10 клас Історія України
Автокефальна церква — православна церква, яка має цілковиту самостійність у
розв’язанні організаційних і культових питань.
Автономія — право самостійного здійснення державної влади чи управління,
яке надається конституцією окремій частині держави.
Агресія — незаконне, з точки зору міжнародного права, застосування сили
однією або кількома державами проти суверенітету, територіальної цілісності чи
політичної незалежності іншої держави або народу; напад на інші країни з метою
їх загарбання, політичного чи економічного підкорення, зміни їхнього
політичного устрою тощо.
Анархізм — суспільно-політична течія, характерною рисою якої є відмова від
будь-якої організованої політичної діяльності, державної влади.
Анексія — насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або
частини) території іншої держави.
Асиміляція — злиття одного народу з іншим засвоєнням його мови, звичаїв,
релігії, ментальності тощо; приводить до втрати національного самоусвідомлення.
Більшовицька диктатура — необмежена політична, економічна й ідеологічна
влада російської партії більшовиків.
«Воєнний комунізм» — соціально-економічна політика радянської держави в
умовах громадянської війни 1918—1920 pp., яка відображала уявлення про можливість
соціалістичного будівництва швидким насильницьким витісненням капіталістичних
елементів.
Громадянська війна - збройне соціально-класове протистояння всередині
країни, яке зумовлене боротьбою за владу.
Громадська організація — добровільне об’єднання людей для задоволення їхніх
спільних інтересів і потреб, що має порівняно стабільну організаційну
структуру, порядок вступу в організацію і виходу з неї.
Декрет — постанова верховної влади з якогось питання,- що має силу
закону.
Державна монополія — виключне право держави на виробництво, торгівлю,
промисловість тощо.
Диктатура — нічим не обмежена влада однієї особи, групи, класу
Директива — керівна вказівка, розпорядження, наказ.
Домінування — переважання, панування.
Екзильний уряд — уряд, що опинився у вигнанні, який залишає за собою право
представляти свою державу.
Еміграція — добровільне або вимушене переміщення населення з країн (місця)
постійного проживання в інші країни (місця).
Загальнонаціональна криза - поєднання економічної, соціальної і політичної
криз, яке характеризується паралічем державного управління, наростанням у
суспільстві хаосу та анархії.
Ідеологія — система політичних, правових, моральних, релігійних та інших
поглядів, у яких усвідомлюється й оцінюється ставлення людей до дійсності.
Інтервенція — насильницьке втручання однієї або кількох держав у внутрішні
справи іншої держави.
Конфіскація — примусове й безвідплатне вилучення майна на користь держави
внаслідок адміністративного чи судового рішення.
Криза — переломний момент, тяжкий перехідний стан, загострення становища.
«Культурна революція» — політика в сфері ідеології, освіти, культури, яку
проводив комуністичний режим.
Націоналізація промисловості — перехід промислових підприємств з приватної
власності у власність держави.
Націоналізм — психологія, ідеологія і політика з національного питання,
яка ґрунтується на визнанні пріоритету національних чинників у
суспільному розвитку.
Національно-демократична революція — революція, що має на меті національне
визволення і демократичні перетворення.
Окупаційний режим — система військового або цивільного управління,
встановлена загарбниками на захопленій під час воєнних дій території.
Пацифізм — ліберально-політична течія, прихильники якої .засуджують
будь-які війни та наполягають на мирному вирішенні суперечок і конфліктів.
Політична партія — політична організація, що виражає інтереси певної
соціальної групи (чи груп), об’єднує найактивніших її представників і прагне до
досягнення певних цілей та ідеалів.
Продовольча диктатура — система надзвичайних заходів радянської влади в
роки громадянської війни, спрямованих на забезпечення продовольством робітників
та Червоної армії. Вона передбачала централізацію заготовки і розподілу
продовольства, монополію хлібної торгівлі, продрозкладку та інші елементи
воєнного комунізму.
Пропаганда — поширення і постійне, глибоке та детальне роз’яснення
яких-небудь ідей, поглядів, знань.
Радикалізм — політична й ідеологічна течія, яка відстоює необхідність
рішучих дій і глибоких змін у політичному та соціально-економічному ладі.
Радикальний — рішучий; докорінний.
Режим — державний устрій і метод управління.
Реквізиції — примусове вилучення державою майна громадян, підприємств чи
установ.
Репресії — каральні заходи, покарання, вживані державними органами.
Сепаратний мир — мир, укладений з ворожою стороною одним із союзників без
відома інших.
Соціальна напруга — загострення протиріч, пов’язаних з життєдіяльністю і
відносинами людей у суспільстві.
Суверенітет — повна незалежність держави від інших держав у її внутрішній і
зовнішній політиці.
Терор — особлива форма політичного насильства, якому притаманна
жорстокість, цілеспрямованість.
Українське державотворення — процес формування і діяльності органів
державної влади та управління в Україні, спрямований на утвердження
суверенітету, розбудову національної держави, розвиток економіки і культури.
Ультиматум — у міжнародних відносинах — дипломатична нота з категоричною
вимогою однієї держави до іншої виконати в певний строк ті чи інші дії або
утримуватися від них, супроводжувана погрозою застосувати силу чи якісь
санкції.
Універсал — закон, постанова верховної влади.
Федерація — державний устрій у формі союзної держави, за яким члени
федерації залишають за собою повний політичний суверенітет.
1900 р. — утворення Революційної української партії (РУП) — першої
політичної партії в підросійській Україні.
1902 р. — створення Української народної партії.
1904 р. — створення Української демократичної партії (УДП).
1905 р. — перейменування РУП в Українську соціал-демократичну робітничу
партію (УСДРП).
1905-1907 pp. події буржуазно-демократичної революції в Україні.
1906 p., квітень — початок діяльності культурно-освітніх товариств
«Просвіта» в Наддніпрянській Україні.
1906 р. — діяльність української парламентської громади в Державній думі.
1906 p., листопад — початок столипінської аграрної реформи.
1907 p., червень — діяльність української парламентської громади
у II Державній думі.
1908 р. — утворення Товариства українських поступовців (ТУП).
1914 p., 1 серпня — оголошення Німеччиною війни Росії. Початок
Першої світової війни.
1914 p., 2 серпня — створення у Львові Головної української ради.
1914 p., 4 серпня — створення «Союзу визволення України». 1914 p., серпень
— вересень — галицька битва. Російські війська захопили Східну Галичину.
1917 p., 23 — 27 лютого — лютнева буржуазно-демократична
революція в Росії.
1917 p., 4 березня — у Києві створено Українську Центральну Раду.
1917 p., 6—8 (19—21) квітня — проведення у Києві Українського
національного конгресу.
1917 p., 5—10 (18—23) травня — проведення І Всеукраїнського
військового з’їзду.
1917 p., 5—11 (18—24) червня — II Всеукраїнський військовий
з’їзд.
1917 p., 10 (23) червня — проголошення І Універсалу
Центральної Ради.
1917 p., 15 (28) червня — утворення Генерального Секретаріату.
1917 p., З (16) липня — II Універсал Центральної Ради..
1917 p., 4 — 5 (17 — 18) липня — Виступ самостійників у Києві.
1917 p., 25 жовтня — більшовицький переворот у Петрограді.
1917 p., 7 (20) листопада — проголошення III Універсалу
Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки (УНР).
1917 p., 4 (17) грудня — Маніфест до українського народу з
ультимативними вимогами до української Ради.
1917 p., 4 — 6 грудня — Всеукраїнський з’їзд рад у Києві.
1917 p., 12 (25) грудня — проголошення радянської влади в Україні
на Всеукраїнському з’їзді Рад у Харкові.
1918 p., 9 січня — проголошення IV Універсалу Центральної Ради.
1918 p., 16(29) січня - бій під Крутами.
1918 p., 26 січня — вступ до Києва більшовицьких військ на чолі з
М. Муравйовим.
1918 p., 27 січня — у Брест-Литовську делегація УНР підписала
мирний договір з країнами Четверного союзу.
1918 р., лютий — березень — відновлення влади Центральної Ради з допомогою
австро-німецьких військ.
1918 p., 1 березня — більшовицькі війська залишили Київ.
1918 p., 29 квітня — Центральна Рада затвердила Конституцію УНР.
Гетьманський переворот. Проголошення Української держави на чолі з гетьманом П.
Скоропадським.
1918 p., 18 жовтня — утворення у Львові Української національної
ради.
1918 p., 1 листопада — Українське національне повстання у Львові.
1918 p., 13 листопада — Проголошення Західноукраїнської Народної
Республіки.
1918 p., 14 листопада — утворення Директорії УНР.
1918 p., 14 листопада — грамота П. Скоропадського про федеративну
злуку України з небільшовицькою Росією.
1918 p., 18 листопада — поразка військ П. Скоропадського під
Мотовилівкою від збройних формувань Директорії.
1918 р. 14 грудня — гетьман П. Скоропадський зрікся влади на користь
Директорії.
1918 p., 24 листопада — урочисте відкриття Української академії
наук (УАН).
1918 p., листопад — грудень — початок інтервенції країн Антанти в
Україну.
1919 р., 6 січня — проголошено Українську соціалістичну радянську
республіку (УСРР).
1919 p., 22 січня — проголошення Акт злуки УНР та ЗУНР.
1919 р., 10 березня - III Всеукраїнський з’їзд Рад у Києві Схвалення
Конституції УСРР.
1920 p., квітень — Варшавський договір між УНР та Польщею. 1920
р., 25 квітня - початок наступу Армії УНР і польських військ на Україну.
1929 p., 25 квітня — Початок інтервенції польських військ в
Україну.
1920 p., 6 травня — польські та українські війська вступили до
Києва.
1920 p., 12 червня — Червона армія зайняла Київ.
1920 p., листопад — звільнення Криму від врангелівців.
1920 p., 21 листопада — армія УНР залишила Україну і перейшла на
територію Польщі.
1920 p., листопад — закінчення громадянської війни на території
України.
1921 p., 18 березня — підписання Ризького жирного договору між Польщею
і радянською Росією.
1921 p., Листопад — Другий зимовий похід УНР.
1921 р. — виникнення української автокефальної православної церкви (УАПЦ).
1921 p., березень — рішення X з’їзду РКП(б) про запровадження нової
економічної політики.
1921-1923 pp. — голод в Україні.
1922 p., 3 грудня — утворення СРСР.
1923 р., березень - остаточне визнання Східної Галичини частиною Польщі
Радою послів великих держав у Парижі.
1924 p. — II з’їзд Рад СРСР затвердив Конституцію СРСР.
1925 p., грудень — проголошення XIV з’їздом ВКП(б) курсу на
індустріалізацію.
1925-1928 pp. — літературна дискусія, розпочата М. Хвильовим.
1928 р. — “Шахтинська справа”.
1929 р. — створення у Відні Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Перехід до політики суцільної колективізації.
1930 р. — кампанія “пацифікації” у західноукраїнських землях.
1932 -1933 pp. — голод в Україні.
1932 р. — пуск Дніпрогесу.
1939 p., 15 березня — проголошення самостійності Карпатської
України.
1939 p., 23 серпня — підписання договору між СРСР і Німеччиною
про ненапад.
Опорний конспект
ТЕМА УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
Позиції українських політичних сил щодо війни
Західноукраїнські землі
Головна Українська Рада (ГУР) 1 серпня 1914 р.
Лідери: К. Левицький, М. Павлик, М. Ганкевич.
Ініціатор створення: політичні партії — УНДП, РУРП, УСДП.
— Заклик до підтримки Австро-Угорщини у війні.
— Захист інтересів українського населення в умовах війни.
— Надання національно-територіальної автономії західноукраїнським землям, об’єднаним в окремий коронний край.
— Активна участь у формуванні українських військових підрозділів — Українських січових стрільців (УСС).
Союз визволення України (СВУ) 4 серпня 1914 р.
Лідери: Д. Донцов, А. Жук, В. Дорошенко.
Ініціатор створення: наддніпрянські політичні емігранти.
— Утворення самостійної Української держави у формі конституційної монархії; заснування демократичного устрою.
— Співпраця з Німеччиною та Австро-Угорщиною для перемоги над Росією, на руїнах якої «встане Вільна Самостійна Україна».
— Допомога військовополоненим українцям (створення для них окремих таборів); формування дивізій сірожупанників і синьожупанників.
Загальна Українська Рада (ЗУР) 5 травня 1915 р. К. Левицький
— Намагання привернути увагу уряду Австро-Угорщини та інших держав до ідеї української державності.
— Розмежування Галичини на Західну із центром у Кракові та Східну із центром у Львові за національним принципом.
— Об’єднання всіх українських земель Австро-Угорщини в єдиний коронний край із правами територіальної та культурно-національної автономії.
Наддніпрянська Україна | |
ТУП | Заклик до підтримки Російської імперії, сподіваючись на надання Україні автономії в майбутньому; пізніше перехід на позиції нейтралітету. |
УСДРП | Розкол: група на чолі із С. Петлюрою виступила за підтримку Російської імперії у війні; група на чолі з В. Винниченком засудила війну та відстоювала ідею автономії України. |
Громадські організації | — Карпато-Руський визвольний комітет, створений у Києві емігрантами із Галичини; виступав за возз’єднання всіх українських земель у складі Російської імперії. — Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, створений для підтримки російської армії; членами комітету були А. Вязлов, Д. Дорошенко, А. Ніковський. |
Перебіг воєнних дій на українських землях | |
1914 р. | Галицька битва: Російські війська захопили Східну Галичину, Північну Буковину, вийшли до карпатських перевалів. Створення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства. |
1915 р. | Захоплення російськими військами фортеці Перемишль. Горлицький прорив — наступальна операція німецько-австрійських військ, результатом якої став відступ російських військ, що тривав до жовтня і зупинився на лінії Кам’янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно; втрата росіянами Північної Буковини, Східної Галичини, Підляшшя, Холмщини, Берестейщини та Західної Волині. |
1916 р. | Брусиловський прорив — наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, унаслідок якого було завдано поразку австро-угорській армії; російські війська зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину Галичини (без Львова). |
1917 р. | Червневий наступ російських військ на львівському напрямку, організований Тимчасовим урядом, який закінчився провалом; втрата Росією Галичини та Буковини; після цієї події війна набула позиційного характеру. |
Діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині та Буковині | |
Російська адміністрація | 1914 р. — створення на окупованій російськими військами території Галицько-Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г. Бобринським: знищення будь-яких національних особливостей; насильницька русифікація (впровадження російської мови, законів); нищення українських гімназій, газет, журналів, книгарень, видавництв, бібліотек тощо; закриття «Просвіт»; заборона українських політичних партій, спортивних і молодіжних організацій; репресії проти українських громадських діячів; переслідування греко-католицької церкви (депортація священиків, зокрема й митрополита А. Шептицького). |
Австрійська адміністрація | Запровадження жорсткого окупаційного режиму; вбачання в українцях ворогів імперії, оскільки вони прагнули до об’єднання з більшою частиною свого народу; арешти за найменшою підозрою в русофільстві; утримання їх без суду і слідства в жахливих умовах у спеціальних таборах в Австрії (наприклад, табір Талергоф у Штирії). |
Українські січові стрільці
Легіон Українських січових стрільців (УСС) — українське військове формування в складі австро-угорської армії, створене з ініціативи ГУР у вересні 1914 р. на основі молодіжних організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт».
Перший командир: Т. Рожанковський, якого згодом заступив М. Галущинський; видатні старшини — М. Баран, Г. Коссак та ін.
Бойовий шлях легіону УСС | |
1914 р. | — Бойове хрещення на Ужоцькому та Верецькому перевалах у Карпатах. |
1915 р. | — Битва на горі Маківка; значні втрати легіону. — Бої у межиріччі Серету і Стріпи. — Переформування куренів УСС у полк. |
1916 р. | — Поразка стрільців у битві під Потуторами; розформування полку і створення на його основі двох куренів. — Розгром УСС під Бережанами (гора Лисоня). — Переформування, поповнення підрозділів стрільців. |
1917 р. | — Битва під Конюхами. |
ТЕМА ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Початок революційних подій в Україні | |
4 (17) березня 1917 р. | Створення керівного органу революції — Української Центральної Ради (УЦР) на чолі з М. Грушевським. |
6-8 (19-21) квітня 1917 р. | Робота Всеукраїнського національного Конгресу, який проголосив курс на здобуття українськими землями національно-територіальної автономії у складі Росії; визнав УЦР представницьким законодавчим органом України, розширив її склад. |
Квітень—травень 1917 р. | Початок українізації армії: створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціативи «Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка» на чолі з М. Міхновським, перших підрозділів Вільного козацтва (на зразок козацького війська). |
5-8 (18-21) травня 1917 р. | І Український військовий з’їзд у Києві, на якому було обрано Український генеральний військовий комітет при УЦР на чолі із С. Петлюрою. |
Червень 1917 р. | — Проголошення у відповідь на відхилення Тимчасовим урядом вимоги надати Україні автономії І Універсалу УЦР, за яким проголошувалася автономія України; УЦР перетворювалася на найвищий державний орган влади в Україні; містився заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях; передбачалося створення української державної скарбниці, участь представників усіх національностей у державотворенні. — Створення першого українського уряду — Генерального Секретаріату на чолі з В. Винниченком. |
Взаємовідносини УЦР з Тимчасовим урядом
II Універсал УЦР (3 (16) липня 1917 р.)
— Проголошення внаслідок пошуку компромісу в ході переговорів із делегацією Тимчасового уряду II Універсалу УЦР, за яким УЦР визнавалася найвищим органом влади в Україні; Україна відмовлялася від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів; склад Генерального Секретаріату затверджував Тимчасовий уряд; УЦР поповнювалася представниками національних меншин; українські військові частини формувалися під контролем російського командування.
— Збройний виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР).
— Оприлюднення «Статуту Генерального Секретаріату», підготовленого УЦР, який визначав, що Генеральний Секретаріат є найвищим органом управління в Україні, він формується УЦР; до складу входило 14 секретарств. Відхилення «Статуту...» Тимчасовим урядом.
«Тимчасова інструкція...» (4 серпня 1917 р.)
Затвердження «Тимчасової інструкції для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду в Україні», за якою Генеральний Секретаріат проголошувався місцевим органом Тимчасового уряду в Україні; скасовувалися посади генеральних секретарів; усі рішення Генерального Секретаріату мали затверджуватися Тимчасовим урядом; т. ч. Тимчасовий уряд порушував попередні домовленості з УЦР.
III Універсал УЦР (7 (20) листопада 1917 р.). Проголошення Української Народної Республіки (УНР)
Причини
— 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Петрограді; повалення Тимчасового уряду; прихід у Росії до влади більшовиків; формування більшовицького уряду — Ради Народних Комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним; засудження більшовицького перевороту УЦР; створення Крайового комітету з охорони революції.
— 28-31 жовтня (10-13 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Києві; контроль УЦР над Києвом.
Основні положення
— Проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії; УЦР — найвищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат — найвищий виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів.
— Встановлення кордонів: 9 губерній, де більшість населення складали українці.
— Скасування права власності на поміщицькі землі; земля — власність трудового народу, що має перейти до нього без викупу; встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом.
— Підтримка переговорів для швидкого закінчення війни.
— Скасування смертної кари; амністія політв’язнів.
— Проголошення демократичних свобод; визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію.
— Визначення дня скликання Українських Установчих зборів.
Проголошення більшовицької влади в УНР
— Грудень 1917 р. — оприлюднення «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», підписаного В. Леніним, який декларував визнання УНР та її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії; звинувачував УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики»; невизнання УЦР повноважним представником українського народу; містив ультимативні вимоги до УЦР; відхилення Генеральним Секретаріатом більшовицьких вимог.
— Грудень 1917 р. — І Всеукраїнський з’їзд Рад у Києві, під час роботи якого більшовики планували об’єднати невдоволених політикою УЦР і передати владу радам; висловлення з’їздом довіри УЦР.
— Переїзд більшовиків до Харкова, де проходив з’їзд рад Донецько-Криворізького басейну; конституювання цього зібрання як «Всеукраїнського» з’їзду рад; 12 (25) грудня 1917 р. — проголошення з’їздом рад у Харкові радянської влади в Україні.
— Обрання радянських органів влади — Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) рад України (на чолі — Ю. Медведєв, якого згодом заступив В. Затонський), створення уряду — Народного Секретаріату (на чолі — Є. Бош), який звернувся до Раднаркому Росії по військову допомогу.
Перша війна більшовицької Росії з УНР | |
грудень 1917 р. — січень 1918 р. | — Захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-Овсієнка. — Захоплення більшовиками Катеринослава, Олександрівська, Одеси, Миколаєва, Херсона, Маріуполя, Криму, майже всієї Лівобережної України. |
16 (29) січня 1918 р. | Бій під Крутами між радянськими військами на чолі з М. Муравйовим (понад 3 тис. осіб) та об’єднаним загоном українських добровольців на чолі із сотником В. Омельченком (близько 500 осіб). Повстання більшовиків у Києві на заводі «Арсенал» (придушене військами УЦР). |
26 січня (7 лютого) 1918 р. | Захоплення Києва більшовиками; переїзд УЦР та Ради народних міністрів до Житомира. |
IV Універсал УЦР (9 (22) січня 1918 р.). Проголошення незалежності УНР
Причини
— Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії.
— Загроза захоплення більшовиками України; неспроможності УЦР самостійно дати їм відсіч.
— Необхідність офіційно відмежуватися від Радянської Росії для проведення мирних переговорів з іншими державами.
Основні положення
— Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою; влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її найвищим органом залишалася УЦР та уряд — Рада народних міністрів).
— Заклик до боротьби з більшовиками.
— Проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення народної міліції; підтвердження передачі землі трудовому народу на основі скасування приватної власності на землю.
Наслідки
— Створення самостійної української держави.
— Самостійне ведення переговорів з іншими державами, зокрема й про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.
— Неспроможність УЦР втілити програму державного будівництва в умовах військового протистояння з більшовиками.
ТЕМА РОЗГОРТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. БОРОТЬБА ЗА ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ
Брестський мирний договір між УНР та державами Четверного союзу
27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Брестського мирного договору між Україною та державами Четверного союзу.
Основні умови
— Завершення війни між протиборчими сторонами.
— Відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій.
— Відновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною.
— Зобов’язання України надати країнам Четверного союзу 1 млн тонн збіжжя.
Значення
— Визнання України на міжнародній арені; можливість продовжити процес українського державотворення; відновлення влади УЦР.
— Звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу (квітень 1918 р.).
— Залежність від німців, які використали скрутне становище України для вирішення власних продовольчих проблем.
Політика УЦР протягом березня-квітня 1918 р. Конституція УНР
— 7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.
— Уведення в обіг національної валюти — гривні.
— Затвердження державного герба — тризуба.
— Впровадження закону про громадянство.
— Скасування приватної власності на землю; прийняття закону про землю, за яким передбачалися соціалізація землі та встановлення максимуму землеволодіння.
— 29 квітня 1918 р. — прийняття УЦР Конституції УНР; обрання президентом М. Грушевського.
— Загострення суперечностей між УЦР та німецько-австрійською адміністрацією.
Гетьманський переворот. Українська Держава | |
29 квітня 1918 р. | Державний переворот і прихід до влади П. Скоропадського. |
Внутрішня й зовнішня політика
— Зміна державного устрою: перетворення УНР на Українську Державу монархічного типу на чолі зі гетьманом.
— Структура влади: гетьман, Рада Міністрів, губернські та повітові старости, волосні старшини (усі посади призначали, а не обирали).
— Відновлення приватної власності; повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам.
— Скасування 8-годинного робочого дня, заборона страйків тощо.
— Грошова система (запровадження гривні, відкриття банків).
— Збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини.
— Визнання української мови державною; відкриття українських університетів у Києві та Кам’янці-Подільському; заснування українських кафедр в університетах Харкова, Києва, Одеси; відкриття понад 150 гімназій та мережі шкіл; заснування Національного архіву, державної бібліотеки, Українського історичного музею, Національної галереї мистецтв, Українського театру драми та опери тощо.
— 27 листопада 1918 р. — створення Академії наук на чолі з В. Вернадським.
— Започаткування регулярної армії; відновлення українського козацтва.
— Установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет відносинам із Німеччиною та Австро-Угорщиною); 14 листопада 1918 р. — підписання під тиском Антанти грамоти про федерацію з небільшовицькою Росією.
Утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) | |
Жовтень 1918 р. | Утворення у Львові Української Національної Ради — політичного керівництва українського національно-визвольного руху. |
Листопад 1918 р. | Листопадовий зрив — повстання, здійснене Українською Національною Радою силами УСС на чолі з Д. Вітовським у Львові для встановлення влади Західноукраїнської Народної Республіки; утворення українського уряду — Державного Секретаріату на чолі з К. Левицьким; проголошення самостійної Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), президентом якої було обрано Є. Петрушевича. |
Державне будівництво. Акт Злуки УНР та ЗУНР
— Утворення дієвих органів влади шляхом проведення демократичних виборів.
— Закон про громадянство; проголошення української мови державною.
— Земельна реформа, за якою земля відчужувалася у великих власників і передавалася земельним комітетам; термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель — покарання.
— Державна монополія на продаж найважливіших продуктів.
— Введення національної валюти: гривні та карбованця.
— Запровадження 8-годинного робочого дня.
— Закон про національні меншини, який гарантував їм 30 % місць у майбутньому парламенті,
— Створення збройних сил Української Галицької Армії (УГА); на чолі — М. Омелянович-Павленко.
— 22 січня 1919 р. — Акт злуки: урочисте оголошення на Софійській площі в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну.
Українсько-польська війна 1918-1919 рр. | |
Листопад 1918 р. | Початок українсько-польського протистояння, яке переросло у війну; розгортання боротьби за Львів; захоплення польськими військами Перемишля; відступ українських сил зі Львова; переїзд уряду ЗУНР до Тернополя. |
Лютий 1919 р. | Місія Антанти на чолі з генералом Ж. Бартельмі, яка висунула вимогу негайно припинити воєнні дії та встановити демаркаційну лінію таким чином, що Львів і Дрогобицький район (нафта) залишалися за Польщею; відхилення урядом ЗУНР цієї пропозиції. |
Квітень 1919 р. | Надання Францією військової допомоги Польщі (прибуття з Франції 70 тис. солдатів на чолі з генералом Ю. Галлером). |
Травень 1919 р. | Наступ польської армії по всьому фронту; підтримка польського наступу Румунією, що захопила частину Підкарпаття. |
Червень 1919 р. | Чортківська офензива — наступальна операція, у ході якої 25 тис. українських воїнів примусили відступити по всій лінії фронту 100-тисячну польську армію; виснаження армії УГА. Визнання представниками Антанти на Паризькій конференції права Польщі на окупацію Східної Галичини. |
Липень 1919 р. | Окупація поляками Східної Галичини. Відступ УГА до річки Збруч. |
Листопад 1919 р. | Надання Польщі радою Антанти 25-річного мандату на управління Східною Галичиною. |
Прихід до влади Директорії | |
Листопад 1918 р. | — Утворення для керівництва повстанням проти П. Скоропадського Директорії — тимчасового органу державної влади Української Народної Республіки (УНР); склад — В. Винниченко (голова), С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, П. Андрієвський. — Початок антигетьманського повстання; виступ січових стрільців у Білій Церкві. — Підписання угоди між Директорією та представниками окупаційних військ про нейтралітет останніх. — Вирішальний бій під Мотовилівкою, у якому гетьманські війська зазнали поразки. |
Грудень 1918 р. | — Зречення П. Скоропадським влади. — Урочистий вступ Директорії до Києва. — Проголошення Декларації з програмою дій Директорії, у якій проголошувалося відновлення УНР. |
Державне будівництво та національна політика
— Скасування законів і постанов гетьманського уряду.
— Створення уряду — Ради народних міністрів.
— Встановлення українського варіанту радянської влади без більшовицького максималізму; влада в УНР належить трудовому народу.
— Позбавлення права голосу нетрудових, експлуататорських класів.
— Конфіскація поміщицьких земель; передача землі селянам без викупу.
— 8-годинний робочий день; робітничий контроль на підприємствах.
— Неспроможність створити боєздатну армію, розквіт отаманщини.
Друга війна Радянської Росії проти УНР | |
Листопад 1918 р. | — Анулювання РСФРР Брестського миру; постанова Раднаркому про невизнання України самостійною державою. — Створення маріонеткового Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який керівництво більшовиків розглядало як свою «обласну» адміністрацію. — Оприлюднення Тимчасовим робітничо-селянським урядом у Суджі маніфесту про відновлення влади рад в Україні. — Початок наступу на Україну більшовицьких військ. |
Січень 1919 р. | — Захоплення більшовицькими військами Харкова, куди переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України; перетворення Харкова на столицю більшовицької України. — Ультиматум Директорії УНР Раднаркому з вимогою припинити воєнні дії та вивести російські війська з території України; заява Раднаркому про те, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російських військ там немає. — Оголошення Директорією війни Радянській Росії. — Захоплення більшовиками Полтави, Катеринослава. |
Лютий-квітень 1919 р. | — Переїзд Директорії до Вінниці. — Радянські війська увійшли в Київ. — Розгром головних військових сил Директорії. — Здобуття більшовиками Криму. |
Окупація військами Антанти півдня України | |
Грудень 1917 р. | Поділ Великою Британією та Францією Російської імперії на сфери впливу; Україна потрапила до зони французької відповідальності. |
Вересень 1918 р. | Затвердження прем’єр-міністром Франції Ж. Клемансо плану встановлення військового контролю за північно-чорноморськими портами. |
Листопад-грудень 1918 р. | — Висадка перших антантівських десантів у Севастополі. — Висадка 15-тис. військового десанту Антанти в Одесі, який змусив війська УНР залишити місто. |
Січень-березень 1919 р. | — Взяття військами Антанти під свій контроль Херсона й Миколаєва. — Вимога французів поділити південь на дві частини: Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, Чернігівська і частково Харківська губернії (під управлінням Директорії УНР) і «Южнорусский край» (під управлінням російської Директорії, створеної Антантою, до якої долучався представник Добровольчої армії); окупація «краю» французькими військами; створення єдиного антибільшовицького фронту на чолі з французьким командуванням. — Відхилення плану Директорією УНР та командуванням Добровольчої армії. |
Березень-квітень 1919 р. | Війська Антанти під тиском частин Червоної армії, сформовані переважно з повстанських загонів отамана М. Григор’єва, залишили Херсон і Миколаїв, згодом — Одеси. |
Більшовицький режим в Україні. Ухвалення Конституції УСРР 1919 р. | |
Січень 1919 р. | Постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України про зміну назви УНР на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР); перейменування Тимчасового робітничо-селянського уряду України на Раду Народних Комісарів (РНК), яку очолив X. Раковський. |
Січень 1919 р. | — Видання Тимчасовим урядом Декларації, у якій було заявлено про ліквідацію поміщицького землеволодіння, передачу землі селянам; націоналізацію підприємств. — Боротьба проти «петлюрівців», «буржуазних націоналістів». |
Березень 1919 р. | Затвердження першої Конституції УСРР за зразком Конституції РСФРР, за якою було закріплено диктатуру пролетаріату, скасовано приватну власність. |
Політика «воєнного комунізму» | |
Сільське господарство | — Уведення продрозкладки (насильницьке вилучення «надлишків» продовольства в селян); кругова порука. — Державна монополія на продаж і заготівлю хліба. |
Промисловість | — Націоналізація (одержавлення) промисловості. — Загальна трудова повинність; мілітаризація праці. — Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працюючих. |
Торгівля й фінанси | — Заборона приватної торгівлі, прямий товарообіг; встановлення твердих цін на товари. — Карткова система забезпечення міського населення. — Скасування плати за житло, транспорт. |
Наслідки | — Економічна розруха; падіння життєвого рівня; розгортання повстанського руху проти політики більшовиків. |
Денікінський режим в Україні
Встановлення
— 1919 р. — наступ армії А. Денікіна, яка встановила свій контроль над Кримом і Лівобережжям.
— Липень 1919 р. — перехід УГА за р. Збруч та об’єднання з армією УНР.
— 30 серпня 1919 р. — здобуття Києва українськими військами.
— 31 серпня 1919 р. — «Київська катастрофа» — здобуття Києва частинами Добровольчої армії А. Денікіна внаслідок неузгодженості дій УГА та армії УНР.
Заходи
— Поновлення приватної власності, повернення націоналізованих підприємств попереднім власникам; відновлення вільної торгівлі; скасування 8-годинного робочого дня.
— Сплата селянами великих контрибуцій.
— Національне гноблення; єврейські погроми.
— «Білий терор».
Перший «Зимовий похід» Армії УНР | |
Проведення | Грудень 1919 — травень 1920 рр. |
Мета | Збереження армії УНР в умовах окупації України; підтримка антибільшовицького повстанського руху на Правобережжі; продовження національно-визвольної боротьби. |
Очільник | М. Омелянович-Павленко. |
Результат | 1920 р. — перехід армії УНР у зайняті поляками райони; збереження армії УНР. |
Повернення більшовицького режиму
— Опір майже всіх верств українського населення денікінському режиму.
— Грудень 1919 р. — утворення Всеукрревкому — тимчасового найвищого законодавчого та виконавчого органу влади на чолі з Г. Петровським; розгортання наступу більшовиків; захоплення Києва більшовиками.
— Лютий 1920 р. — відновлення діяльності ВУЦВК та РНК України.
— Формальне визнання незалежності УСРР.
— Відмова від політики русифікації.
— Відновлення політики «воєнного комунізму».
Передумови
Варшавська угода між УНР та Польщею (квітень 1920 р.):
• визнання Польщею незалежності УНР на чолі з Директорією;
• домовленість про спільні воєнні дії проти більшовиків;
• підпорядкування збройних сил УНР польському командуванню;
• передача Польщі західноукраїнських земель.
Перебіг подій | |
Квітень 1920 р. | Початок наступу польсько-українських військ. |
Травень 1920 р. | Вступ польської армії та частин УНР до Києва; початок наступу Червоної армії. |
Червень 1920 р. | Захоплення Києва більшовицькими військами. |
Липень 1920 р. | Відступ польсько-українського війська; перенесення військових дій на територію Польщі та Галичини. |
Серпень-вересень 1920 р. | Розгром більшовиків під Варшавою — Замостям («Диво на Віслі»), унаслідок якого Червона армія залишила Польщу та Західну Україну. |
Жовтень 1920 р. | Підписання радянсько-польського перемир’я, що означало розрив Варшавської угоди. |
Результат і наслідки
Ризький договір між Польщею, РСФРР та УСРР (березень 1921 р.):
• анулювання Варшавської угоди між Польщею та УНР;
• визнання Польщею УСРР;
• передача Польщі західноукраїнських земель;
• забезпечення умов національно-культурного розвитку для росіян, українців і білорусів на території Польщі.
Розгром військ П. Врангеля | |
Квітень 1920 р. | Призначення головнокомандувачем Добровольчої армії П. Врангеля. |
Вересень 1920 р. | Зустріч делегації УHP із П. Врангелем для координації дій проти більшовиків; отримання від П. Врангеля обіцянки «політично порозумітися з Україною». |
Листопад 1920 р. | Форсування Червоною армією Сивашу; узяття Перекопських і Чонгарських укріплень; остаточний розгром військ П. Врангеля в Криму. |
Другий Зимовий похід Армії УHP (листопад 1921 р.) | |
Мета | Об’єднання дій розрізнених повстанських загонів, повалення радянської влади в Україні. |
Учасники | Добровольці, колишні вояки армії УНР, що перебували на території Польщі, на чолі з отаманом Ю. Тютюнником. |
Перебіг подій | Оточення учасників рейду червоноармійцями на чолі з Г. Котовським під м. Базар на Житомирщині. Майже 450 повстанців потрапили в полон, більшість з них була розстріляна. Невелика група разом з Ю. Тютюнником вирвалася з оточення і втекла до Польщі. |
Історичне значення | Похід підрозділів армії УНР став останньою спробою збройним способом здобути незалежність України; цими подіями завершилася Українська революція 1917-1921 рр. |
Холодноярська республіка (1919-1922 рр.)
Холодноярська республіка — самопроголошене державне утворення у Чигиринському повіті Київської губернії в урочищі Холодний Яр, зі столицею в с. Мельники.
Перебіг подій
— Формування Холодноярської республіки, яку захищала 15 тис. селянська повстанська армія, завдяки чому територія Черкащини довше за інші регіони України залишалася вільною від більшовицької окупації.
— Лютий-березень 1920 р. — взаємодія повстанців Холодноярської республіки з армією УНР, що здійснювала Перший зимовий похід.
— Весна-осінь 1920 р. — антибільшовицьке повстання під керівництвом І. Деркача; проголошення більшовиками амністії для тих, хто добровільно складе зброю; припинення боротьби багатьма отаманами, які погодилися перейти на бік радянської влади; репресії більшовиків проти повстанців.
— 1922 р. — припинення існування Холодноярської республіки після того, як повстанські отамани потрапили в засідку й були ув’язнені.
ТЕМА ВСТАНОВЛЕННЯ Й УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Голод 1921-1923 рр. | |
Причини | — Післявоєнна розруха. — Скорочення виробництва сільгосппродукції внаслідок продрозкладки, незацікавленості селян у результатах праці. — Вивезення хліба до Росії та інших республік, експорт хліба за кордон. — Посуха та неврожай у південних і степових районах України. |
Реакція влади | — Замовчування факту голоду в Україні. — Вилучення церковних цінностей під приводом боротьби з голодом. — Дозвіл міжнародним організаціям надати допомогу голодуючим: Американська адміністрація допомоги (АРА); фонд Ф. Нансена; міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії. |
Масштаби та наслідки | — Охоплення голодом Олександрівської (Запорізька обл.), Донецької, Катеринославської (Дніпропетровська обл.), Миколаївської, Одеської областей, півдня Полтавської та Харківської губерній (разом 21 повіт); Жертви: до 1 млн осіб. — Придушення селянського повстанського руху, зміцнення більшовицької влади. |
НЕП в УСРР (1921-1928 рр.)
Нова економічна політика (неп) — економічна політика більшовиків, що змінила політику «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.
Причини
— Економічна криза як наслідок громадянської війни і «воєнного комунізму».
— Політична криза (масовий опір політиці більшовиків — селянські повстання, страйки робітників, виступи в армії та на флоті).
Сільське господарство
— Скасування продрозкладки і введення продподатку (становив 20 %); скасування кругової поруки.
— Дозвіл на оренду землі й на використання найманої праці.
— Розвиток різних форм кооперації.
Торгівля й фінанси
— Створення єдиної грошової системи, введення в обіг червонців.
— Відновлення вільної торгівлі.
Промисловість
— Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств; дозвіл на оренду та використання найманої праці.
— Об’єднання великих підприємств у трести, переведення їх на госпрозрахунок.
— Скасування загальної трудової повинності.
— Перехід від зрівняльної до відрядної заробітної плати.
— Залучення іноземного капіталу у формі концесій.
— 1925 р. — проголошення курсу на індустріалізацію.
Входження УСРР до складу СРСР
— Грудень 1922 р. — І Всесоюзний з’їзд рад, який ухвалив рішення про створення нової держави у складі БСРР, УСРР, РСФРР та ЗСФРР під назвою СРСР; затвердив Декларацію про утворення СРСР; прийняв Союзний договір; створив органи влади — Всесоюзний ЦВК та Раднарком СРСР.
— Зміна міжнародно-правового статусу України (УСРР стала національно-територіальним утворенням із власними (хоча й умовними) кордонами, своїм (хоча й з обмеженою компетенцією) адміністративним апаратом.
— Травень 1925 р. — Внесення змін до Конституції УСРР, якими було остаточно законодавчо закріплено вступ України до СРСР.
Політика коренізації (українізації) в УСРР
Коренізація — надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувати національні кадри, аби посилити вплив комуністичної партії в національних районах.
1923 р. — проголошення курсу на коренізацію.
Мета
Пошук спільної мови із селянством; залучення на свій бік національної інтелігенції; спроба більшовиків очолити й поставити під контроль національне відродження; надання прав «культурно-національної автономії», щоб частково компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.
Провідники
— О. Шумський — народний комісар освіти у 1924-1927 рр., який розпочав проведення українізації.
— М. Скрипник — народний комісар освіти у 1927-1933 рр., виступав за розширення прав УСРР в складі СРСР; закінчив життя самогубством.
Заходи
— Набуття коренізації в Україні характеру українізації.
— Підготовка та залучення кадрів української національності до партійних і державних органів та установ.
— Запровадження української мови в державних установах і навчальних закладах; друкування газет, журналів, книжок українською мовою.
— Усебічний розвиток культури, але під контролем партійного керівництва.
— Вивчення національної історії, відродження традицій.
— Створення умов для розвитку мови й культури Національних меншин (формування національних районів).
Українське національне відродження 1920-х рр.
Кампанія з ліквідації неписьменності
Лікнеп — культурно-освітня кампанія, яку здійснювала більшовицька партія протягом 20-30-х рр. XX ст.; кампанію було спрямовано на подолання неписьменності серед широких верств населення.
Наука
Економіст М. Волобуєв, який стверджував, що економічна політика СРСР основана на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.
Література й мистецтво
— Діяльність мистецьких спілок «Гарт», «Плуг», «Молодняк» та ін.
— 1926 р. — створення Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) на чолі з М. Хвильовим, яка ініціювала «літературну дискусію»; головна проблема — шляхи подальшого розвитку української літератури; позиція М. Хвильового — українська культура повинна розвиватися, спираючись на європейські досягнення.
Мистецтво
— Лесь Курбас — видатний режисер, актор, теоретик театру, драматург; засновник театру «Березіль».
— О. Довженко — видатний український режисер (фільми «Звенигора» (1927 р.), «Арсенал» (1929 р.) та ін.).
— М. Бойчук — засновник самобутньої школи українського мистецтва («бойчукізм»); один із засновників монументального мистецтва.
— Г. Нарбут: «Еней та його військо» (1919 р.).
— В. Касіян: літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати».
— Ф. Кричевський: картина «Життя». Триптих «Любов. Сім’я. Повернення».
Архітектура та скульптура
— Будівля Держпрому в Харкові (1925-1928).
— Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах (скульптор І. Кавалерідзе). Антицерковна кампанія
— Відверта антицерковна політика, пропаганда атеїзму.
— Арешти, переслідування, розстріли духовенства та вірян.
— Масове закриття храмів.
— Намагання внести розкол між різними конфесіями, підтримка сект.
— 1921 р. — утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на чолі з митрополитом В. Липківським; тиск радянського керівництва при формальному виявленні лояльного ставлення до УАПЦ; невизнання УАПЦ московським патріархом; 1930 р. — «саморозпуск» УАПЦ; хвиля арештів.
Форсована індустріалізація
— Затвердження першого п’ятирічного плану (1928-1933 рр.); перехід до директивної економіки.
— 1929 р. — курс на форсовану індустріалізацію.
Джерела
— Пріоритетне фінансування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової; продаж сільсгосппродукції та сировини й отримання валютних надходжень.
— Командно-адміністративні важелі управління народним господарством і державою; використання безкоштовної праці політв’язнів.
— Розгортання соціалістичного змагання (ізотовський, стахановський рухи).
Здобутки
— Перетворення УРСР з аграрної на індустріально-аграрну державу.
— Масштабні капіталовкладення (залучення 20 % загальносоюзних коштів).
— Зростання промислового потенціалу України в 7 разів.
— Збільшення обсягу виробництва продукції машинобудування та металообробки в 4,5 раза; створення енергетичної бази.
— Будівництво нових підприємств («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», Харківський тракторний завод).
— Реконструкція старих підприємств (Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Макіївці).
— Виникнення нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія).
Прорахунки
— Надвисокі темпи індустріалізації.
— Пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості та низького життєвого рівня народу.
— Відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої внаслідок менших капіталовкладень і недостатньої сировинної бази.
— Збільшення кількості міських жителів, житлова та продовольча проблема.
— Нерівномірність розміщення промислових центрів.
— Орієнтація української економіки на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції та розвиток підприємств завершеного циклу.
— Здійснення за рахунок сільського господарства; перехід до колективізації.
Насильницька колективізація. Опір селянства
Колективізація — система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств на великі колективні й радянські господарства (колгоспи й радгоспи).
Завдання
— Перекачування коштів із села на потреби індустріалізації; забезпечення населення дешевими продуктами харчування та сировиною.
— Перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву.
Заходи
— Насильницьке створення колгоспів.
— «Розкуркулення», метою якого була передача колгоспам (державі) найприбутковіших господарств разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільгосппродукції; ліквідація найзаможнішої верстви селян, яких радянська влада вважала своїм «ворогом».
— Обмеження переселення селян до міст (паспортна система).
Перебіг
— Грудень 1927 р. — курс на кооперування села, приводом чого стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.
— Січень 1928 р. — рішення про примусове вилучення зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.
— 1929 р. — початок суцільної насильницької колективізації; застосування насильницьких методів (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).
— Опір селянства, подекуди збройний (був придушений).
— Березень 1930 р. — стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він засудив «перегини» у колгоспному будівництві; мета — попередити вибух селянського гніву; перекладення провини за репресивні методи на місцевих керівників; дозвіл селянам виходити з колгоспів; масовий відтік селян із колгоспів.
— Кінець 1930 р. — нова хвиля колективізації.
Голодомор 1932-1933 рр. — геноцид українського народу
Причини
— Дезорганізація сільгоспвиробництва внаслідок політики колективізації.
— Опір українського села політиці суцільної колективізації.
— Завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.
— Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії В. Молотова.
Організатори: Л. Каганович, С. Косіор.
Дії влади
— 1932 р. — постанова про план хлібозаготівель із врожаю 1932 р., за якою на Україну припадала найбільша (356 млн пудів); перехід до примусових хлібозаготівель.
— Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії на чолі з В. Молотовим, метою якої було вилучення хліба в селян; проведення обшуків, запровадження натуральних штрафів, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокада сіл-боржників, занесених на «чорні дошки», діяльність бригад із видобутку зерна (понад 110 тис. добровольців).
— Серпень 1932 р. — постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» («Закон про п’ять колосків»), за яким збирання колосків визнавалося розкраданням соціалістичної власності; за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше 10 років.
Наслідки
— Масові жертви (від 5 до 10 млн осіб).
— Катастрофічне зниження народжуваності.
— Подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі; придушення опору українського селянства; розорення села.
Культ особи
— Культ вождя (Й. Сталіна).
— Єдина офіційна ідеологія (комуністична).
— Однопартійна система, наявність єдиної партії, яка зливається з державним апаратом (ВКП(б) — КП(б)У); усунення всіх інших партій.
— Монополія на засоби масової інформації, ідеологічна цензура.
— Заперечення традиційної моралі; боротьба з «буржуазним націоналізмом».
— Централізоване жорстке планування економіки (п’ятирічки).
— Всеосяжний контроль держави; знищення громадянських прав і свобод.
— Державна пропаганда, маніпуляція масовою свідомістю населення.
— Масові репресії та терор, боротьба з інакомисленням.
Масові репресії
— 1928 р. — «Шахтинська справа» над 53 спеціалістами, які нібито займалися шкідницькою діяльністю; 1930 р. — процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) — звинувачення 45 осіб у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України (звинувачення віце-президента ВУАН С. Єфремова); 1931 р. — справа «Українського національного центру» (УНЦ) — процес над колишніми діячами УНР, серед яких М. Грушевський, В. Голубович; 1933 р. — самогубства М. Хвильового й М. Скрипника.
— 1934 р. — арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними.
— Боротьба з УАПЦ (арешт 24 єпископів із 34, ще 8 зникли без вісті).
— Розкуркулення, депортації, голодомор 1932-1933 рр.
— 1937-1938 рр. — доба «великого терору»: справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.; боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»); репресії проти членів КП(б)У (жертви — Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та ін.); репресії в армії (жертви: Й. Якір, І. Дубовий, Є. Ковтюх, І. Уборевич та ін.); репресії проти українських діячів культури («розстріляне відродження»).
— Одне з найбільших місць масових поховань жертв репресій — Биківня (під Києвом); близько 100 тис. похованих.
Конституція УРСР 1937 р.
— Перейменування УСРР на УРСР; проголошення УРСР соціалістичною державою робітників і селян.
— Визнання економічною основою соціалістичної власності на засоби виробництва у формі державної або кооперативно-колгоспної.
— Найвищий орган влади — Верховна Рада (обирали на 4 роки); вона утворювала уряд — Раднарком; місцеві органи влади — ради депутатів трудящих.
— Декларування свободи слова, друку, зборів, мітингів; проведення виборів представницьких органів влади на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням, що в тоталітарній державі було неможливим; повне ігнорування прав і свобод громадян.
Ідеологізація суспільного й культурного життя в Україні
Згортання українізації
— Заміщення апарату комісаріату освіти — головного провідника українізації (на обласному рівні — на 100%, на районному — на 90%); звільнення з роботи в українських школах 4000 вчителів та 210 викладачів.
— 1938 р. — запровадження обов’язкового вивчення російської мови; наближення української абетки і граматики до російських.
— Зменшення кількості українських шкіл, україномовної продукції, закриття українських театрів.
— Боротьба проти українських громадських діячів та інтелігенції, з «націоналістичним ухильництвом», українським націоналізмом.
«Розстріляне відродження»
«Розстріляне відродження» — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920 — початку 1930-х рр. в Україні, якому належать високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, знищене сталінським режимом.
Ідеологічний тиск на науковців, освітян, митців та їх ув’язнення і фізичне знищення: 1933 р. — арешт М. Ялового, самогубство М. Хвильового; 1934 р. — розстріл драматурга К. Буревія, поетів О. Близько, Д. Фальківського, новеліста Г. Косинки; за ґратами опинилися письменники Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник; 1937 р. — страта понад 100 представників української інтелігенції (Лесь Курбас, М. Куліш, М. Яворський, В. Підмогильний, М. Вороний та ін.)
Література
Панування методу соцреалізму; звуження творчих можливостей до виробничого жанру; провідні теми — індустріалізація й колективізація, прославлення партії й вождів: П. Тичина («Партія веде»), М. Рильський («Пісня про Сталіна»), А. Головко (роман «Бур’ян»), О. Корнійчук та ін.
Образотворче мистецтво
М. Самокиш: картина «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931 р.).
Хореографія | П. Вірський. |
Музичне мистецтво | Твори композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, Л. Ревуцького. |
Архітектура | Будівля Верховної Ради УРСР в Києві (1936-1939). |
Скульптура | Пам’ятник Т. Шевченку в Харкові (М. Манізер). |
Антицерковна кампанія
— Формування атеїстичного світогляду.
— Проголошення другої п’ятирічки «безбожною».
— Державний тиск на православну церкву; утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), унаслідок чого церква самоліквідувалася 1930 р.
— Розправа над священиками (арешт 2 тис. священиків, митрополита В. Липківського).
— Масове нищення культових споруд.
— Глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.
ТЕМА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Соціально-економічний розвиток
Українські землі у складі Польщі
— Приєднання до Польщі за Ризьким договором 1921 р. Західної Волині, Західного Полісся, Холмщини і Підляшшя («східні креси»).
— 1923 р. — визнання країнами Антанти входження Східної Галичини до складу Польщі.
— 1924 р. — затвердження «пресового закону», за яким основним типом школи ставала двомовна (утраквістична) школа; вивчення польської мови стало обов’язковим.
— Осадництво — політика заселення польськими колоністами українських земель, яку проводив уряд Польщі для асиміляції українців (на українських землях було осаджено прибл. 300 тис. поляків).
— 1930 р. — пацифікація — репресивна акція, здійснена польською владою, із застосуванням поліції та армії проти українського населення (масові арешти, побиття, закриття і руйнування українських установ).
— Полонізація Львівського університету, закриття 8-ми українських кафедр, звільнення професорів-українців; 1921-1925 рр. — діяльність у Галичині Українського таємного університету.
Українські землі у складі Румунії
— 1920 р. — підписання Бессарабського протоколу, визнання країнами Антанти входження Бессарабії до складу Румунії.
— Перебування у складі Румунії Північної Буковини, Ізмаїльського, Аккерманського, Хотинського повітів Бессарабії.
— Перетворення українських земель на джерело сировини й робочої сили; розвиток сировинних галузей: деревообробна, рибне господарство Південної Бессарабії; панування дрібного кустарного виробництва; безробіття; погіршення становища в умовах світової економічної кризи 1929-1933 рр.; зниження попиту на сільгосппродукцію, що стало однією з причин скорочення посівних площ, зменшення поголів’я худоби.
— Переселення румунських колоністів на українські землі.
— Уніфікація, поширення на українські землі румунського законодавства.
— Румунізація: оголошення румунської мови державною; заборона української мови в державних установах; зміна назв міст і сіл, імен та прізвищ на румунські; закриття українських шкіл, гімназій, культурно-освітніх товариств; ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті.
— 1924 р. — антирумунське Татарбунарське повстання.
Українські землі у складі Чехословаччини
— Перебування у складі Чехословаччини Закарпаття.
— Невиконання керівництвом ЧСР обіцянки надати Закарпаттю автономію.
— Використання регіону як аграрно-сировинної бази.
— Передача селянам під час аграрної реформи земель угорських поміщиків.
— Вкладання владою в розвиток краю значних коштів.
— Будівництво сучасних доріг та мостів; електрифікація краю.
— Розширення мережі українських шкіл, гімназій, «Просвіти».
— Діяльність у Празі Українського вільного університету, Української аграрної академії, Високого педагогічного інституту ім. Драгоманова.
— Створення Українського національного музею, Українського історико-філологічного товариства; українських театральних осередків, хорів тощо.
Суспільно-політичні рухи
Українські політичні партії Східної Галичини
— 1925 р. — утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО); лідер — В. Мудрий:
• відстоювання соборності та незалежності України, демократичного розвитку; антикомунізм;
• культурно-просвітницька діяльність;
• укладення угоди під назвою «нормалізація», суть якої полягала у відмові УНДО від антиурядової боротьби, у відповідь на що польський уряд мав припинити переслідування українських демократичних організацій;
• відмова Польщі від примусової національної асиміляції: дозвіл на викладання української мови в школах;
• зростання інвестицій в українські землі;
• збільшення українського представництва в сеймі.
— 1929 р. — утворення Організації українських націоналістів (ОУН); лідери — Є. Коновалець, С. Бандера, А. Мельник:
• відстоювання української самостійної соборної держави;
• ідеологія — інтегральний (дієвий, чинний) націоналізм Д. Донцова;
• поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності;
• методи боротьби: демонстрації, страйки, бойкоти, терористичні акти.
Українські землі у складі Румунії
— 1918-1928 рр. — заборона діяльності політичних партій.
— 1928-1938 рр. — активізація суспільно-політичного життя.
— 1927 р. — створення Української національної партії (УНП) на чолі з В. Залозецьким, діяльність якої схилялася до компромісів із владою та передбачала виключно легальні методи боротьби; здобуття цією партією кількох місць у румунському парламенті.
Українські землі у складі Чехословаччини
— Українофільство — течія, яка відстоювала інтереси українського населення; її представники вважали русинів частиною єдиного українського народу; виступали за об’єднання всіх українських земель у єдину незалежну державу; лідер — А. Волошин.
— Русофільство — течія, яка відстоювала єдність із російським народом; її прихильники вважали русинів частиною російського народу; виступали за надання краю автономії.
— Русинство — течія, прихильники якої вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним як від українців, так і від росіян; виступали за автономію, а в майбутньому — за незалежність Закарпаття.
— Мадярофільство — суспільно-політична течія, прибічники якої виступали за повернення Закарпаття до Угорщини.
Карпатська Україна | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
1938 р. | — Мюнхенська угода, яка започаткувала розчленування Чехословаччини. — Надання автономії Підкарпатській Русі; голова уряду — А. Волошин. — Віденський арбітраж, за рішенням якого частина Закарпаття (Ужгород, Мукачево та кілька українських сіл) передавалася Угорщині; загарбання угорськими військами відступлених областей; переїзд українського уряду до Хусту. — Створення військової організації «Карпатська Січ». | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
1939 р. | — Заснування з ініціативи А. Волошина Українського національного об’єднання (УНО), яке відстоювало створення суверенної держави; вибори до Сойму Карпатської України, на яких перемогли прихильники суверенітету Закарпаття. — Початок окупації Закарпаття румунськими військами. — 15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України; обрання президентом А. Волошина; збройний опір Карпатської Січі угорській армії; відступ бійців Карпатської Січі до Румунії та Словаччини; видача їх румунами угорцям; остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами. ТЕМА УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ(1939-1945 рр.)
Радянізація приєднаних територій: • поширення радянського законодавства; • контроль над усіма сферами життя; • нехтування місцевих особливостей і традицій; • заборона політичних партій, культурно-освітніх товариств; • українізація освіти, преси; • розширення мережі навчальних закладів; заснування бібліотек, клубів; • безкоштовне навчання й медичне обслуговування; • утиски церкви, особливо греко-католицької; • масові репресії, депортації місцевого населення до Сибіру, Далекого Сходу; створення тюремної мережі, розстріли; • опір новій владі з боку ОУН; боротьба радянських органів з оунівцями.
Нацистський окупаційний режим. Голокост — Встановлення нацистами на загарбаних територіях окупаційного режиму, який отримав назву «новий порядок». — 1940 р. — підписання А. Гітлером плану «Ост», який передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток, життєвий простір для колонізації німців. — Розчленування території України на 4 зони окупації: румунська провінція «Трансністрія» (центр — Тирасполь, згодом Одеса); дистрикт «Галичина» (центр — Львів); рейхскомісаріат «Україна» (центр — Рівне); рейхскомісар — Ерік Кох; прифронтові райони (Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області), підпорядковані військовому командуванню. — Скасування радянського законодавства; введення німецького права. — Комендантська година. — Дискримінація українського населення. — Вивезення до Німеччини устаткування, сировини, металу, продовольства і навіть родючих чорноземів. — Вивезення українців на примусові роботи до Німеччини (остарбайтери). — Обмеження постачання міст продовольством; масове знищення мирного населення, військовополонених у концтаборах. — Знищення цілих сіл (на Полтавщині повністю спалені села Обухівка, Олефіровка та ін.; в Чернігівській області — 23 села). — Голокост — знищення єврейського населення під час Другої світової війни (Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові тощо). — Створення концтаборів; створення для євреїв системи гетто; удостоєння парламентом Ізраїлю близько 2 тис. українців звання «Праведник світу» за рятування євреїв у роки війни (найвідоміша серед них — О. Вітер). Колабораціонізм Колабораціонізм — співпраця місцевого населення з окупантами: створення на підтримку окупаційній владі допоміжної адміністрації з місцевого населення: формування добровольчих батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» з українців (присягали на вірність Україні); дивізії Ваффен-СС «Галичина». Український визвольний рух: діяльність ОУН, утворення УПА — 1940 р. — розкол оунівського руху на ОУН(М) на чолі з А. Мельником та ОУН(Б) на чолі з С. Бандерою: бандерівці робили ставку на власні сили, а мельниківці покладали надії на Німеччину. — 30 червня 1941 р. — проголошення з ініціативи ОУН(Б) Акта відновлення Української Держави; формування національного уряду на чолі з Я. Стецьком; створення «похідних груп» для організації органів місцевого самоуправління; арешт гестапівцями С. Бандери, Я. Стецька та інших членів ОУН; перехід оунівців до боротьби проти німецьких окупантів. — Створення Т. Бульбою (Боровцем) «Поліської Січі». — 14 жовтня 1942 р. — створення Української повстанської армії (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Т. Чупринка), яка вела боротьбу проти німців, польської Армії Крайової та радянської влади; встановлення контролю над частиною Волині, Полісся, згодом над Галичиною та Черкащиною. — 1944 р. — створення Української головної визвольної ради (УГВР) — органу керівництва українським визвольним рухом для розгортання збройного підпілля у боротьбі проти німців і радянської влади (президент — К. Осьмак). Українсько-польське протистояння — 1943 р. — трагедія Волині — етнічні чистки українського і польського населення, що здійснювали УПА та польська Армія Крайова: ОУН і УПА розглядали виселення (знищення) польського елемента на Волині та в Східній Галичині як усунення перешкоди до незалежності; Армія Крайова розглядала винищення українців як засіб ствердження польського права на ці землі. — 1944 р. — відмова ОУН від антипольських акцій, пошук порозуміння з Армією Крайовою для спільної боротьби проти радянських окупантів. Радянський партизанський рух — Кінець 1941 р. — виникнення радянських загонів партизанів під Черніговом, Сумами та Брянськом; приєднання до них групи радянських військ, які прорвались з оточення під Києвом; командири партизанських загонів — С. Ковпак, М. Попудренко, М. Наумов, О. Сабуров. — 1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем; зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами); узгодження дій партизанських загонів із військовими операціями Червоної армії. — Форми боротьби: збирання розвідувальних даних; диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів (1943 р. — «рейкова війна»); розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур; поширення листівок; визволення військовополонених, порятунок людей від вивезення на роботи до Німеччини; рейди в тил ворога (червень-жовтень 1943 р. — Карпатський рейд С. Ковпака (із Путивля в Карпати) для виведення з ладу нафтопромислів та поширення політичного впливу радянської влади в Західній Україні. Вигнання нацистських окупантів з території України. Завершення Другої світової війни
Депортація з Криму кримських татар та інших народів — Травень 1944 р. — депортація (примусове виселення) кримських татар; офіційна причина — співпраця з Німеччиною під час війни. — Виселення до Середньої Азії 238,5 тис. осіб, із яких 86 % становили жінки й діти. — Ліквідація Кримської АРСР і перетворення її на область. — Депортація з Криму грецького, вірменського і болгарського населення. — Скорочення кількості населення Криму з 1196 до 351 тис. осіб. — 1989 р. — визнання депортації кримських татар незаконною і злочинною. ТЕМА УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ(1945 — на початку 1950-х рр.)Участь УРСР у зовнішній політиці Радянського Союзу 1944 р. — створення Наркомату закордонних справ (НКЗС) на чолі з О. Корнійчуком, якого згодом замінив Д. Мануїльський; відсутність права самостійно встановлювати дипломатичні зв’язки з іншими країнами. Діяльність України в ООН та інших міжнародних організаціях — Квітень 1945 р. — Україна — співзасновниця Організації Об’єднаних Націй (ООН); участь в розробленні Статуту ООН. — 1946 р. — обрання УРСР до складу Економічної та Соціальної Рад (на рік). — 1946 р. — участь УРСР у роботі Паризької мирної конференції з підписання договорів із колишніми союзниками Німеччини. — 1947 р. — УРСР стала членом Економічної комісії ООН у Європі. — 1948-1949 рр. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН. — Україна ввійшла до складу Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародного союзу електрозв’язку, ЮНЕСКО — організації ООН з питань освіти, науки та культури. Адміністративно-територіально зміни Кордон з Польщею — 1944 р. — Люблінська угода, за якою частина українських земель з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі. — 1945 р. — Договір про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (на користь Польщі) на 5-8 км. — 1951 р. — обмін на прохання Польщі прикордонними ділянками. Кордон з Чехословаччиною — 1944 р. — схвалення з’їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачевому Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з УРСР. — 1945 р. — договір між ЧСР і СРСР, який юридично оформив входження Закарпаття до складу УРСР; 1946 р. — утворення у складі УРСР Закарпатської області. Кордон з Румунією — 1947 р. — радянсько-румунський договір, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені 1940 р.). — 1948 р. — передача Румунією острова Зміїний і частини дельти Дунаю.
Радянізація західних областей України Заходи — Відновлення радянської влади; створення радянського партійного, господарського і карально-репресивного апаратів, які контролювали всі сфери життя. — Направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів. — Націоналізація; індустріалізація; суцільна примусова колективізація. Ліквідація УГКЦ — 1944 р. — обрання митрополитом Й. Сліпого після смерті А. Шептицького. — Березень 1946 р. — Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив об’єднання греко-католицької церкви з російською православною церквою; «саморозпуск» Української греко-католицької церкви (УГКЦ); репресії священиків, які не приєдналися до нової церкви; перехід УГКЦ у підпілля. Боротьба ОУН-УПА. Придушення визвольного руху — Спроба утримати під своїм контролем великі території. — Направлення для боротьби з ОУН-УПА регулярних частин армії та НКВС; формування підрозділів з місцевих жителів. — 1945-1946 рр. — Велика блокада УПА, у рамках якої на території Рівненської, Волинської, Львівської, Дрогобицької, Станіславівської та Чернівецької областей майже у кожному селі було розміщено війська НКВС. — Зміна тактики: розділення УПА на невеликі мобільні групи, ведення боротьби партизанськими методами. — 1950 р. — загибель Р. Шухевича, обрання головнокомандувачем УПА В. Кука; спад організованого опору. Особливості відбудовчого процесу Промисловість — Пріоритет важкої промисловості, яка відбудовувалася за рахунок легкої, сільського господарства, культури; приділення особливої уваги паливно-енергетичній галузі. — Зростання обсягів видобутку вугілля, нафти, газу. — Посилення диспропорції на користь воєнно-промислового комплексу (ВПК). — Повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (старі технології, висока енерго- та матеріаломісткість виробів). — Важливий чинник відбудови — ентузіазм народу (різні форми соцзмагання). Сільське господарство — Відновлення колгоспної системи. — Складні умови відбудови; скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки; мізерні капіталовкладення (7 %). — Тяжке становище селян: мізерна оплата праці за трудоднями, відсутність пенсій; високі податки на підсобне господарство; відсутність паспортів тощо. — 1950 р. — кампанія укрупнення колгоспів.
Розгортання ідеологічних кампаній «Ждановщина» — ідеологічна кампанія в СРСР (1946—1949 рр.) у галузі науки, літератури, культури й мистецтва, у ході якої нищівній критиці було піддано діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури (назва від прізвища секретаря з питань ідеології А. Жданова). «Лисенківщина» — назва ідеологічної кампанії, що отримала назву за прізвищем президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенка, який свою позицію аргументував не науковими доказами, а ідеологічними штампами; розгром генетики та кібернетики.
Дії влади — Боротьба з «українським буржуазним націоналізмом»: цькування національної культури під проводом Л. Кагановича; видання постанов: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору “Перець”», «Про журнал “Вітчизна”», «Про журнал “Дніпро”»; виявлення «перекручень буржуазно-націоналістичного характеру» у працях М. Петровського, присвячених українському національно-визвольному руху; у «Короткому курсі історії України»; звинувачення С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Супруненка, Л. Славіна у відродженні ідей історичних концепцій В. Антоновича, М. Грушевського, у відході від принципу партійності, в антинауковості. — 1948 р. — боротьба з «низькопоклонством перед Заходом», «безрідним космополітизмом» — цькування літературних і театральних критиків, переважно євреїв; звинувачення їх в антипатріотизмі, намаганні здійснити «змову» в інтересах міжнародного імперіалізму й сіонізму; звільнення євреїв з освітніх закладів, наукових установ. — Звинувачення в націоналістичних ухилах М. Рильського («Мандрівка в молодість», «Київські октави»), Ю. Яновського («Жива вода»), В. Сосюри («Любіть Україну»). Наслідки — Придушення відродження української культури. — Гальмування розвитку науки, літератури й мистецтва. — Обмеження свободи творчості; перетворення критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; ізоляція від надбань західної культури; зміцнення тоталітарного режиму. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Комментариев нет:
Отправить комментарий