ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ РІЗДВА НА ПОДІЛЛІ

Різдву, за церковною традицією, передував чотиритижневий піст. У цей час виконували всі хатні роботи: білили хату, вивішували найкращі рушники.

«У деяких районах Поділля вже в ХІХ ст. як оригінальна оздоба на Різдво використовувались паперові квіти й витинанки, якими прикрашали стіни і сволок; прикраси: іграшки з соломи та солом’яні «павуки».

Вранці в день Святого вечора («багатого Вечора», «багатої куті», «вілії») господиня розпалювала в печі та починала готувати 12 пісних страв. У цій багатій, але пісній вечері використовували плоди поля, саду, дари лісу. Різноманітна і багата їжа в цей день, за народними уявленнями, повинна була забезпечити добробут людей у наступному році».

Традиції Поділля

В той час, як господиня з дочками порядкували у кухні, господар обходив все господарство. Давав їсти і пити худобі, вичищав хліви, стелив свіжу солому, заготовляв святочну кашу, готував навіть зерно курям, щоб не робити це під час свят. Після цього брав мак і посипав усюди в господарстві: у стайнях, оборах, хлівах, на пасіці — щоб ніяка зла сила не вступала до його двору.

Коли всі приготування до Святвечора закінчені, кожен помитий, вбраний в чистий одяг, хата позамітана і віник винесений з хати, настає час внесення дідуха, який ставився на покутті.

Земляну долівку або підлогу вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи. Розшукуючи їх, діти мали наслідувати квоктання курей, мукання корів тощо. За повір’ям, від цього будуть добре плодитись і вестись у господарстві тварини та птахи.

Святвечір у подільских оселях

Святковий стіл також застилали сіном, по кутках клали часник (виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною — «обрусом». Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, «щоб були такими ж міцними».

На святково застелений стіл викладали обрядовий хліб, у ньому робили дірку і вставляли високу воскову свічку. Далі господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром і урочисто, з молитвами, несли на покуття. «Іде Кутя на покуття!» — примовляв господар. Потім господар обкурював хату запашним ладаном чи ялівцем та кропив святою водою. Господиня ставила страви на стіл, а діти виглядали через вікна, чи засвітилась перша зірка.

Родина збиралась біля столу з різдвяними стравами і починала молитись: за померлі душі, за тих, хто пропав або заблукав, а потім за всіх рідних, знайомих, присутніх. Після молитви господар брав кілька ложок куті та по ложці інших страв, змішував усе з борошном і йшов у хлів та пригощав кожну тварину, щоб і вона могла святкувати.

Після того, як усі нарешті підходили до столу і перед тим, як сісти, продували місце на лаві, щоб ненароком не придавити святої душі. Голова родини сідав за стіл, а за ним — всі решта за старшинством.

Спочатку куштували кутю, яка у Святий вечір символізувала тризну і була втіленням єдності усього роду, минулих і сущих поколінь та перемоги життя над смертю. Не подрібнені зерна пшениці — це життя, що проминає та відроджується, мак (знак сну і смерті) — душі померлих родичів, а мед — символ доброї новини, яку приносить у світ Христос, об’єднуючи всіх.

Усі їли зі спільних мисок і пили з однієї чарки, бо вважалося, що допоки будуть так робити, доти буде любов і злагода у родині. Кожен повинен був спробувати усі 12 страв, що є на столі. Вечеряли довго. Під час трапези ніхто не вставав з-за столу, окрім господині, яка підносила страви.

Серед подолян, як і в цілому на Україні, широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов’язково згадували добрим словом і залишали для них наїдки наніч.

За давньою, ще дохристиянською традицією, на Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами («носили вечерю»), що символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість.

У перший день Різдва, звечора, починали колядувати: групи чоловіків, парубочої молоді, хлопчиків заходили на подвір’я кожної хати, піснями славили Сина Божого і господарів, бажали їм здоров’я, достатку, виконували ряд обрядових дійств. Натомість колядників обдаровували грішми, горіхами і ласощами. Обряд колядування нерідко супроводжувався драматичним дійством живого вертепу, який представляв легенду про незвичайне народження Христа.