АРХЕОЛОГІЯ-ДЗЕРКАЛО ІСТОРІЇ

                                                           Наукова робота Дідур Ірини, учениці11-В класу

                                                            комунального закладу «Вінницький ліцей №6» 

                                                         Науковий керівник: Певень Тетяна Вікторівна

РОЗДІЛ І. Історія становлення Краєзнавчого музею у Вінниці.

      На українських теренах увага до пам’яток старовини зародилася під впливом ідей Просвітництва на початку ХІХ ст. Тривалий час коло зацікавлених осіб було дуже вузьким і об’єктом його уваги були античні часи. З розвитком історії, археології, етнології та мистецтвознавства уявлення про культурну спадщину збагачувалися, охоплюючи ширшу проблематику, і завдяки цьому залучалося більше ентузіастів. Вони за власні кошти намагалися зберігати та вивчати пам’ятки минулого, до їхніх заходів все частіше приєднувалися і урядові установи. Наприклад, у 1826 р. губернаторам був розісланий циркуляр Міністерства внутрішніх справ «Про доставку відомостей про пам’ятки архітектури та про заборону руйнувати їх».

    У ньому пропонувалося надавати відомості про міста, в яких є «залишки давніх замків і фортець або інших будівель старовини», а також про їхній стан. Проте фінансові витрати на їх ремонт або підтримку мали нести поселення, закономірно, що останні не дуже поспішали виявляти в себе пам’ятки, що заслуговували на особливе ставлення. Враховуючи зміст циркуляра міністра внутрішніх справ Д. Сіпягіна (1853–1902) від 1901 р. усі попередні подібні розпорядження так і не були виконані належним чином, оскільки списку пам’яток старовини не існувало. Закон про охорону національних старожитностей у Російській імперії так і не був прийнятий, точніше його проект у 1911 р. був переданий для обговорення і прийняття в Державну думу, проте справа на тому зупинилася.

    У Вінниці перші цілеспрямовані пам’яткоохоронні дії щодо пам’яток минулого датуються останньою чвертю ХІХ ст.. На запрошення міської влади та городян В. Антонович оглянув об’єкт і припустив, що на місці каменоломні колись знаходилося замчище князів Коріатовичів. Залишки замка на острові було остаточно знищено незадовго до огляду. Приватні торговці тут облаштували зберігання та продаж гасу для населення. Згадувались в обстеженні також будівлі колишнього жіночого монастиря, переведеного в 1836 р. в Браїлів. Вочевидь, цей огляд був непересічною подією в історії міста, оскільки в 1888 р. інформація про нього була надрукована в петербурзькому журналі «Исторический вестник». Це наче легалізувало статус історичних пам’яток Вінниці.

 

  З приходом радянської влади ситуація змінилася. У квітні 1919 р. почалась державна реєстрація культурних цінностей та націоналізація зібрань, що залишилися без власників. Для запобігання загибелі приватних збірок В. Коренєв і Г. Брілінг заклали так званий «Народний музей» у квартирі В. Ф. Коренєва в будинку К. В. Вілінського (тепер вул. Грушевського,30).

  З 1921 р. краєзнавчий музей перейшов у підпорядкування губернського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини Поділля «як інституція, яка мала об’єднувати всі музеї губернії та керувати музейною справою» й «міцно та певно улаштувати музейну справу в широкому розумінні цього слова». У серпні того ж року заклад переїхав до нового приміщення — у садибу по вул. 19-го лютого (нині — музична школа №1, вул. Архітектора Артинова, 21).