приєднання до Польщі Литовського князівства. — Прийняття литовцями католицизму. |
Наслідки | — Роздача українських земель польським феодалам. — Поширення католицизму. — Розгром Тевтонського ордену в Грюнвальдській битві (1410 р.). — Опір унії частини литовської, української та білоруської шляхти, яку очолив Вітовт. |
«Велике князівство Руське». Остаточна ліквідація удільних князівств
Передумови протистояння
Розгортання після смерті Вітовта боротьби української знаті проти наступу польських магнатів і католицької церкви, яку очолив Свидригайло Ольгердович, обраний великим князем литовським.
Перебіг подій
— Прагнення Свидригайла обмежити зв’язки Литви з Польщею; у відповідь поляки окупували Поділля й Волинь; оголошення поляками Свидригайла недійсним князем; обрання замість нього Сигізмунда.
— Відмова українських і білоруських князів визнати владу Сигізмунда; їхня заява про утворення на чолі зі Свидригайлом Великого князівства Руського, до складу якого увійшли Київщина, Чернігівщина, Сіверщина, Волинь, Поділля, Смоленщина, Полоцька земля.
— 1435 р. — битва під Вількомиром, під час якої Свидригайло зазнав поразки від Сигізмунда.
— Ліквідація Волинського (1452 р.) та Київського князівств (1471 р.), які були перетворені на воєводства на чолі з намісниками; поділ воєводств на повіти, влада в яких належала старостам; домінування на посадах намісників і старост католиків.
Наслідки
— Невдалі спроби руської верхівки здобути незалежність від польсько-литовського панування: «змова руських князів» 1481 р.; повстання М. Глинського 1508 р.
— Зникнення унаслідок покатоличення української аристократії, що призвело до переривання державотворчих традицій.
Утворення Кримського ханства | |
Сер. XIII ст. | Входження причорноморських степів до складу Золотої Орди; поширення на їхніх мешканців назви «татари». |
Сер. XIV ст. | Заснування Гаджі-Гіреєм на Кримському півострові Кримського улусу; початок розпаду Золотої Орди. |
1449 р. | Відокремлення кримських татар від Золотої Орди й утворення ними власної держави — Кримського ханства. |
1474 р. | Перший масштабний напад татар на українські землі. |
1478 р. | Визнання Кримським ханством васальної залежності від Османської імперії; відрядження для управління Кримським улусом Менглі-Гірея (сина Гаджі-Гірея). |
1482 р. | Розгром кримськими татарами Києва. |
1487 р. | Вторгнення татар у Східне Поділля (татари були розбиті військом руських князів та польського королевича. |
1489 р. | Спустошення Київщини, напад на Волинь. |
1498 р. | Напад на Галичину турків. |
1500 р. | Спустошення синами Менглі-Гірея Брацлавщини, Волині, Берестейщини, Галичини, Люблінщини й Сандомирщини. |
Виникнення українського козацтва
Українські козаки — підрозділи, які були організовані для оборони від степових орд південно-руських земель, що увійшли до складу ВКЛ.
1489 р. — перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.
Причини й передумови виникнення козацтва
— Економічні (наявність великого масиву вільної землі зі сприятливими умовами; освоєння південних територій уходниками; збільшення феодального землеволодіння, що прискорило процес господарського освоєння та колонізацію нових земель).
— Соціальні (посилення феодальної експлуатації населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти; закріпачення селян).
— Стратегічні (тотальний наступ Східного Світу і Великого Степу на територію сучасної України; нагальна потреба захисту від турків і татар).
— Національно-релігійні (полонізація, наступ католицької церкви на права православної; релігійне гноблення).
Господарська діяльність козаків
— Активне освоєння нових земель (від Дністра до Сіверського Дінця), прокладання шляхів, спорудження мостів тощо.
— Закладення зимівників — хуторів, які складалися з кількох хат для людей та господарських будівель; іноді хутір мав млин, кузню.
— Основні заняття: скотарство, полювання, рибальство, землеробство, яке ґрунтувалося на вільній праці на власній землі.
— Розвиток ремесел і торгівлі.
Соціально-економічне життя
Суспільний устрій
Діяльність К. Острозького
— Один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів: талановитий полководець і визначний державний діяч.
— Боротьба проти Московського князівства; 1514 р. — битва під Оршею, у якій було розгромлено 80-тисячну московську армію.
— Боротьба проти татар: перемоги під Вишневцем (1512 р.), Ольшаницею (1514 р.), Сокалем (1519 р.), Черкасами (1527 р.).
— Захист православ’я: будівництво й ремонт храмів у Вільно, Турові, Києві.
Економічне життя
Сільське господарство
— Удосконалення землеробства (поширення трипільної системи обробки землі, витіснення сохи й рала плугом, використання довгої коси тощо).
— Тваринництво.
— Розвиток городництва, садівництва, промислів (рибальство, мисливство, бджільництво, солеваріння (у Прикарпатті), видобування руди (у Волині й Поліссі), виробництво дьогтю).
— Збільшення селянських податків і повинностей; панщина — 14 днів на рік.
— Фільваркове господарство — шляхетське багатогалузеве господарство, яке базувалося на праці селян-кріпаків і було зорієнтованим на ринок.
— Закріпачення селян — встановлення залежності селян, що полягала в прикріпленні до землі, повній підлеглості владі пана.
Ремесла
— Збільшення ремесел (наявність 150-200 ремісничих спеціальностей).
— Об’єднання ремісників у цехи — самоврядні громади вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним цехмістром; цехи мали власні статути, які визначали особливості виробництва, спосіб життя ремісників; виникнення перших цехів наприкінці XIV ст. в Галичині та на Закарпатті.
— Діяльність партачів — позацехових ремісників.
Торгівля
— Розвиток торгівлі у зв’язку зі зростанням міст; важливі центри — Львів, Київ, Кам’янець-Подільський.
— Кінець XV ст. — поширення магдебурзького права — міського права, яке виникло в Німеччині та передбачало звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів-власників міст і створення міського самоврядування (магістрат, лава, рада); першим отримали це право міста Сянок та Володимир; у другій половині XV ст. це право отримали Львів, Кам’янець-Подільський, Берестя, Холм.
Розвиток культури й освіти
Освіта
— Збільшення шкіл при церквах та монастирях; вчителювання дяків; київські традиції у навчанні; поява латинських шкіл при католицьких костелах.
— Здобуття вищої освіти вихідцями з українських земель в європейських університетах; видатний науковець Юрій Котермак (Дрогобич), який отримав диплом доктора медицини, Читав лекції з астрономії та медицини, згодом був обраний ректором Болонському університету.
Книгодрукування
— 1491 р. — у Кракові німецький друкар Швайпольт Фіоль видає перші друковані богослужбові книги церковнослов’янською мовою (кирилицею).
Архітектура
— Костел святого Варфоломія в Дрогобичі (1392 — XV ст.).
— Верхній замок у Луцьку (друга половина XIV ст. — XV ст.).
— Кам’янець-Подільська фортеця (XIV-XVI ст.).
— Хотинська фортеця (XIII-XVI ст.).
— Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях (1476).
— Замок Паланок (Мукачівський замок) (XIV-XVII ст.).
— Генуезька фортеця в Судаку (1371-1469).
— Вірменський собор у Львові (1363).
— Ханський палац у Бахчисараї (1532-1764).
Образотворче мистецтво
— Ікона святого Юрія Змієборця із с. Станилі поблизу м. Дрогобич.
— Ікона Богородиці з пророками з церкви в Підгородцях.
Комментариев нет:
Отправить комментарий