среда, 11 мая 2022 г.

 

Цікаві факти про Європейську площу.

Водонапірна башта мала три місця під будівництво. На території Меморіалу Слави є понад 100 могил, частина з яких переселена сюди з інших цвинтарів. 

  Водонапірна вежа планувалася не тільки як акумулятор чистої води для водогону, а і як домінантна споруда міста, що мало амбіції стати центром губернії.  Водночас, те місце, де зараз стоїть Вежа є третім, адже місцева влада не змогла викупити ділянки, що кращі для спорудження водонапірної башти: — Найвище місце у середмісті — це ділянка, де нині школа-гімназія №2. Належала вона пані Габрилович. Розуміючи свій зиск, пані поставила ціну за землю у десять разів більшу, ніж її реальна ціна.   Подібна історія була й з другою ділянкою: місто відмовилося купувати ділянку у власників, які призначили космічну ціну. Тому обрали гіршу ділянку, але нею володіла міська управа.

    Цікаві факти щодо башти: — Ніхто не знає, якої висоти Вежа. Її ніхто ніколи не вимірював, Оригінальні креслення Артинова ще не знайдені, а під час реконструкції в 70-х, для виконання робіт не робили проект. Особливість форми башти: її «стрункість» з боку Соборної та «пишну» форму з вулиці Грушевського. Григорій Артинов був інженером сполучення. Він будував дороги, залізницю, вокзали та залізничні водонапірні вежі! Фактично, наша вежа є модифікованим проектом водонапірної вежі, якими заправляли паровози. Але нашій вежі було надано перший цокольний поверх та навершя з годинником, що робить її єдиною «коронованою» баштою в Україні. Після Другої світової війни у Вежі жили працівники «Водоканалу».

     Будинок Авраама Мар’янчика на Оводова, 22, де сьогодні знаходиться «Артинов». Він збудований за проектом архітектора Григорія Артинова на початку 20 століття під прибутковий будинок — місце, в якому надавалися в оренду квартири. Власником був Авраам Мар’янчик — купець першої гільдії, власник прибуткових будинків. По сучасному, його можна було б назвати «готельєром».  За кресленнями перший поверх відводився під магазин, другий поверх — книжкові крамниці та ресторан, третій поверх — мебльовані квартири чи апартаменти.

      З рестораном «Подолье» в цьому будинку, за часів Української революції 1917-1921, трапилася цікава історія: — Листопад, 1918 рік. Галицька армія у «чотирикутнику смерті». Військові у Вінниці помирають від тифу. Щоб здобути медикаменти, галичани вступають у сепаратний мир з армією Півдня Росії,. На Миколаївському проспекті (теперішня Соборна) відбувається спільний парад. А потім святкування: російські та галицькі офіцери у ресторані «Подолье» спільно з представниками британців, які є членами місії Антанти, співають спочатку «Боже царя храни», потім «Ще не вмерла України». Їхнє свято закінчилося казусом: російська делегація у повному складі покидає приміщення, а ображені галичани спалюють російський триколор — стяг висів поряд з українським і британським прапорами на вході у ресторан.

    Після Другої світової війни в цьому будинку розміщувався Палац піонерів, потім — телеграф. З 1997 року будинок Мар’янчика має статус пам’ятки місцевого значення.

    За 230-250 років свого існування Європейська площа неодноразово змінювала призначення: спочатку вона була межею міста, потім тут планували зробити новий ринок. А на початку 20 сторіччя тут зробили Олександрівський парк.

     З появою радянської влади, у 1921 році, на площі закладається місце пам’яті — Меморіал Слави. Місце пам'яті знаходиться само собою, бо в 1919 році в Олександрівському парку відбуваються стихійні поховання: невідомо, скільки прихильників влади рад тут поховано.

    Після завершення Другої світової війни Меморіал знов змінює призначення: він стає місцем поховання для червоноармійців. — Це цвинтар. Там більше ніж 100 могил. Серед них 78 рядових червоноармійців, які загинули під час звільнення міста від нацистів у березні 1944 року. Може це прозвучить цинічно, але влада «підсилювала» цей меморіал іншими могилами. Коли у Вінниці закривали православний цвинтар за Універмагом, то тіло Лялі Ратушної перенесли у сквер Козицького. Потім згадали про Петра Запорожця — соратника Леніна також поховали біля Вічного вогню. Меморіал стає всеохопним пантеоном героїв для радянської влади.   

    У 1970-х призначають нового головного архітектора міста — донеччанина Володимира Спусканюка. Однією з його цілей стає реконструкція Меморіалу Слави в центрі Вінниці, який влада міста хотіла відкрити до 60-річчя Радянського Союзу.

     Листопад 1977 року. Дуже поспішали, дуже старалися. Була купа скарг від вінничан, які жалілися на головного архітектора — що він вирубав дерева, знущається з пам'яті героїв революції та Великої Вітчизняної війни. Однак, «паровоз йшов на повних парах», робота кипіла, але зі скульптурами ніяк не встигали до відкриття. Тому зробили тимчасових «трьох солдат». Саме їх побачили партійні чиновники на відкритті оновленого матеріалу 7 листопада 1977 року.

   За різними спогадами сучасників, тимчасові «солдати» простояли близько двох місяців біля Меморіалу Слави. Потім їх перевезли на територію військової частини, де зараз діє музей Повітряних сил ЗСУ і де ці скульптури знаходяться дотепер. — На заміну їм привезли зі Львова «трьох солдат».  

    Однак, Меморіал Слави навіть після ще однієї реконструкції у 1990-х продовжує набувати нових змістів. У 2015-му тут відкривають меморіальний знак героям Небесної сотні та загиблим героям АТО — «Фенікс», що гине, але відроджується з попелу. Поряд розмістили інтерактивну стелу, де записані біографії та обличчя героїв війни на Сході України.   Меморіал з моменту заснування в 1921 році та по сьогодні змінюється — він реагує на все те, що відбувається. 

  Чотириметрових будьонівця, червоногвардійця та червоноармійця тепер немає на Європейської площі. Ця скульптурна композиція звеличувала борців за радянську владу, яка всіма силами намагалась знищити українську державність та національну ідентичність.


 Дирекція парків та дозвілля територіальної громади, на балансі якої перебували три фігури, передала їх на відповідальне зберігання Історико-меморіальному комплексу пам’яті жертв нацизму – філії Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Менше доби в центрі Вінниці простояла російська техніка, що була знищена українськими вояками у боях під Бучею та Ірпенем. Її, 5 травня, привезли на лафетах до центру міста.

У Вінницькій міськраді пояснили, що розбиту БМП і БМД поставили, щоб показати: 1) незламність нашого війська та народу; 2) свідчення путінських злочинів; 3) символ того, що українці борються за свій європейський вибір. Адже бронетехніку встановили на Європейській площі.

Техніку передали нацгвардійці з Калинівського 8-го полку оперативного призначення імені Івана Богуна. У подальшому вона стане частиною експозиції новоствореного Музею Мужніх, в якому зокрема і висвітлюватимуться події сучасної російсько-української війни від 2014 року.

Посилання на джерело: https://vn.20minut.ua/Podii/pereselennya-pamyatnikiv-mogil-ta-vezhi-artinova-tsikavi-fakti-pro-evr-11035166.html

Комментариев нет:

Отправить комментарий