АРХЕОЛОГІЯ-ДЗЕРКАЛО ІСТОРІЇ

                                                           Наукова робота Дідур Ірини, учениці11-В класу

                                                            комунального закладу «Вінницький ліцей №6» 

                                                         Науковий керівник: Певень Тетяна Вікторівна

РОЗДІЛ І. Історія становлення Краєзнавчого музею у Вінниці.

      На українських теренах увага до пам’яток старовини зародилася під впливом ідей Просвітництва на початку ХІХ ст. Тривалий час коло зацікавлених осіб було дуже вузьким і об’єктом його уваги були античні часи. З розвитком історії, археології, етнології та мистецтвознавства уявлення про культурну спадщину збагачувалися, охоплюючи ширшу проблематику, і завдяки цьому залучалося більше ентузіастів. Вони за власні кошти намагалися зберігати та вивчати пам’ятки минулого, до їхніх заходів все частіше приєднувалися і урядові установи. Наприклад, у 1826 р. губернаторам був розісланий циркуляр Міністерства внутрішніх справ «Про доставку відомостей про пам’ятки архітектури та про заборону руйнувати їх».

    У ньому пропонувалося надавати відомості про міста, в яких є «залишки давніх замків і фортець або інших будівель старовини», а також про їхній стан. Проте фінансові витрати на їх ремонт або підтримку мали нести поселення, закономірно, що останні не дуже поспішали виявляти в себе пам’ятки, що заслуговували на особливе ставлення. Враховуючи зміст циркуляра міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна (1853–1902) від 1901 р. усі попередні подібні розпорядження так і не були виконані належним чином, оскільки списку пам’яток старовини не існувало. Закон про охорону національних старожитностей у Російській імперії так і не був прийнятий, точніше його проект у 1911 р. був переданий для обговорення і прийняття в Державну думу, проте справа на тому зупинилася.

    У Вінниці перші цілеспрямовані пам’яткоохоронні дії щодо пам’яток минулого датуються останньою чвертю ХІХ ст.. На запрошення міської влади та городян В. Антонович оглянув об’єкт і припустив, що на місці каменоломні колись знаходилося замчище князів Коріатовичів. Залишки замка на острові було остаточно знищено незадовго до огляду. Приватні торговці тут облаштували зберігання та продаж гасу для населення. Згадувались в обстеженні також будівлі колишнього жіночого монастиря, переведеного в 1836 р. в Браїлів. Вочевидь, цей огляд був непересічною подією в історії міста, оскільки в 1888 р. інформація про нього була надрукована в петербурзькому журналі «Исторический вестник». Це наче легалізувало статус історичних пам’яток Вінниці.

 

  З приходом радянської влади ситуація змінилася. У квітні 1919 р. почалась державна реєстрація культурних цінностей та націоналізація зібрань, що залишилися без власників. Для запобігання загибелі приватних збірок В. Коренєв і Г. Брілінг заклали так званий «Народний музей» у квартирі В. Ф. Коренєва в будинку К. В. Вілінського (тепер вул. Грушевського,30).

  З 1921 р. краєзнавчий музей перейшов у підпорядкування губернського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини Поділля «як інституція, яка мала об’єднувати всі музеї губернії та керувати музейною справою» й «міцно та певно улаштувати музейну справу в широкому розумінні цього слова». У серпні того ж року заклад переїхав до нового приміщення — у садибу по вул. 19-го лютого (нині — музична школа №1, вул. Архітектора Артинова, 21).

 

Україна відзначає День Соборності. Історія свята і головні факти про нього

СЮЖЕТ

Саме 22 січня 1919 року було підписано Акт злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію як «Акт Злуки».

Роком раніше — 22 січня 1918 року — було підписано IV універсал УЦР, який проголосив повну незалежність УНР.

22 січня 1919 року на Софійській площі прозвучали такі слова:

«Віднині зливаються в одне віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Виповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…».

Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році.

30 грудня 2011 року указом президента Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Щороку 22 січня на вулицях Києва, Харкова, Львова та інших міст України можна побачити людей, які відзначають це свято. Живі ланцюги, які вони традиційно утворюють, символізують об'єднання країни.

Перше офіційне святкування Дня соборності України

22 січня 1939 року, вперше за 20 років було урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулося це в Карпатській Україні, у місті Хуст, на той час — автономній республіці Чехословаччині. Це був привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українських у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. людей, які з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг на честь Дня Соборності України у 1990 році

 Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної, соборної і демократичної України. Патріотичні сили у передчутті розпаду СРСР об'єдналися і 21 січня 1990 року організували живий ланцюг між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України та існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, взявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Одними з організаторів живого ланцюга виступили дисидент і колишній політв'язень Богдан Горинь та його брат Михайло.

«Ідея з’явилася після „ланцюга Злуки“, проведеного в республіках Балтії: Литві, Латвії та Естонії, який показав радянському режимові їхню єдність. Крім того, у вересні 1989 року з моєї ініціативи ми організували „ланцюг смутку“ у Львові, до 50-річчя введення радянських військ в Галичину», — розповів він в інтерв'ю Радіо Свобода.

10 цікавих фактів про

День Соборності

 У далекому 1919-му році відбулося проголошення Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Це свято нагадує всім українцям, що наша сила – в єдності. Від часу проголошення Акту накопичилося чимало унікальних фактів. Пропоную ознайомитися з найцікавішими з них.

1. Перемовини про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською ініціювали лідери саме Західноукраїнської Народної Республіки.

2. 1-го грудня 1918-го року УНР і ЗУНР підписали «передвступний» договір про злуку у Фастові, після якого й прийняли ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

3. Проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

4. Виходячи з попереднього пункту, 22-го січня важливо відзначати і як День Соборності, і як День Першої Незалежності України.

5. В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості.

6. Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша демонстрація українців, адже в акції взяло участь понад 30 тисяч осіб.

7. Головна традиція на День Соборності (зміцнилася наприкінці ХХ століття) – поява «живого ланцюга», що складається із людей з українською символікою. Люди, тримаючись за руки, розтягуються, як живий ланцюжок, вулицями рідного міста, і навіть за його межами, між містами, по мостах через річки, поєднуючи береги і символізуючи єдність різних регіонів України. У 2011 року цю традицію підтримали у більш ніж двадцяти містах України.

8. 21 січня 1990 року, в переддень свята Злуки, відбулася акція «Українська хвиля» одна із наймасштабніших акцій подібного роду в історії. «Живий ланцюг» став одним із важливих кроків до відновлення Української держави. Люди взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності. Цю акцію організував Народний Рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв’язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні. Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів. У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.

9. Цього дня по всьому світу, де існують організовані об’єднання закордонних українців, проходять молебні за Українську державу! А останнім часом до української акції «живого ланцюга» приєднуються люди в інших країнах. Зокрема, у 2018 році до акції долучилося Посольство України в Канаді, яке провело урочисте прийняття до Дня Національної Єдності. У заході взяли участь міністр оборони Канади  Х.Сейджан, делегація Секретаріату Кабінету Міністрів України на чолі з Міністром О.Саєнком, члени української громади, представники канадських урядових структур.

10. У 2019 році на честь 100-річчя свята в Києві проводилася акція об’єднання двох берегів Дніпра живим ланцюгом, в якій взяли участь кілька сотень людей. На 100-ту річницю злуки мешканці Івано-Франківська стали в живий ланцюг завдовжки майже 9 кілометрів, який простягнувся через усе місто. У Дніпрі курсанти влаштували святковий марш, утворивши велике серце. А у Вінниці люди вишикувалися так, що утворили собою слово «соборність». У Харкові Україну символічно возз'єднав двома рушниками, які зв'язали прапором. А на річці Збруч, між Тернопільською та Хмельницькою областями, де раніше пролягав кордон між двома українськими республіками, встановили рекорд – підняли понад три тисячі прапорів.

Обєднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українців. Саме тому цього дня важливо пам’ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність.