ДО
ДНЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Коза́к-характе́рник також коза́к-химоро́дник, коза́к-заморо́чник-назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який, згідно з народними
легендами, умів ворожити, лікувати поранених козаків, знав психотерапію, вправи з фізичної підготовки
козаків, про що існує ряд історичних свідчень очевидців та народних переказів.
Перші згадки про власне характерників датуються XIX
століттям у творах українських літераторів.
Польський історик Бартош Папроцький (1540–1614) лишив спогади про козаків, які не лише
замовляли кулі, а й
збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, у кого потрапляли кулі,
гинули на місці.
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая. Також, за
переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та
відомі полковники були
характерниками. Серед них Дмитро
Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і
найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час
свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь
у понад 100 битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед
про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або
заклясти вороже військо. Османський султан видав фірман (указ) про
моління в мечетях на
загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав
про нього:
«Чи зміг би
простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої
допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького
і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими
курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у
самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати
невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич»
|
Існує легенда, що козаки 5 років не ховали Сірка після
його смерті, возили його тіло із собою у походи і були переконані, що він і
мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх перемагати. А згодом —
відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і за необхідності виставляли
її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!».
Джерела
·
Каляндрук Т. Загадки козацьких характерників:
монографія / ред. В. Ідзьо. — Львів: ЛА «Піраміда», 2007.
·
Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв
України. — Львів: ЛА «Піраміда», 2007.
Комментариев нет:
Отправить комментарий